Про першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» написано багато. Зрозуміло, що цей твір і надалі залишатиметься предметом обговорення, суперечок, досліджень. Але насамперед — безмежного захоплення шедевром Семена Гулака-Артемовського. Тому хочу привернути увагу до кількох маловідомих фактів з історії «Запорожця», які підкреслюють величезне значення, роль опери як особливого явища української культури, її визначальне місце в нашій  історії і житті народу.

Почну з того, що у 1991 році, на зорі нашої незалежності, арію Андрія у фінальній частині опери, яка розпочинається словами:

Блаженний день, блаженний час,
Є знов нам вольна воля,
До рідного вернемось поля,
Земля кохана жде на нас, —

розглядали як один з варіантів майбутнього гімну України. Принаймні на це вказують деякі дослідники.

Отже, велична мелодія, якою автор супроводжує повернення козаків з турецької неволі, настільки захоплює різні покоління українців, що вони й нині відчувають небуденну особливість передачі народних почуттів. Недаремно побутує думка — порівняння біблійного сюжету про виведення пророком Мойсеєм єврейського народу з 40-річного єгипетського рабства із сюжетом «Запорожця за Дунаєм». Вважається, що цим твором Гулак-Артемовський втілив свою ідею про звершення в долі українців їхньої віковічної мрії про щасливе заможне життя в рідному домі після багатьох століть поневірянь.

Про історію написання опери, на жаль, мало відомо. Адже архів Семена Гулака-Артемовського безслідно зник — напевне, загинув. Проте чимало дослідників схиляються до думки, що «Запорожця» написано не лише під впливом Тараса Шевченка, з яким нашого земляка-городищенця пов’язувала багаторічна дружба, а й, можливо, за безпосередньої участі Кобзаря. Адже твір, вважають, виношувався ще за життя Шевченка, тож його зміст, основні ідеї поет міг розказати композиторові.

Хай там як, але те, що «Запорожця за Дунаєм» написано під безпосереднім впливом творчості Тараса Шевченка, — факт незаперечний.

Але якщо роль Шевченка в історії опери будується поки що на здогадках і вимагає дослідження, то про те, що Семен Степанович надсилав твір на рецензію знаменитому дядькові Петрові Петровичу Гулаку-Артемовському — відомому поетові-байкареві, знавцеві української історії, маємо достовірні свідчення.

Варто зупинитися на такому  явищі, як намагання окремих авторів осучаснити Семена Гулака-Артемовського, зробити його мало не борцем за незалежність України, вкласти у свідомість композитора  глибоку зневагу до Росії, росіян тощо.

Ні, Семен Гулак-Артемовський був сином свого часу, підданим, навіть вірнопідданим Російської імперії, хоч прозріння до нього й прийшло в останні роки життя. Але своїм твором він, можливо, зробив значно більше, ніж тисячі революціонерів. Адже зумів передати «Запорожцем» духовну силу, яка незборима. Саме вона допомогла нашому народу пройти випробування  і зрештою перемогти. Допомагає безсмертна опера українцям долати й нинішнє лихоліття. 

Ольга ОСИПЕНКО,
науковий співробітник музею
С. С. Гулака-Артемовського,
для «Урядового кур’єра»