На будинку в Житомирі, де мешкав герой-підпільник Франц Бржезицький, відкрили меморіальну дошку. На прозорому матеріалі пам’ятної дошки напис українською і польською мовами про Франца Бржезицького і його портрет, де він зображений з добре знайомою житомирцям іронічною посмішкою. За допомогою QR-коду можна дізнатися, ким був той, хто заслужив повагу і вдячну пам’ять у рідному Житомирі й далекій Польщі.
Франц Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в сім’ї житомирців-поляків, яка зазнала переслідувань у 1937 році. Батька розстріляли, матір заслали в Сибір, а на 13-річного підлітка очікувала хресна дорога вихованця спеціалізованого дитбудинку. Юний Франц утік від радянських катів-енкаведистів і переховувася у Житомирі, доки якимсь дивом не влаштувався на роботу в пекарню. Під час Другої світової війни хлопець разом із друзями створив молодіжну антифашистську організацію. Наприкінці 1942-го під час повальних арештів 18-річний Бржезицький опинився в казематах гестапо, зазнав катувань. Його відправили у табір смерті Майданек. Із 1240 в’язнів цього етапу дивом вціліли і повернулися до Житомира лише семеро.
Відразу після звільнення з концтабору його мобілізували до Червоної армії, а потім, як такого, що «перебував в окупації», відправили із Дрездена на Волинь, де регулярні радянські війська ще довго воювали з бандерівцями. Мужній і відвертий поляк, який не мав жодних симпатій до сталінського режиму, десь прохопився необережним словом, і його звинуватили в «антирадянській агітації». Він знов опинився в концтаборі, умови утримання в якому мало відрізнялися від нацистських «фабрик смерті».
Тільки після смерті Сталіна та амністії в’язень двох тоталітарних режимів повернувся в рідний Житомир, де аж до виходу на пенсію працював будівельником. Про себе говорив, що «закінчив аж дві академії: в одній ректором був Гітлер, у другій — Сталін».
Важкі випробування не озлобили Бржезицького. У пам’яті містян він залишився доброю і світлою людиною, яка вважала себе поляком за національністю і українцем за станом душі. Ветеран з іронією ставився до нагороджень «за вислугу років», як він називав ювілейні медалі, однак гордився польськими відзнаками «Хрест засланця Сибіру» і хрестом «Ветеран боротьби за незалежність Республіки Польща». Сенсом його життя було протистояння великодержавному російському шовінізму й нацистському та більшовицькому тоталітарним режимам.
Ми в Google+