Про секретний урядовий зв’язок, розвитку якого кожна країна надає надзвичайну увагу, чули всі. Інтерес до цієї теми свого часу підігрів колишній співробітник ЦРУ Едвард Сноуден, викривши широку мережу підслуховування по всьому світу. В Україні проблема державної таємниці гостро постала на порядку денному не одразу після цього розголосу, а згодом — після втечі за кордон найвищих посадових осіб. Тоді широкий загал довідався, що наші спецслужби були нашпиговані агентами ворожої країни і таке поняття, як державна таємниця, майже втратило сенс.

З новою силою проблема далася взнаки після початку неоголошеної війни і вийшла на новий виток напередодні президентських виборів. Щоправда, до того часу Україна вже дещо оговталася і почала вибудовувати нову систему захисту. Серед структур, які опинилися на передовій, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації. Про її діяльність журналістам розповіли керівники відомства.

Система, яка в Україні опікується державним зв’язком, свою історію розпочала з часів незалежності, коли 1992 року створили управління урядового зв’язку при КДБ УРСР. У нинішньому статусі служба працює з 2006 року. В її штаті трохи більше восьми тисяч осіб, включно з центральним апаратом, територіальними підрозділами та головним управлінням урядового фельд’єгерського зв’язку.

— За часи свого існування, — зазначив голова Держспецзв’язку Володимир Звєрєв, — служба пройшла істотну трансформацію за всіма напрямами: від організації зв’язку до його технічного оснащення. І нині ми підійшли до тієї межі, коли багато чого можемо. Однак для реалізації наших напрацювань потрібні певні капітальні вкладення, яких нині бракує.

Сьогодні система урядового зв’язку складається зі стаціонарної та польової мережі, зв’язку з рухомими об’єктами, із зарубіжними представництвами та з вищими посадовими особами (для трьох із них працює спеціальний підрозділ). Нині на порядку денному — створення національної мережі конфіденційного зв’язку для надійного захисту урядових інституцій від втручання ззовні.

— Цю роботу було розпочато ще десять років тому, — повідомив Володимир Звєрєв. — Частково ця підсистема побудована і введена в експлуатацію. Органи влади нині використовують її для передачі інформації. Це і відеоконференцзв’язок, і електронний документообіг, і захищений доступ до мережі Інтернет, центри сертифікації ключів та центри антивірусного захисту.

А ще заради безпеки та захисту урядового зв’язку в країні сформовано спеціальний кібер-підрозділ (деякі потужні держави створюють кібервійська). Саме за його допомоги відбили хакерську атаку на ЦВК, організовану напередодні виборів. Тоді постраждала візуалізація процесу голосування. Тобто та частина, яка відповідає за оперативний електронний підрахунок голосів та явку виборців. Завдати істотнішої шкоди цей злом не міг, оскільки результати виборів встановлюються за протоколами з мокрими печатками, складеними за підрахунками паперових бюлетенів. 

Найголовніше, наголосив керівник Держспецзв’язку, що злочинцям не вдалося дістатися до держреєстру виборців. Однак і без цього фахівцям відомства довелося добряче попрацювати, аби нейтралізувати вірус і відновити ту частину інформації, яку знищили хакери, як завдяки добре спланованій акції, так і обізнаності її організаторів із системою «Вибори». Вони не лише знали паролі доступу, а й були в курсі того, що наступного дня мала запрацювати комплексна система захисту, яку зламати надзвичайно складно, оскільки доступ до неї стає можливим лише при застосуванні всіх трьох ключів, що зберігаються у відповідальних осіб.

Словом, нині поступово створюється комплексна система захисту інформації, яка надійно убезпечить від зовнішнього втручання. Це і технічний захист, і криптографічний. Щодо останнього, то Україна входить до 12 країн світу, які виконують повний цикл робіт — від створення теоретичних основ шифрування до виробництва засобів шифротехніки.