ЗЕМЛЯКИ

Побачив світ новий проект Черкаської державної телерадіокомпанії

На телеканалі «Рось» вийшов у світ перший сюжет із циклу «Земляки про Кобзаря». Один із куточків села Шевченкове на Звенигородщині став телеглядачам ближчим завдяки чудовій роботі оператора, професійному підходу до втілення проекту його авторки, тележурналістки Катерини Таран. Задум, який почали втілювати черкаські телевізійники до 200-річчя із дня народження нашого славного земляка, виявився, на думку багатьох глядачів, дуже слушним.

Тема «Шевченко і Черкащина», в якій, здавалося б, уже все сказано, заграла новими барвами. Ще раз пройтися разом з оператором стежками Тараса, торкнутися рукою шорсткого плетеного тину, послухати цікаву, насичену історичними деталями розповідь екскурсовода Державного історико-культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Валентини Старусєвої — це, можна без перебільшення сказати, щире одкровення, яке змушує ще і ще раз звертатися до творчості Тараса Шевченка, осмислювати його коротке яскраве життя.

Чи не страшно було братися за тему, яка вже нібито ретельно висвітлена, зокрема й самою Катериною Таран? Відповідаючи на запитання, Катерина Пилипівна усміхнулася, ніби збираючись із давно виношеними думками:

— Хоч би скільки зверталася до цієї теми, в ній завжди є щось недоказане, не до кінця з’ясоване. Та й загалом постать Шевченка, його душа — ніби бездонна криниця. Тільки тут, у його рідній стороні, можна збагнути те, що може не відкритися ніколи. Ідеш до його хати, і бринить щось у душі світле, як червневий ранок, дихаєш повітрям, напоєним липами, — і згадуєш рядки його юної поезії… Це не просто лірика, а відчуття причетності до його світобачення, для багатьох не відомого, закритого отим штампом поета-революціонера, яким подавала його радянська пропаганда.

Поета багатьом із нас треба наново відкривати, я й сама його щоразу відкриваю для себе. А з іншого боку — кому, як не нам, землякам Тараса, задавати тон відзначенню ювілею? Тож наступні сторінки проекту включатимуть короткометражні фільми «Берег Тарасового дитинства» (Моринці, Керелівка). Потім будуть Канів («Гори мої високії»), Корсунь (у цьому місті Тарас Григорович бував тричі!), обидва Будища (Звенигородського і Лисянського районів), а далі Чигирин, Суботів, уманська Софіївка, Черкаси.

Кожна розповідь про місце, пов’язане з іменем Шевченка, і проілюстрована його поетичними та живописними творами, буде пронизана тим почуттям земляків до Тараса, яке називається любов’ю. Вірші читатимуть земляки — студенти й школярі, художники, чиновники, депутати різного рівня, адже всіх нас об’єднує те, що ми — черкащани й до Тараса Шевченка ставимося з непідробним душевним трепетом.

Цікаво, що до проекту долучається чимало відомих на творчій ниві земляків. І хоч у втіленні задуманого, як зауважує Катерина Пилипівна, є чимало матеріальних проблем, вона знайшла спільну мову із представниками місцевої влади, які розуміють усю важливість такої роботи і надають посильну допомогу. Планується й радіоверсія для регіонального та загальнодержавного ефіру.

Подібного системного інформаційного продукту, як зазначають фахівці, в Україні немає. За умови створення такої черкаської Тарасової фільмотеки її можна було б з успіхом продемонструвати в ювілейні дні на провідних телеканалах України.

Закликавши через місцеву пресу до спільної роботи над циклом передач про геніального земляка, творча група вже має чимало пропозицій. Відгукнувся навіть архіпастир землі Черкаської митрополит Канівський і Черкаський Софроній.