Молодь традиційно зараховують до найвразливіших категорій населення на ринку праці. Головним обмеженням конкурентоспроможності цієї соціальної групи є відсутність або недостатність практичного досвіду роботи, для молодих жінок — також сімейні обов’язки, пов’язані з народженням та вихованням дітей. 

В Україні молоді люди віком 15–24 роки становлять близько чверті загального числа безробітних. Рівень безробіття у цій віковій групі майже у 2,5 раза перевищує середній показник по всьому населенню. Істотно вищий за середній також рівень безробіття серед осіб 25–29 років.

Значну частину безробітної молоді становлять випускники навчальних закладів. У зв’язку з цим часто заклади професійної освіти (особливо вищі навчальні заклади) звинувачують в ігноруванні реальних потреб ринку праці у фахівцях різної кваліфікації, зокрема у «перевиробництві» економістів, юристів тощо. Однак ці претензії не мають достатніх підстав. По-перше, повного збігу обсягу й структури попиту та пропозиції на ринку праці (як і будь-якому іншому ринку) на практиці досягти неможливо, рівноважна ринкова кон’юнктура — суто теоретичне поняття. По-друге, освітня сфера повинна розвиватися швидше за виробництво, забезпечуючи випереджувальне зростання знань, що саме по собі є чинником прогресу. Збільшення частки студентів гуманітарних та суспільних наук замість технічних та природничих є об’єктивним відображенням формування постіндустріального суспільства і сервісно орієнтованої економіки. Структура попиту на робочу силу, яка існує, де стабільно високу частку посідають професії, що не потребують особливої кваліфікації, свідчить лише про технологічну відсталість національної економіки і аж ніяк не може бути орієнтиром для планування діяльності освітньої галузі.

Добре мати дотацію для першого робочого місця. Фото з сайту futuretoday.ru

Фактичні статистичні дані переконливо свідчать, що наявність повної вищої освіти — вагома конкурентна перевага. Серед осіб з повною вищою освітою найнижчий рівень безробіття, а наявність в домогосподарстві хоча б однієї людини з вищою освітою істотно знижує ризик бідності для всієї родини. Упродовж 2000–2011 рр. вищі навчальні заклади збільшили випуск фахівців у 1,6 раза, а загальні обсяги безробіття за цей час скоротилися на третину. Тобто якщо «перевиробництво» спеціалістів певних напрямів навчання й існує, не можна стверджувати, що негативно позначається на ринку праці.

Рівень молодіжного безробіття істотно вищий за середній серед населення у всіх країнах з ринковою економікою, і це має об’єктивне пояснення. Молодість — той етап, коли людина переходить від дитинства до дорослого життя, від батьківської опіки — до створення власної сім’ї, від навчання — до економічної діяльності, а отже саме на цей період припадають пошуки першого робочого місця та «підходящої» роботи, частіше відбуваються перерви в зайнятості.

Людям старшого віку притаманний усталений характер зайнятості, перехід з одного робочого місця на інше зазвичай відбувається без періоду безробіття (спочатку знаходять нову роботу, тільки після цього звільняються зі старої). Тут спрацьовує і матеріальний чинник: молоді люди мають менше сімейних та інших обов’язків і можуть розраховувати на матеріальну підтримку батьків, тоді як людям старшого віку доводиться покладатися здебільшого на власні фінанси, вони не можуть собі дозволити тривалий період не працювати.

Для формування заходів державної політики щодо освіти та зайнятості обов’язково потрібно враховувати демографічні тенденції. Внаслідок спаду народжуваності протягом наступного десятиріччя кількість молодих людей віком 15–29 років скоротиться на 3,2 млн осіб. З огляду на меншу чисельність можливості цих поколінь щодо вибору варіантів здобуття освіти та роботи істотно розширяються.

Звісно, проблема працевлаштування молоді, зокрема випускників навчальних закладів існує. Новачки на ринку праці, вони не мають практичних навичок роботи і набувають тільки перший досвід її пошуків, тому збільшується ризик тривалого безробіття. Головним завданням молодіжної політики зайнятості має бути не стільки протидія безробіттю як такому, скільки скорочення періоду безробіття, сприяння в пошуках роботи.

З огляду на важливість працевлаштування як запоруки успішної соціалізації національне законодавство передбачає додаткові заходи захисту молоді на ринку праці, включаючи дотації для забезпечення першим робочим місцем. Однак такий спосіб працевлаштування доволі коштовний, він не може і не повинен набувати масового характеру.

На нашу думку, мотивація роботодавців приймати на роботу молодь та інші категорії осіб, які шукають перше робоче місце або мають велику перерву в стажі, потребує економічного підкріплення, зокрема шляхом встановлення спеціального розміру мінімальної заробітної плати (75–80% загального) на перші 3–6 місяців роботи таких осіб. Подібна практика дає можливість роботодавцям певним чином компенсувати збитки від прийняття на роботу менш конкурентоспроможних осіб, і її широко використовують у розвинених країнах.

Лідія ТКАЧЕНКО,
кандидат економічних наук