Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»

Колишній військовий, ірпінець Никифор Євтушенко навчався льотної справи разом із сином Сталіна. Останній свій бойовий виліт Никифор Никифорович Євтушенко, колишній льотчик-винищувач, а нині житель Ірпеня, здійснив 13 травня 1945 року. У льотчиків є такий забобон: перед вильотом не фотографуватися. У той день здавалося, що війна закінчилася і настала така довгоочікувана Перемога! Але бойовий льотчик все одно відмовився від пропозиції надокучливих фоторепортерів сфотографуватися, можливо, це і вберегло від смерті. Під час польоту його з напарником обстріляли. Літак збили, а вони вискочили з парашутами. Боляче було усвідомлювати, що стріляли по них… колишні співвітчизники — власовці, які воювали на боці фашистів.

Никифор був закоханий у небо з дитинства. Ще коли навчався у дитячому будинку на Полтавщині (його мати померла у 1933-му, коли йому було 10 років, а батько загинув у громадянську війну). Любов до неба прищепив йому знайомий штурман військової авіації, який часто розповідав про авіацію та літаки. У його розповідях льотчики були людьми незвичайними, а їхнє життя сповнене героїчною романтикою. Юнак звернувся до голови Раднаркому Постишева з проханням дозволити йому переїхати до Криму, де мешкала його родичка, котра могла його опікувати.

Саме в цих теплих краях сталася доленосна зустріч Никифора з інструктором авіаклубу, який прийшов до школи, де він навчався, агітувати вчитися на військового льотчика. Хлопець почав відвідувати Сімферопольський аероклуб і після його закінчення, завдяки тому, що «додав» собі один рік, у 17 років був зарахований курсантом Червонопрапорної Качинської військової школи льотчиків ім. М. М’ясникова. У школі всього за рік оволодів майстерністю льотчика-винищувача.

У червні 1941 року після проходження медкомісії курсанти почали льотну практику. Цікаво, що серед курсантів були Василь Сталін та Тимур Фрунзе. Якщо Тимурові за час перебування у Качинській школі ніхто не міг нічим дорікнути — це був діловий, скромний і занадто мовчазний курсант, то Василь Сталін спочатку поводився гордовито, був занадто зарозумілий. У наряди не ходив, розпорядку дня не виконував, не стояв у шерензі. Якийсь час на все це дивилися крізь пальці, навіть офіцери не знали, як чинити у таких випадках. І все-таки знайшовся командир, який не зважив, що перед ним син керівника держави. Викладач з теорії польотів Успенський, усіма шанована людина, не тільки поставив Сталіну двійку зі свого предмета — теорії польоту, — а й провів з ним серйозну розмову.

Доповіли про цей випадок Сталіну. Верховний головнокомандуючий наказав начальнику школи під його особисту відповідальність тримати Василя на суворому статутному режимі. Не потурати, за непокору карати і відразу про це повідомляти у Кремль. Після цього випадку Василь став зовсім по-іншому поводитися, так, як усі. Людиною він був хорошою, веселою, товариською, любив посперечатися про майбутнє авіації.

І лише одне продовжувало викликати у курсантів внутрішній протест: літав Василь Сталін на спеціально побудованому для нього і пофарбованому в червоний колір літаку, щоб відрізнятися від інших. У двомісній бойовій машині обов’язково для страховки перебував… інструктор. Але керував під час польоту Василь особисто, і виходило у нього це непогано.

Ось такими спогадами поділився Никифор Євтушенко. Після закінчення Червонопрапорної Качинської військової школи льотчиків він воював у небі Румунії, Молдови, Болгарії, Югославії, Угорщини, Австрії. Нині офіцер запасу є кавалером багатьох орденів та медалей, і хоча давно вже не літає, в небо закоханий, як і в юності.