Усе далі літо, а немало овочів і фруктів на базарах і в магазинах — ніби щойно з грядки чи саду. Вибираючи їх, помічаємо, що немало такого краму вкрито якоюсь чи то прозорою, чи то білуватою плівкою, яку навіть водою не змити. Дехто вважає, що аграрії обробляють свою продукцію спеціальними хімікатами, аби вона якомога довше не псувалася. Наскільки ця інформація відповідає дійсності та як уникнути додаткової дози хімікатів, «Урядовому кур’єру» розповіли фахівці.
Скуштувавши деякі імпортні фрукти, інколи дивуєшся: зовні гарне яблуко, а на смак… вата — не те що несолодке, а взагалі ніяке. І це звичайне яблуко, яке завозять із сусідніх країн! Як твердять фахівці, цей, скажімо так, нейтральний смак фруктів свідчить про те, що їх добряче обробили хімікатами, щоб вони тривалий час зберігалися.

У  Миколаївському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка «Німці Миколаївщини: історія та сучасність», яка відображає історію, культуру, побут німців і присвячена 20-річчю заснування товариства «Відергебурт». В експозиції представлені матеріали та документи родин німців, які жили і працювали на території нинішньої Миколаївщини, атрибути їхнього життя — предмети побуту, одяг, книги, музичні інструменти, меблі, фотографії із сімейних альбомів тощо. 

Після київської зустрічі Україна — Франція Євген Коноплянка висловив серйозні сумніви, що за підсумками нинішнього сезону Франка Рібері буде визнано найкращим футболістом світу. «Золотий м’яч» він запропонував вручити своєму одноклубникові по «Дніпру» Артему Федецькому. Судячи з того, що ми побачили на полі «Стад де Франс» у вівторок, у переможця Ліги чемпіонів-2013 у складі мюнхенської «Баварії» була щодо цього власна думка.
Уже перші хвилини матчу-відповіді показали: наша збірна заплатила дуже високу ціну за те, щоб нейтралізувати в Києві лідера французів. Адже фатальне попередження від арбітра Федецький отримав саме в боротьбі з Рібері. Олександр Кучер вже у компенсований час побачив червону картку теж після грубого підкату проти сьомого номера гостей. 

Славко Вакарчук іронічно-коректно написав у Твіттері: «Коментарі з приводу «того самого випадку в Саратові» просимо шукати в піснях гурту «Океан Ельзи». Цитуйте за смаком». Відразу згадалося: «Тому, хто чує, давно вже все ясно і так». Очевидно, що пісні «ОЕ» (який має, до речі, в РФ дуже багато прихильників) раптом почали різати слух владі північної сусідки з тієї самої причини, що й поперек горла свого часу стали українські цукерки та сир.

До слова, якщо прочитати повідомлення про ексцес у Саратові уважніше, з’ясується, що самих учасників «ОЕ» оштрафували лише на 4,5 тисячі гривень, а ось організатора з російського боку — на суму, в понад десять разів вищу, — 55 тисяч. Бо насправді одержання всіх потрібних дозволів  — це клопіт того, хто організовує концерти гурту. 

Екологічні громадські організації звернулися до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова й міністра екології Олега Проскурякова з проханням врятувати природні заповідники від навали туристів. Адже природні заповідники — це, на відміну від національних природних або регіональних парків, у першу чергу наукові установи. Туризму тут не передбачено, оскільки відвідування туристичними групами територій такого типу впливає на об’єктивність наукових даних, вносить тривожний чинник у життя тварин тощо. Використовувати природні заповідники для розвитку туризму — все одно що забивати гвіздки мікроскопом.  

Традиційно робота Пенсійного фонду зводиться до фінансового аспекту: виплати пенсій. Однак є й інша, не менш значима грань діяльності цього важливого соціального відомства. Це співпраця його працівників з пенсіонерами, зрештою, щоденне спілкування з тими, хто часто позбавлений цієї найбільшої, за визначенням письменника-класика, розкоші. Про те, як ця робота організована на Слобожанщині, кореспонденту «УК» розповідає начальник головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Сергій ГРИЦАЙ.

Поширеність серцево-судинних захворювань в Україні набрала не просто загрозливих розмірів. Бо дві третини загальної смертності від цієї патології нині вже цілком можна розцінювати як виклик не тільки системі охорони здоров’я, а й національній безпеці.

Адже інфаркти, інсульти дедалі частіше трапляються тепер у молодих людей, після порятунку життя яких держава має брати їх на утримання. Якщо із цими хворобами, що вражають 70- чи 80-річних, ще якось можна змиритися, то така драма в житті тридцятилітнього чоловіка чи жінки боляче б’є по сім’ї, призводить до втрати працездатності у розквіті сил. І як наслідок — падіння якості життя, рівня достатку родини. 

У магазині в годину пік, коли багато хто дорогою з роботи щось підкупляє до вечері, біля кас зібралися черги. Розраховуючись, одна з жінок впустила кілька найдрібніших монет. Кинулася піднімати — на неї зашуміли: що ви, мовляв, через копійки людей затримуєте! Посоромилися б!

Жінка зніяковіла, почала вибачатися. Мені стало її шкода: не чуже піднімала, а своє, зароблене. Не її вина, що копійка нині — як деякі наші закони: нібито і є, а не працює. І сама себе не раз ловила на тому, що впустивши біля каси якийсь «білий» дріб’язок, соромлюся піднімати. Але ж, як сказала знайома, без однієї копійки хлібину не купиш. Чи не так? 

1. Затвердити поданий Міністерством інфраструктури проект “Будівництво Бескидського тунелю”, розроблений приватним акціонерним товариством “Проектний інститут “Укрспецтунельпроект” та рекомендований до затвердження державним підприємством “Укрдержбудекспертиза” Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, з такими основними техніко-економічними показниками:  

2. Затвердити титул будови “Будівництво Бескидського тунелю”, будівництво якої розпочалося у 2009 році, що додається. 

У приморському селі, як водиться, всі дороги ведуть до моря. І грунтовий шлях, що лежить через кладовище, — на крутому березі. Звідси до моря, яке розляглося довкола, недалеко. Тут мимоволі складається враження, що з моря на кладовище — найпряміша дорога. Зрештою, тут чимало могил жителів Безіменного, які загинули у водах Азову. Два відносно свіжі поховання влітку подовжили цей сумний список. 
Минуло чотири місяці від трагедії, яка розігралася в Азовському морі 17 липня. Під час гонитви за катером, на борту якого перебували п’ятеро наших співвітчизників, сталося зіткнення з російським прикордонним катером. Кадри тарану, які свого часу з’явилися на телеекрані, переконають будь-кого, що про випадковість не йдеться. У момент удару троє жителів села Безіменне та двоє з сусіднього Самсонового були фактично приречені. Та одному з чоловіків — Олександрові Федоровичу — таки вдалося випірнути з-під пошкодженого човна. А повернувся він додому з сусідньої держави аж через три з половиною місяці після того, як йому змінили запобіжний засіб.