Біля греко-католицького собору Св. Софії в італійській столиці українці організували передріздвяний ярмарок, виторг від якого перерахують на допомогу українським воїнам, дітям загиблих бійців, на підтримку науково-практичного центру нейрореабілітації «НОДУС» на Київщині. Вперше такий доброчинний захід тут відбувся торік. Нинішнього грудня теж кожен з його учасників готувався якнайретельніше, щоб представити вироби, зроблені власноруч. Волонтер Олеся Чікель, сім’я якої живе  в селищі Шкло, що в Яворівському районі на Львівщині, вирішила  цього разу показати свою майстерність кухаря та запропонувати випічку. І не будь-яку, а знаменитий яворівський пиріг із картоплею та гречкою зі шкварками, яким смакувала з дитинства.

Перед тим у соцмережах провела активну його промоцію: інформувала-розповідала, який  універсальний цей яворівський пиріг. Його можна їсти з борщем, і супом, розсолом,  грибною та м’ясною мачанкою (соусом), із кисляком, сметаною і навіть замість хліба. А ще цей печений виріб добре смакує з оселедцем і драглями… Зрештою, усіх страв, мабуть,  не перелічити. На Яворівщині пиріг — постійний   атрибут галицької кухні на будь-якому святкуванні, урочистостях. Більше того, цьогорічного червня в Яворові вперше організували на його честь фестиваль. «У нас кажуть: «Усе було, а от пирога — ні». Бо й справді, як немає пирога на столі, то й свято не свято. І такий він смачний, добрий той пиріг, що його справедливо величають «королем столу». Люблять їсти його й малі, й дорослі, і в будень, і в свята», — з наснагою каже пані Олеся.

Олеся Чікель напекла рум’яних, запашних яворівських пирогів, та й пішла ярмаркувати. Смакували й українці, й римляни інших національностей. Мовить, яворівський пиріг пішов нарозхват. Допомагали пані Олесі в «пироговій» справі Ольга Гусак, яка, до слова, теж з Яворівщини, із села Воля-Старицька, Леся Сущик, Ніна Очеретяна. За зібрані кошти волонтерки придбають протигрипозні препарати для бійців батальйонів «Донбас — Україна» та «Київська Русь».

Олеся Чікель — член Конгресу українців в Італії. Разом з іншими представниками цієї асоціації допомагає українським воїнам, внутрішньо переміщеним особам, родинам загиблих  учасників АТО. Свого часу пані Олеся вчителювала в Шклівській середній школі, була заступником директора з виховної роботи. Але змушена була податися на заробітки за кордон. Уже шістнадцять літ минуло  відтоді. Щойно російський агресор разом зі своїми поплічниками — терористами й сепаратистами — на українській землі розпочав війну, стала підтримувати, як могла, наших воїнів. Її сина призвали до армійських лав під час першої хвилі мобілізації, був командиром взводу. Та допомагала матір не лише синові, а і його побратимам. Особисто взяла під опіку воїна-сироту з Краматорська. Разом із друзями придбала для сина та його підопічних обмундирування, надсилала пакунки із солодощами, іншими продуктами.