У Вільнюсі за підтримки міністерств культури та закордонних справ України відкрилася монографічна виставка видатного художника сучасності, члена Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва Івана Марчука, яка викликала справжній ажіотаж серед зазвичай спокійних литовців. Палац Радзивіллів, де розмістилося 67 картин Майстра, давно не бачив такого велелюддя відвідувачів. Серед гостей — професійні художники й мистецтвознавці, журналісти, члени дипломатичних місій європейських країн. 

Показово, що ініціаторами її проведення стали литовці, зокрема Іван Букавін — громадянин Литви з українським корінням, адміністрація Литовського художнього музею. Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» спеціальним рейсом на особливих умовах здійснила перевезення робіт художника з Києва до Вільнюса.

В урочистій церемонії відкриття взяли участь й виступили міністри культури України та Литовської Республіки Леонід Новохатько й Шарунас Бірутіс, Надзвичайний і Повноважний посол України у Литві Валерій Жовтенко. Сам художник зазначив, що вперше він виставляє свої роботи за межами Батьківщини за сприяння державних структур України і символічно, що це відбувається саме в Литві, де у листопаді цього року повинні справдитися євроінтеграційні наміри наших співвітчизників.

Полотна, що репрезентують п’ять з десяти циклів творчого генія українського художника, знайомлять європейську спільноту зі світоглядною системою Івана Марчука, що закорінена на глибокій традиції й високій естетиці. Адже в мистецькій спадщині художника розкрилися потужні резерви народної мудрості, взяті, здається, з глибин золотого віку людства. На думку критиків, Іван Марчук своїм заглибленням у наїв ще в радянські часи вказав шлях з цивілізаційного тупика.

На виставці у Вільнюсі особливе місце займають полотна з циклу «Голос моєї душі», кожне з яких є притчею й одкровенням, формулою світобудови й ключем до її розв’язання. А ось роботи з циклу «Погляд у безмежність» відкриють нові і нові горизонти Всесвіту.

Відвідувачі можуть ознайомитися з новаторським марчуківським творчим методом, котрий докорінно змінив погляди на можливості творення сучасного візуального мистецтва. Звісно, йдеться про цілком оригінальну техніку — «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» — плести, переплітати), котра балансує на межі рукотворного і технологічного і через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Сьогодні це діалектне українське слово збагатило інтернаціональну мову і стало узагальнюючим для всієї світоглядної філософської системи, вибудуваної видатним художником.

Зазвичай врівноважені литовці сприйняли побачене доволі емоційно. Пошановувачі мистецтва в українських пейзажах з очицями-віконцями маленьких хаток вгледіли своє дитинство. Можна було почути, що це не українські пейзажі, це литовські хатинки, де так затишно і тепло. А одна поважна пані, не приховуючи сліз, повторювала, стоячи перед полотнами з циклу «Голос моєї душі», що на ці картини можна не дивитися, їх треба слухати. Не приховував емоцій і міністр культури Литви. У книзі вражень Шарунас Бірутіс, зокрема, написав: «Я єсьм вражений Вашим талантом. Гармонія, музика і надзвичайна фантазія струменить із Ваших полотен…» Він вручив художнику Почесну відзнаку міністерства.

Леонід Новохатько, в свою чергу, зазначив, що в кожного поступу є конкретні автори і виконавці, а Іван Марчук — це автор, виконавець і духовний рушій культури та духовної дипломатії.

Незаперечно, що творчість Івана Марчука виконує функцію народної дипломатії: достойно утверджує місце українського мистецтва в європейському просторі, а європейського мистецтва — у контексті світового. Вона триватиме аж до 15 грудня, і є надія — продовжить свій шлях у музеях інших європейських держав.