Зірки, подібні до нашого Сонця, можуть мати до шести відповідних для розвитку життя планет, але так звану «зону населеності», в якій повинні бути розташовані такі планети, скорочують гіганти на кшталт Юпітера. До такого висновку прийшли автори статті, яка з'явилася у виданні Astronomical Journal.

Площа цього циклону на Юпітері становить 3200х3800 кілометрів. Тут видно білі хмари аміаку, які обертаються проти годинникової стрілки і піднімаються (як видно по тіні) на 15 кілометрів вище інших хмар. Вважається, що ці шторми містять свого роду водно-аміачний град, характерний для атмосфери Юпітера, який забирає аміак в глибокі шари атмосфери і може пояснювати присутність дрібних спалахів блискавок.

Для життя в тому вигляді, в якому її знаємо ми, необхідна вода в рідкому агрегатному стані. Відповідно, діапазон температур на планеті повинен забезпечувати існування води в рідкому вигляді. Ділянка простору навколо зірки, в якій можуть існувати планети з придатною для рідкої води температурою, називається зоною населеності.

У Сонячній системі в зоні населеності знаходиться тільки Земля. Але в інших зоряних системах, наприклад, в системі зірки TRAPPIST-1, в зоні населеності розташовані три планети. Цей факт змусив співробітників Каліфорнійського університету в Ріверсайді (США) задуматися, яка максимальна кількість планет може розташовуватися в зоні населеності.

«Комп'ютерне моделювання показало, що у зірок сонячного типу може бути до шести планет в зоні населеності. Але в реальності таке спостерігається рідко, так як зона населеності зазвичай серйозно скорочується через існування таких масивних планет, як Юпітер. Колосальне тяжіння планет-гігантів серйозно впливає на рух сусідніх планет, тому багато орбіт в населеній зоні стають нестабільними», – каже Стівен Кейн, автор публікації.

ДОВІДКА «УК»

Юпі́тер — п'ята та найбільша планета Сонячної системи. Відстань Юпітера від Сонця вимірюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о. (740—814 мільйонів км). Разом із Сатурном, Ураном і Нептуном Юпітер класифікують як газового гіганта.

Юпітер більш ніж удвічі масивніший за всі інші планети разом узяті; він майже в 318 разів масивніший за Землю. Однак маса Юпітера недостатня, аби перетворитися на зорю, подібну до Сонця: для цього його маса мала б бути ще в 70—80 разів більшою. Тим не менш у надрах Юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою. Вірогідним джерелом такої енергії є гравітаційне стиснення.

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»