Як  у, здавалося б, безнадійних випадках  повернути  дітям радість повноцінного  самостійного руху, «УК» розпитував у керівника наукового відділу патології хребта і суглобів дитячого віку  Інституту патології хребта і суглобів ім. професора М. І. Ситенка Сергія ХМИЗОВА. 

Скромна перукарка, одна з шістдесяти тисяч так званих гренценгерів (тих, хто живе у Східному Берліні, а працює в Західному),  свято переконана: жоден чоловік на неї не зверне уваги. Отак вона існує з манерою поведінки сірої мишки аж до того дня, коли перед нею постає він. 
Йозефа щось дуже приваблює в Інге. Їхні стосунки стають дедалі ближчими. Але подеколи вона дивується  майже ворожості, з якою він сприймає західну музику і Захід загалом. Сама, хоч і глибоко аполітична, помічає: в західній частині рівень життя помітно вищий. Зрештою кохання вирішує все: Інге демонструє свою цілковиту відданість Йозефу. 

Сьогодні прем’єра рубрики «Люди і час». У ній щосуботи розповідатимемо про події, які сталися в дні наступного тижня і позначили свій вплив на розвиток нашої країни і людства загалом. Певною мірою в них відображатиметься особиста думка автора, тож, можливо, не збігатиметься з вашою, шановні читачі. Вважатимемо, що наша ініціатива досягла мети, якщо це стане поштовхом для вас докладніше дізнатися про ту чи ту подію.  

Є вічні цінності і споконвічні інтереси. З часу існування майна і коштів існували й особи, які намагалися ними заволодіти, вдаючись чи то до відкритого грабунку, чи до завуальованих методів на кшталт Остапа Бендера. Про романтичного злодія в літературі, його соціальний феномен ми й почали розмову з Андрієм КОКОТЮХОЮ.
— Пане Андрію, чим пояснити любов читачів до детективів?
— Детектив моделює світ не таким, яким він є, а яким має бути, яким ми хочемо його бачити. Українці консервативні і детективний жанр консервативний, усе відбувається за схемою: злочин, його розкриття і кара. Усі теоретичні праці про детективний жанр сходяться в тому, що в центрі злочину має бути вбивство. Чому? Крадіжка, умовно кажучи, скріпки чи кольє — це все матеріальне, те, що можна пережити, купити, зрештою заробити, а людське життя безцінне. І не важливо, хто жертва — хороша людина чи погана, це завжди трагедія, а зіткнення зі смертю — змога пояснити причини і переглянути шкалу цінностей. Тобто герої детективу перебувають у постійному критичному стані, вони розв’язують певні проблеми і таки докопуються до істини. Отже, хоча б у літературі справедливість торжествує.

Галерея «М-17» з 4 по 16 лютого надала спілці три зали на двох поверхах. Загалом тут експонують роботи останніх років, тому дивує включення до експозиції величного триптиха Людмили Семикіної 1965 року «Легенда про Київ», як і скульптури «Вогонь. Пам’яті Василя Стуса», створеної А. Рибачук і В. Мельниченком у 1980-х. До речі, тут також представлено фотографії, як вони створювали «Стіну пам’яті», знищену в радянські часи. 

Виставка продемонструвала, що ідеологічний чинник не зник, а став багатовекторним. У ньому домінують патріотичний і клерикальний впливи, які сприймаються серцем або шлунком митця. 

Телевізор дивитися страшно — повідомлення про зникнення та побиття людей заморожує і кров, і мозок. Альтернативою міг би стати великий екран, та, на жаль, і  його заполонили відверті «поробки».
Ось намагаються привабити глядача комедійним жанром промоутери фільму «Королеви рингу» виробництва Франції. Та чомусь він аж ніяк не викликає сміху у глядачів. Що смішного в історії кількох поважного віку жінок-продавчинь провінційного супермаркету, які раптом вирішили опанувати мистецтво реслінгу? Особливо нудно це дивитися українським глядачам, бо в нас реслінг не популярний. Як на мене, це й не дивно, бо краще вже до цирку сходити, ніж дивитися на удавані бої між вирядженими, наче клоуни, героями, що товчуть пики одне одному на ринзі (насправді це відпрацьовані трюки, ніхто ударів не завдає, а всі падіння — з підстраховкою). 

Як і більшість зіткнень останнього часу, цей конфлікт був явно з тих, котрих могло б і не статися. Важко збагнути, що змусило керівника Одеської держтелерадіокомпанії саме в цей період політичної напруги перевести новини на російську мову. Спроби з’ясувати щось із цього приводу у керівника обласного радіо і телебачення Марини Аксьонової виявилися марними. Два дні спілкування з працівниками її приймальні зрештою закінчилися заявою, що «цього тижня Марина Віллівна надто зайнята, аби щось повідомити, а взагалі краще було б підготувати офіційний запит». Найцікавіше, що в довгу путь чиновники посилали нас уже тоді, коли предмет непорозуміння був усунутий. Сьогодні Одеська ОДТРК веде свої новини, як і більшість програм, українською мовою.  Але сталося це лише після того, як компанія вже мала під своїми дверима і пікет — три десятки обурених активістів, і пакет — свинячі вуха, «щоб почути одеситів», свинячий язик — «щоб говорити правду», і підручник української мови.  

«У цім краю земля до неба горнеться,
А в росах світяться Тарасові сліди.
В Шевченкове, і в Будище, і в Моринці
Врочисто,
мов до храму, увійди».

Так написав поет А. Савченко. Ступімо ж і ми на цю святу землю, завітаймо у край дитинства світоча, в оспівані ним села, що нині об’єднані в Національний історико-культурний заповідник «Батьківщина поета». 

Зазвичай закохані по щастя їздять до давнього Самбора, де у церкві Різдва Пресвятої Богородиці зберігаються мощі святого Валентина, передані з Ватикану. В середині лютого сюди приїжджають тисячі паломників з України і з-за кордону, аби у щирій молитві попросити заступництва у святого, наповнити серця любов’ю та вірою. Особливо людно в день, коли християнський світ вшановує святого Валентина, і невеличкий інкрустований золотом скляний саркофаг з його мощами встановлюють посеред церкви, аби кожен зміг торкнутися унікальної реліквії.  

За даними Центру грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій, упродовж  минулого тижня  найбільше хворіють кияни та жителі Київщини, найменше  — на Харківщині.