Те, що найвище місце в Україні — гора Говерла, загальновідомо. Водночас мало хто знає, що зовсім неподалік — на полонині Пожижевська розташована найвища в Україні сніголавинна станція, яка має однойменну назву — «Пожижевська». Щоправда, ті, хто піднімався на Говерлу, могли її бачити. Якщо йти вгору, її видно ліворуч — за півтора-два кілометри від стежки. Станцію видно і згори. Але хіба на все звернеш увагу?
Важливе, а для декого навіть рятівне те, що на цій станції завжди хтось є: і вдень, і вночі, і влітку, і взимку — кожні три години тут проводять виміри метеорологічних величин. На додаток до цього, у холодну пору року вимірюють висоту снігу, яка в горах часто перевищує два метри. Саме висота снігу визначає головну небезпеку сходження лавин.
Якби лавини просто сходили і нікого не зачіпали, на них можна було б не звертати особливої уваги. Але з кожним роком туристів у Карпатах, зокрема взимку, стає більше. Неподалік розташований добре знаний Буковель. Тож сходження лавин для багатьох становить реальну небезпеку. Не менш важливе те, що сніголавинна станція виконує метеорологічні спостереження, які використовують при складанні прогнозу погоди. А це вже стосується сотень тисяч людей.
Абсолютна висота розташування станції «Пожижевська» — 1450 м. Це помітно менше, ніж Говерла (2061 м), але значно вище, ніж Яремче, яке, до слова, найвище за розташуванням місто країни: його висота над рівнем моря становить приблизно 550 метрів.
На «Пожижевській» досить холодно. Середня багаторічна температура липня — лише плюс 11,2 градуса, що на кілька градусів нижче, ніж у Яремчому. Особливістю станції є те, що опадів тут випадає вдвічі більше, ніж у передгір’ї — в середньому 1423 мм. Щодо снігу, то саме на «Пожижевській» зафіксовано його рекордну висоту. Одного разу — 25 березня 2006 року — вона сягнула 352 см!
Зрозуміло, що за таких умов праця на станції не може бути названа легкою. Її організовано вахтовим методом — щосереди з Яремчого сюди прямує машина. Нею везуть вахту, матеріали, а також продукти харчування. Тим часом значна проблема для працівників — те, що до станції не підведені лінії електропередач. Доводиться користуватися дизель-генератором, але пального для нього в середньому вистачає лише на три-чотири години роботи: взимку більше, влітку менше. Протягом цього часу заряджається акумулятор, який потім живить прилади та персональний комп’ютер.
Звісно, влітку трохи легше: і тепліше, і день довший. У цей час поряд зі станцією можна назбирати ягід і грибів. Істотно важче взимку, коли через сніг сюди навіть дістатися складно: йдуть не просто пішки, а через глибокий сніг. Тож якщо влітку на станції зазвичай перебувають дві-три людини, то взимку — чотири-п’ять.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+