Шість років знадобилося нині 90-річному художникові зі Сміли, аби написати олією сотню портретів Кобзаря.
— Хотілося так зобразити нашого Тараса, — каже Федір Гаврилович, — щоб він ніби розмовляв з нами, проникав у душу. Чи вдалося — судіть самі.
Все свідоме життя поет йде поряд з ним, надихає на творчість. «Кобзар» художник завжди носив із собою. Він зримо уявляв пережите Тарасом, бо й самому випала нелегка доля — голодомор, війна, повоєнна розруха… Та в негараздах, пригадує, зігрівало Шевченкове слово. Це Тарас пробудив у ньому жагу до знань.
Після війни, хоч вона й підірвала здоров’я, вступив до Уманського сільськогосподарського інституту. Жив на найманій квартирі, багато часу віддавав заняттям, недосипав, голодував. Почала боліти голова, а коли прихопило серце, навчання довелося покинути.
Повернувся в рідні краї, у В’язівок, де народився. Чим займатися — довго не думав: у сусідньому Орловці бракувало культпрацівників. Скрипка, мандоліна, балалайка, баян у його руках примушували односельців і плакати, й сміятися. Завідував бібліотекою, вів драматичний гурток. Заочно закінчив Київський культосвітній технікум.
Його нинішня квартира в Смілі схожа на музей. Книжки, малюнки, ескізи… Після виходу на пенсію з десяток років виконував замовлення районної бібліотеки як художник. Дружина Алла Семенівна цінує захоплення чоловіка. Пишається, що в сільських бібліотеках та музеях Городищенського й Смілянського районів висять подаровані художником портрети Тараса Шевченка. Знають у Смілі Федора Кучера й як автора багатьох гуморесок, інших літературних творів. Хоч сам Федір Гаврилович дуже скромно оцінює свою творчість — як аматорство, роботу для душі, однак це не заважає йому й далі здійснювати свій великий задум — написати до 9 березня 2014 року ще сто портретів Кобзаря.
Ми в Google+