Протягом п’яти вересневих днів на вулицях поліського райцентру звучала не тільки традиційна українська мова, а й російська, білоруська, польська, англійська і навіть китайська. На позивні фестивалю «Кролевецькі рушники» завітали співаки, поети, музиканти, художники, майстри декоративно-ужиткового мистецтва з різних куточків України та країн світу. Усіх об’єднали славнозвісні кролевецькі рушники — справжній духовний оберіг українського народу.  

Про Етеллу Чуприк ще змалечку казали: «вундеркінд». Нині ця назва поступилася іншим — «богиня фортепіано», «піаніст-віртуоз»… Вона не розгубила дару, щедро наділеного Небесами, а примножила його, все життя самовдосконалюючись. Як це відбувалося, Етелла Олександрівна згодилася поділитися з читачами «Урядового кур’єра» під час одного з її приїздів до Ужгорода. 

Зійшли вівці з піднебесних пасовищ, завершилося літування на високогір’ях Карпат. Про незабутні дні ще довго нагадуватиме просякнутий димом і вологою туманів одяг, смак холодної гірської води берегтимуть уста. На порі не менш відповідальний період: зимівля овець, стрижка, окоти. Клопотів — хоч одбавляй. А ні-ні, та й згадає вівчар далеку полонину, подумки перенесеться в наступну весну. Він «чує хід полонинський не тільки вухом», — як писав у «Тінях забутих предків» Михайло Коцюбинський. — Він «серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та ревуть береги, з тих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки і під ногами її радо зітхає земля».  

У залі органної та камерної музики Чернівецької обласної філармонії відбувся унікальний концерт. Композиції Вівальді, Моцарта, ді Лассо та Ебена відтворювали орган і верофон (так ще називають скляну гармоніку), разом з якими звучав вокал німецької співачки Рут Баатен (альт). 

«Хто не навчиться тримати комп’ютерну мишку, той триматиме кермо або лопату», — прочитала якось в одній з газет. Дивне переконання! Але якщо всі вмостяться перед моніторами, кому тоді орати, сіяти, будувати, майструвати? Та й хто сказав, що простому робітнику зась до Інтернету? Навпаки: професійно-технічним кадрам треба встигати за розвитком сучасних технологій, аби не сталося так, що сьогодні ти суперовий фахівець, а завтра — «гальмо прогресу». 

Страшний шквал закінчився, коли дерева лежали на землі, і тоді, понад 70 років тому, чотирирічний малюк із Хмельниччини Боря Лєсков подумав, що спричинили його саме дерева, і якщо їх вирубати, буревіїв не буде...
Тепер у нього вже півстолітній досвід у гідрометеорології і власні відкриття в ній. Одне з них, ще 1965 року, — що конвективна хмара обертається навколо вертикальної осі — засвідчила й сучасна локаційна техніка. У пана Бориса багато подорожей до… хмар і карколомних пригод у них, а найголовніше — знань та практики, як співпрацювати з Природою на вагомі прибутки в економіці. 

Ярослав Павуляк із села Настасова на Тернопільщині з дитинства знав, що треба випробувати щонайбільше земних доріг, щоб віднайти з-поміж них власну, доленосну. Ось як він про це пише: 

Дізнатися, що таке фільдеперсові (а є ще й фільдекосові) панчохи, звідки походить слово «чепець», а також подивитися на… чоловічий сарафан можна  на виставці «Мода крізь століття», яка днями відкрилася в історичному музеї Дніпропетровська. Також тут можна помилуватися старовинним вбранням та аксесуарами до нього, порівнявши їх із сучасними дизайнерськими моделями, представленими на виставці. В експозиції близько ста предметів із тканинного фонду ДНІМ від козацької доби до 1980-х років: козацькі кунтуші ХVІІІ століття, зразки народного вбрання ХІХ-го, сукні та костюми, спідній одяг кінця ХІХ — початку ХХ сторіччя, капелюшки, одяг 1950—1980-х років.   

В обласній дитячій лікарні завершено капітальний ремонт відділення інтенсивної терапії новонароджених. Його провело підприємство «Генір-Буд» на замовлення управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації. Кошти виділено з обласного бюджету. В ході будівельних робіт повністю відновлено поверхні стін, стелю та підлогу, замінено всі сантехнічні комунікації, замінено вікна та двері, проведено часткове перепланування палат. Сьогодні відділення сяє чистотою, радує якісно виконаними роботами і готове до прийому новонароджених.  

За давнім українським звичаєм саме восени найкраще виходити заміж і одружуватися. Тож не випадково в Національному музеї народної архітектури та побуту України «Пирогово» відіграли гучне свято «Осінь весільна».
Неможливо відвести погляд від краєвиду: тягнеться бруківка, обабіч глиняні хатки з садами, трохи далі, на узвишші вітряки,  — скрізь зелено і свіжо. Легка мелодія бандури і вдалині жіночий спів. Це справді Київ, але інший бік його прояву. «Пирогово» — велике українське село у великій столиці України.