Нинішні електронні повідомлення як засіб зв’язку призвели епістолярний жанр до втрати індивідуальності: у всіх однаковий шрифт з однаковими емоціями, висловленими за допомогою однакових смайликів. Лише коли в теці між старими паперами знаходимо давнього листа, написаного кимось з родичів чи давніх друзів, відчуваємо, як багато втрачаємо, розучившись писати ручкою на папері…

«Дорога моя внучечко! Господи, як же ми всі за тобою скучили! У мене вночі безсоння, то тільки й дума про тебе. Чи ж ти коли приїдеш в рідні місця? В моєму «государстві» все в порядку.  Запаслися на зиму усім: і картоплею, і бурячком, і морквою, і капустою, і дровами». Так писала бабуся чернігівці Яніні Жук. Немає вже рідної людини, а лист так лагідно і співуче промовляє її словами.

Які ж вони ностальгійні — листи з дому. Через роки пахнуть яблуками, і материнкою, і димком з печі… Скільки спогадів навівають старі аркуші із зафіксованими думками, віршами, малюнками… А як змінювалися акценти написання листів упродовж століття? Саме це могли спостерігати чернігівці в  обласному художньому музеї ім. Григорія Галагана, де відбулася виставка «Лист — Letter — Письмо». Від листів Михайла Коцюбинського до листування наукового співробітника Тетяни Слобожаніної з художником Олександром Савченком-Більським, завдяки якому в музеї з’явилося 50 творів митця — представника Паризької школи.

Багато різнопланових, цікаво оформлених листів представила автор виставки Олена Зарубіна. Глядачі ловили емоції, кожен пригадував щось своє. І прагнув не наступити на паперові літери, котрі встеляли підлогу, мовчки закликаючи взяти ручку, аркуш паперу і написати лист комусь близькому.