...Заповзявся чорт спокусити молоду шинкарку та зруйнувати її шлюб. За що? Та матір її колись не зголосилася остаточно зійти зі шляху праведного, чим поставила під сумнів дідькову профпридатність. Що ж змусило цей зовсім не пролетарський водевіль замалим не дев’яносто років тому одним з перших з’явитися на сцені новонародженого радянського театру, а потім, уже в наш час, отримати реінкарнацію?  

Міністерство освіти і науки надасть змогу випускникам Донбасу отримати дипломи й атестати українського зразка. На цьому наголосив керівник відомства Сергій Квіт під час круглого столу «Гарантії прав у сфері освіти на Донбасі».
Учасники здебільшого присвятили дискусію проблемам забезпечення прав у сфері освіти для жителів цієї території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не повною мірою свої повноваження. «Є значна кількість людей, які не можуть виїхати з різних причин. І в випадках, коли переїхати на навчання в інші регіони в них немає змоги, а бажання отримати дипломи або атестати українського зразка є, ми розроблятимемо механізми, відповідно до яких діти отримають саме такі документи. Очевидно, це будуть форми екстерну чи дистанційного навчання», — підкреслив міністр освіти і науки. 

Справедливо підмічено: на життєвому віку, як на довгій ниві. І часто трапляється, що замість рівної і щасливої борозни-долі — вибоїни чи й узагалі бездоріжжя.

Йдеться про безробіття: коли немає роботи, тоді і світ немилий, а її пошук стає надскладним завданням.

На щастя, в Сумській області цю проблему доволі успішно розв’язують — завдяки чітко вибудуваній співпраці у трикутнику «влада — роботодавець — служба зайнятості», що іменується професійним навчанням і перенавчанням.

Про це — на сьогоднішній шпальті. 

З вересня цілий пакет підзаконних актів, які мають «підперти» Закон України «Про вищу освіту», вариться у бюрократичному котлі, «узгоджується». Міносвіти як може підштовхує цей процес. Про це на експертній зустрічі, що відбулась у студії комунікативного центру уряду, розповіла перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун. Завдяки телекомунікації участь у зустрічі взяли освітяни Львова, Дніпропетровська, Одеси, Харкова. 

«Мирна» розмова з «міністром освіти» так званої ДНР, який прийшов 14 вересня до керівництва Донецького університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського з трьома озброєними чоловіками, відкрила нову сторінку непростої історії вишу. Як сьогодні розповідає в. о. ректора університету Оксана Чернега, проректор з виховної роботи, головний бухгалтер та представники студентських профспілок тоді підписали із терористами договір, що виш переходить під «міністерство освіти» так званої ДНР, та про поступовий перехід на російські стандарти. 

У киянки Діани Коземкової донька-школярка має хист до малювання і хоче стати дизайнером одягу. З чого розпочати, де цього вчать? Звісно, в мами голова болить. Тому й прийшла на щорічну міжнародну спеціалізовану виставку в столичному Українському домі «Освіта та кар’єра», з якою по сусідству розмістилась виставка закордонних навчальних закладів «Освіта за кордоном». Зупинилася, розгубилась. Таке розмаїття, що голова обертом іде. Престижні навчальні заклади запрошують здобувати найсучасніші професії. З економіки, фінансів, будівництва, комп’ютерних технологій. Привабливо. Однак не це цікавить. Аж бачить у самому куточку дівчат-красунь (майже ровесниці доньки) в оригінально красивому одязі. Як грації, вони виокремлюються серед виставкового гамору. 

Вища школа потребує реформ — справжніх, професійних та зрозумілих для українського суспільства. Одним із напрямів майбутніх реформ є анонсована міністром освіти і науки України Сергієм Квітом оптимізація мережі вищих навчальних закладів із подальшим створенням потужних регіональних дослідницьких університетів. Доцільність такої ініціативи в регіонах зрозуміла: у більшості університетів скорочується контингент студентів, дублюється підготовка фахівців, витрачається значний державний фінансовий ресурс на їх утримання, зростає неконкурентоспроможність випускників університетів на вітчизняному та європейському ринках праці.

Можливо, професор Райнерт, автор бестселера «Як багаті країни стали багатими і чому бідні країни залишаються бідними», мав на увазі ситуацію в Україні, стверджуючи, що «в багатьох країнах ми спостерігаємо процеси, протилежні розвитку і прогресу, — регрес і примітивізацію». З такого припущення й розпочалася наша бесіда з директором Черкаського державного бізнес-коледжу Олегом КУКЛІНИМ. 

На Поділлі нову сторінку в своїй історії ДонНУ писатиме в адміністративному корпусі колишнього державного підприємства «Кристал», яке місцеві органи влади надали під навчальний корпус. Свого часу, до речі, на цьому підприємстві виготовляли приблизно 4% світового ринку діамантів. Вінницькі гранувальники алмазів цінувалися майже так, як тепер державі необхідні молоді патріотичні кадри. 

Ювілейний рік Кобзаря відзначати у спокої і мирі не дають російські агресори. Але Тарас Шевченко згуртовує нас, українців, а мої краяни, незважаючи ні на що, підготували вже чимало заходів ушанування пам’яті Великого українця.

Серед них зацікавило відкриття Шевченківської світлиці в Підволочиській гімназії ім. Івана Франка. Як відомо, саме Іван Якович першим узявся закладати основи шевченкознавства.

За всі роки незалежності в Донецьку так і не знайшлося місця для пам’ятника поету і політв’язню Герою України Василю Стусу, який колись тут жив, навчався і працював. Також не вдалося назвати його іменем ні вулицю, де мешкала родина, ні університет, хоч колишній студент філфаку вважається одним із найвідоміших його випускників. 
У шахтарської столиці інші пріоритети та герої — приміром, за згадані роки тут встановили пам’ятник Йосифу Кобзону, з’явилися вулиці імені Юхима Звягільського та Валентина Ландика. Що ж, «батьки міста», політики, депутати і пересічні донеччани мають право на свій вибір. Інша річ, що не так давно, а насправді значно раніше, тут зробили такий вибір, після чого у Донецьку не знайшлося місця вже навіть для Донецького національного університету. Адже оскільки про нормальну роботу навчального закладу, безпеку його викладачів і студентів вже не йшлося, виникло закономірне бажання і рішення перевести його до Вінниці.