Глибше осмислити роль і значення Івана Нечуя-Левицького в контексті української національної культури й духовності, у світовому літературному контексті, відкрити для себе й колег-науковців нові грані його творчості прагнули учасники Всеукраїнської наукової конференції «Україна і всесвіт Івана Нечуя-Левицького», яка відбулася в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Її присвятили 175-річчю від дня народження нашого видатного земляка, яке відзначатимемо в листопаді цього року. 

У вступному слові до присутніх, серед яких були науковці з усієї країни, студенти, ректор вишу професор Анатолій Кузьмінський зазначив, що літературна слава письменника не затьмарила величезного літературного й публіцистичного спадку, залишеного ним для нащадків. Нам його ще вивчати й вивчати, настільки уболівання за рідний народ, висловлені понад сто років тому, звучать свіжо, актуально й нині.

Творчість Нечуя-Левицького, підкреслювали на конференції, —  це рідкісний зразок єдності ідеологічного, сюжетного, композиційного і стилістично-мовного компонентів літературного твору. Ця єдність зросла на ∂рунті художнього виявлення соціальної психології. Іванові Левицькому не треба було ходити в народ, аби пізнати його життя. Гострий розум і чутливу душу він одержав у спадок від батька, матері, сільського оточення, від розкішної природи Надросся. Обвіяний духом поезії пісень, він душею бачив свою Україну, її майбуття.

Разом із новими темами і сюжетами Нечуй-Левицький створив і нову манеру письма. Він першим відійшов від етнографічної школи, збагативши реалізм української літератури новими зображальними засобами.

Студенти під керівництвом заслуженої артистки України Тамари Власенко нагадали про створених талантом письменника невмирущих Кайдашів, інших не менш колоритних героїв. А чим живе нині меморіальний музей у селищі Стеблів, що на Корсунщині, повідав земляк ювіляра, заслужений працівник культури України Сергій Хаврусь.