У тому, що чимало адміністративних районів країни мають чим привабити туристів, укотре переконався, завітавши до кримської Білогірщини. Відсутність великих промислових підприємств, лісові масиви, розвинене фермерство, багата культурно-історична спадщина — складові розвою тут як внутрішнього, так і іноземного туризму. Як наслідок, надходження до державної та місцевої скарбниць, робочі місця тощо. Що ж пропонує відпочивальникам ця територія?
«Тайган» приросте «Білою скелею»
Абсолютний чемпіон з відвідування, поза сумнівом, — розташований за кілька кілометрів від райцентру парк левів «Тайган». Це й не дивно, оскільки це перший і єдиний у Європі відкритий зоопарк, де на 32 гектарах вільно почуваються понад 50 царів звірів, серед яких і альбіноси. А ще тут є сила-силенна інших звірів, і що важливо — інфраструктура: готель, заклади харчування та розваг, навіть колесо огляду.
Проте підприємницька енергія та вигадливість директора «Тайгану» Олега Зубкова на цьому не зупинилися. Позаторік він ініціював створення ще двох туристських об’єктів: парк див «Біла скеля» біля підніжжя природної пам’ятки гори Ак-Каї та ландшафтний.
Про археологічний парк «Ак-Кая» наша газета вже інформувала. Подорож ним передбачає відвідування кількох пам’яток археології різних епох. Кримські можновладці сподіваються, що він має всі підстави стати одним зі світових центрів туризму. Загалом на невеликій за розмірами території розташовано 115 пам’яток різних епох, які були свідками життя різних народів — скіфів, римлян, хазар. Зокрема директор історико-археологічного заповідника «Неаполь Скіфський» (до його складу входить археологічний парк «Ак-Кая») Юрій Зайцев, з яким пощастило поспілкуватись на розкопках, завважив, що в Криму лише тут збереглися у відкритому доступі скельні зображення хазарських часів.
Найцікавішим же відкриттям недавнього часу стали фрагменти глека із зображеними на ньому п’ятьма рунами. У Криму до цього було відомо лише чотири рунічних написи, але цей єдиний, зображений на керамічному посуді.
Тут християни зводили святині
А на схилі гори Карата у лісовій гущавині виблискує банями Свято-Параскевинський Топловський жіночий монастир, який наприкінці ХІХ століття став найбільшим у Криму. До нього в будь-яку пору року торують шлях тисячі прочан. Заснований він у 1860-х роках на місці, де, за переказами, у ІІ столітті було страчено юну римлянку-християнку на ім’я Параскева. На самому ж місці мученицької кончини святої після її смерті забило джерело, яке протягом століть шанували місцеві жителі — і християни, і мусульмани. Тут для богомольців побудували купальню. Неподалік від цього джерела є ще два: великомученика Георгія Побідоносця і Трьох Святителів (Василя Великого, Григорія Богослова й Іоанна Златоуста). Усі вважаються цілющими.
Довколишні місця віддавна поціновували християни. Вони зводили тут свої святині. До сьогодні в околицях Тополівки збереглися руїни стародавньої грецької церкви, а також вірменська церква Сурб Урбат (Святої Параскеви), яка з вершини крутобокого пагорба споглядає рух транспорту на автошляху Сімферополь — Феодосія.
Неподалік села Багате на охочих помилуватися рідкісним зразком поєднання вірменського, мусульманського і західноєвропейського архітектурних стилів чекає пам’ятка культури та архітектури національного значення — руїни храму святого Спасителя однойменного вірменського монастиря. Збудовано його в XIV-XV століттях, а реконструйовано та оновлено в позаминулому. Незвичайне склепіння храму: по краях він стрільчастий (двосхиловий), у центрі ж — хрестовий, що немовби складається з чотирьох склепінь, які зустрічаються у верхній точці.
Лікуйтеся кумисом і будете здорові
На жаль, і донині широкому загалу не відомо про єдине в Україні підприємство, яке в промислових масштабах виробляє кумис за класичною технологією. Свій відлік кумисний цех агрофірми «Зеленогірськ» у селі з такою самою назвою веде від 1945 року, коли підірване війною здоров’я нації потребувало недорогих та ефективних ліків. Тоді й згадали про перевірений народний засіб — свіже кобиляче молоко, в яке додаються кисломолочні бактерії. За добу кумис готовий до вживання, проте довго не зберігається. Цей унікальний витвір природи має чудові лікувальні якості й використовується як профілактичний засіб для запобігання багатьом захворюванням.
Лікування кумисом позитивно впливає на кров, його використовують при шлунково-кишкових, серцево-судинних та нервових захворюваннях, авітамінозах та порушеннях загального обміну речовин. Недарма кажуть: «Кумис — напій богатирів».
Основа табуна з майже 400 голів — десять коней набільш дійної породи башкирська упряжна, яких по війні було завезено в село Бджолине, що побіч величезного природного пасовища Карабі-яйла. Справи йшли добре: кумис входив до раціону більшості санаторіїв Криму, особливий попит він мав в оздоровницях, де лікувалися хворі на бронхолегеневі захворювання та туберкульоз. Був навіть час, коли офіційна назва села стала поступово витіснятись народною — Крим-кумис. У 1960-х роках, у період ліквідації «неперспективних» сіл, Бджолине поступово занепало.
Чому нині керівники кримських оздоровниць втратили інтерес до кумису, відповісти неважко: мабуть, комерційні інтереси витіснили інтереси здоров’я нації. Проте парадокс очевидний: дуже корисний компонент дієтичного харчування міг би бути однією з родзинок закладів відпочинку.
Нині приватна агрофірма «Зеленогірськ» почувається впевнено: має не лише конеферму, а й корів, поля та виробничі цехи, виробляє ще й вершки, масло, бринзу, олію, хліб, м’ясні та ковбасні вироби тощо. По цю продукцію до фірмової крамниці в Зеленогірськ приїжджають навіть жителі навколишніх районів.
Але розвиткові успішного підприємства заважають наші непрості умови. Проте його керівник заслужений працівник АПК України і Криму Василь Любовецький одержимий новими ідеями, шукає засобів їхньої реалізації. І недарма: в європейських країнах кумис успішно продають в аптеках у вигляді порошку та гранул. То чому б і українцям не надати таку можливість? Інший проект, який чекає на свого інвестора: кумис натуральний із кобилячого молока — стабілізований, який можна застосувати як настій із трав, що значно змінює якість і результат порівняно зі спиртовим.
Партнер агрофірми — підприємство з переробки ефіроолійних культур, яке працює на його території. Про якість його продукції красномовно свідчить те, що екстракти троянди, лаванди, шавлії, коріандру експортують у країни Євросоюзу. Такий попит уже потребує розширення площ ефіроносів та додаткових виробництв.
«Срібний» мед Буркальцевих
Ще одна родзинка району — бджолоферма родини Буркальцевих у селі Курортне, що лежить у багатому на нектароноси Кримському передгір’ї, яке цілий рік відчуває цілющий подих моря. У це і ще два села поряд, засновані німцями і швейцарцями на початку позаминулого століття, приїздять багато іноземців, які називають регіон маленькою Швейцарією.
Буркальцеви живуть у селі вже понад десять років. Жартують, що опинились тут, бо так захотіли бджоли. Проте пасіка не засиджується на одному місці, а подорожує в межах району.
Унікальний кримський клімат не лише надає неповторних смакових якостей меду та плодам рослин, а й наділяє їх великою концентрацією біологічно активних речовин. Правильна кормова база, своєчасна профілактика хвороб та дотримання правил гігієни — все це працює на мед високої якості. Логічним результатом такого ставлення до справи стало те, що торік мед Буркальцевих був поцінований срібною медаллю на найавторитетнішому в світі бджолярів — 43-му всесвітньому кон∂ресі бджільницьких асоціацій Апімондія. .
Фермери, крім продуктів бджільництва, пропонують гостям різні варення, зокрема з пелюстків троянд, кизилу, дрібноплідної суниці, горіхи та сухофрукти, залиті медом.
У планах Прохора Буркальцева — створення туристського об’єкта в німецькому стилі, розвиток екотуризму, лікування охочих природними засобами.
У кожного села своя історія
Село Чорнопілля (старовинна назва Карачоль — «чорна земля»), що неподалік Білогірська, — одне з місць компактного проживання греків, які, рятуючись від турецького ярма, переїхали на Кримський півострів у 1830 році. Інша напасть спіткала їх у червні 1944-го — всіх їх серед ночі вивезли на залізничну станцію, а звідти в товарних вагонах — за Урал. Повернення депортованих до рідних домівок почалося лише 1968-го.
Нині всіх, хто завітає до грецького Чорнопілля, радо зустріне Ірина Зекова. Вона і до церкви св. Костянтина та Єлени, яка торік розміняла перше століття, проведе й розповість про її долю, заспіває в етнографічному музеї, до створення якого доклала чи не найбільше зусиль, і до чотирьох старовинних криниць з водою цілющою приведе.
А ось село Лічебне відоме зовсім іншою водою — сірководневою. Проведені дослідження довели, що вона за якостями схожа з водою в джерелах Контрексвіль (Франція) та Єсентуки (Грузія). У 1912 році власник цих місць Дубс відкрив бальнеологічний курорт, на якому лікувалися люди із захворюваннями внутрішніх органів. Роблять вони це і нині.
Насамкінець.Тож що саме має стати туристським брендом Білогірського району? Це залежить від того, що найбільше приваблює й надалі приваблюватиме туристів. І вплив людського чинника тут вирішальний.
Ігор ВИННИЧЕНКО,
доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+