Виставка всесвітньо відомого майстра, одного з найдовершеніших українських живописців народного художника України,  лауреата Національної премії імені  Тараса Шевченка Миколи Максименка подорожує Україною. Вона унікальна тим, що три з половиною десятки картин художник написав упродовж минулого ювілейного для себе року: 31 грудня йому виповнилося 90.

— Споглядаєш ці  твори, і складається враження, що їх писала молода людина, — каже голова Національної спілки художників України  Володимир Чепелик. — Митець у такому поважному віці зберіг у собі талант молодості, бадьорості, й усе це видно в його роботах: прекрасний колорит, багато світла, життя  і повітря. А ще багато серця, душі, добра,  позитивної енергетики.

Григір Тютюнник писав, що немає загадки таланту, є вічна загадка  любові. І саме загадка любові до всього,  що робить Микола Максименко, — і є сенс його життя і пружини,  що живлять його мистецтво. Все, що пише, він любить: квіти, фрукти, людину, природу.

Невичерпне джерело натхнення для митця — його рідне мальовниче Полісся. Тут, у селі Яроповичі Андрушівського району на  Житомирщині, він народився і виріс у багатодітній хліборобській родині. Згодом об’їздив увесь світ і здобув міжнародне визнання та чимало нагород, до яких днями додалися нові: Національна академія мистецтв України нагородила ювіляра Золотою медаллю,   Національна спілка художників — відзнакою  лауреата премії імені Тетяни Яблонської, а  місцева влада — відзнакою  «За заслуги перед містом» II ступеня. Високо оцінило яскравий талант і непересічне мистецтво художника у надісланому йому вітальному листі Міністерство культури України.

Микола Максименко не лише дарує радість і наснагу своїм мистецтвом людям, а й допомагає їм. Він одним із перших відгукнувся на заклик матерів Майдану взяти участь у благодійному мистецькому аукціоні, щоб допомогти коштами у лікуванні поранених на сході бійців. Художник надав одну з найкращих своїх робіт «Цикламен» з дарчим надписом «Від солдата Великої Вітчизняної війни солдатам АТО з побажанням миру», і організатори аукціону  продали її найдорожче з-поміж інших робіт.

— Людина старіє, а її душа — ні,  — переконаний Микола Максименко. — А в мене душа дитини. І я пишу не рукою, а душею.  Фарба — це фарба, та  коли є натхнення,  то зробиш. Я учень Божий. Коли був поранений, то сказав собі: скільки житиму на світі, стільки малюватиму  красу, висвітлюватиму  душу моєї рідної нації,  українського народу. 

Надія ПЕТРИНА
для «Урядового кур’єра»