Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк скликав міністрів о восьмій годині вечора четверга. Такими рішучими діями він сполошив не тільки організаторів засідань у Будинку уряду, а й громадськість. За кілька хвилин до початку заходу оптимісти, які вірять у щасливий поворот долі країни, та скептики, котрі не сподіваються на бодай якісь зрушення за нинішньої влади, у мережі Facebook активно обмінювалися інформацією про те, що ось-ось станеться дещо важливе, що Арсеній Яценюк зробить сенсаційну заяву. 

Не сталося! У залі засідань, судячи з виразів облич членів уряду, панували лад і спокій. Прем’єр-міністр домовився зі своїм оточенням. Словами глави уряду це значить: «захистив його». 

Прямуючи до Європи, Україна має не лише активно боротися з корупцією, реформувати економіку та інші сфери, а й надавати людям нові, якісні та вчасні соціальні послуги. Нині їх дуже потребують люди з обмеженими фізичними можливостями та малозабезпечені, а також родини, які потрапили в складні життєві обставини, самотні пенсіонери, хронічно та смертельно хворі громадяни, діти-інваліди та інші.

Останню редакцію Закону «Про соціальні послуги» ухвалено ще у 2003 році. Проте реалії змінюються, а отже, й законодавство потребує осучаснення. Саме тому фахівці Міністерства соціальної політики у співпраці з вітчизняними експертами й закордонними фахівцями розробили новий удосконалений проект такого закону. Нині його подано до Верховної Ради, проте перше читання він ще не пройшов. Тож у всіх зацікавлених сторін є час внести свої пропозиції, корективи та доповнення. Що саме й відбувалося під час експертної зустрічі на тему «Реформування соціальних послуг», яка пройшла у Кабінеті Міністрів за участі фахівців Мінсоцполітики, експертів і представників усіх регіонів. 

Свої офіційні сторінки у соціальних мережах мають багато працівників. І ніде правди діти, всі ми час від часу в робочий час розміщуємо на них власні дописи. Тому повідомлення в деяких ЗМІ, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) прийняв рішення, яким дозволив звільняти з роботи за пости в соцмережі, зроблені у робочий час, здивувало і занепокоїло багатьох. 

Перш ніж розпочати розмову з героєм сьогоднішнього нарису майором Євгеном Межевікіним, вирішила поспілкуватися з керівником навчального підрозділу, в якому навчається офіцер. Уявляла, що почую про всіх слухачів похвалу найвищого рівня. Адже тут навчається понад 90% офіцерів — учасників АТО. Аж ні. Начальник командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського генерал-майор Валерій Лісневський сказав, що є різні ситуації.

Навчальний процес у військовому виші потребує дисципліни і знань. Бойові заслуги тут шанують, однак вони не на першому місці. Перед викладачами, як на полі бою, — всі слухачі рівні. Такий хід розмови змусив і мене змінити думку про них. Бо перед тим була переконана: став героєм — вважай, і навчальний рівень автоматично пройшов. Інтрига зросла, коли малювала в уяві образ свого співрозмовника. В сусідній аудиторії чекав молодий офіцер. Його обличчя сяяло радістю, життям. 

Іван Гончар увійшов у новітню історію України і як всеосяжний колекціонер старожитностей, що осмислював народну красу і відкривав світу її етнокоди, культивував автентику регіонів України. Митець не дожив три місяці до відкриття у вересні 1993-го державного музею на основі його колекції, який згодом став Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара». Саме тут днями відбулося перше із серії заходів  вшанування Українця з великої літери, присвячене  105-й річниці з дня його народження. Понад три години промайнули яскраво і пізнавально. 

Іван Гончар народився  27 грудня 1911-го в селі Лип’янка нині Черкаської області. 1936 року отримав дипломи скульптора і завбачливо — агронома, але все подальше життя збагачував рідну землю мистецькими творами.  

Імпульсом для написання цих нотаток стала розмова з журналістом, який закинув, що нині музиканти-професіонали мало турбуються про популяризацію класичної й сучасної академічної музики. Так ставити питання завжди важливо і потрібно, таку роботу треба вести постійно. Щоправда, в наш час форми пропаганди музики серед широкого слухацького загалу змінилися, з’явилися нові, а від деяких мусимо відмовитися. Постійними пропагандистами класичної й сучасної академічної музики залишаються професійні музично-творчі колективи: музичні театри, симфонічні та народні оркестри, хорові капели, солісти філармонії тощо.

Отже, сьогодні обираю Національну оперу і спробую проаналізувати, як працює вона на пропаганду класичної й сучасної академічної музики  серед широкої  аудиторії. Розумію, що зала театру  не може вмістити всіх охочих, але важливо, щоб вона була заповнена (а це вже велика кількість слухачів, що прилучається до серйозної музики). Я відвідав кілька вистав одного твору. Ідеться про сучасний балет «Вечори на хуторі біля Диканьки» відомого і в нас, і за кордоном композитора Євгена Станковича. 

Шалімовці — так називають учнів легендарного українського хірурга Олександра Шалімова, під чиїм керівництвом ставали на крило нині знані фахівці, які, як і їхній учитель, врятували сотні пацієнтів. До них належить і доктор медичних наук Броніслав Полінкевич, який уже 55 років робить найскладніші операції на шлунково-кишковому тракті. Йому незабаром 80, а він оперує в інституті Шалімова, рятує воїнів АТО в госпіталі прикордонних військ, їздить на роботу на велосипеді, а після операції розслабляється грою в шахи. 

Про споживацтво нині майже не говорять. Це поняття сприймають за норму, основу розвитку. Комусь із наших співвітчизників потрібна слава, комусь запорукою успіху слугуватиме заступництво. Бувають і такі, в кого є гроші, слава, але відсутній талант. Парадокс, але в гонитві за популярністю справді обдаровані українці, незалежно від віку, ризикують розгубити талант, стерти його й більше не повернути. Часто буває так, що ті, хто не вмів дивувати публіку, завдяки щасливому випадку змогли вийти у світ і зловити свою зірку. 

Історія українського війська багата на традиції, які передаються з покоління в покоління. Через свої багатства й незахищеність Україна чи не найчастіше з-поміж інших європейських країн зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому ми зобов’язані дбати про свою армію та патріотів, які служать у ній. «Урядовий кур’єр» знайшов цікаві факти про українських воїнів-захисників різних епох. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Зневажені господарі чукотської землі 

Живий музей українського лісовода

Від кадета до націоналіста