Скарбниця народу

  • Олександр КРЮЧКОВ

    Історична, освітянська, культурна святиня

    Старовинний Острог, розташований на відстані близько 40 кілометрів від обласного центру Рівне, довгий час вважався одним із найголовніших міст Волині. У XIV — XVII століттях ним володіли найвпливовіші та найбагатші в Україні князі Острозькі — нащадки давньоруських князів.

  • Спадок Кричевських повертається додому

    Творець Малого герба України, засновник українського архітектурного стилю модерн, художник Василь Григорович Кричевський (1872—1952) та його не менш талановита родина почали створювати одну з кращих сторінок українського мистецтва з кінця ХІХ століття й роблять це донині. Хоч більшу частину життя змушені були робити це за кордоном.

    Після смерті Василя Кричевського в далекій Венесуелі його донька — художник, скульптор, ткаля, вишивальниця – й сини,  відомі мистці акварельного живопису, не наважилися повернутися в Україну: родинні коріння сина Василя (1901—1978) й доньки Галини (1918—2006) проросли вже в Каліфорнії (США), сина Миколу (1898—1961) доля закинула до Парижа. І вони, і нове покоління Кричевських зберегли теплі почуття до рідної землі. Серед них — художниця Катерина Кричевська-Росандіч, онука Василя Григоровича. Нині їй 88 років, разом із сім’єю вона мешкає в містечку Маунтен-В’ю, штат Каліфорнія. 

  • Віктор ШПАК

    На крові та піску — не будують

    ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

    На крові та піску —  не будують
    Від інженерів душ —  до табірного пилу
     
    Репресивна евакуація
    Препарована історія

  • Віктор ШПАК

    Він не вернувся із бою

    ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

    «Козачка Олена»,  або «З делікатністю на боці»

    З камери смертника —  до нобеліанта

    Він не вернувся із бою

    Братовбивча трагедія  України

     

     

     

     

  • Микола ШОТ

    Розкрилені орли лемківської різьби

    Село Гутисько, що в Бережанському районі на Тернопільщині, захоплює навколишніми краєвидами і взимку, і в теплу пору. В травні воно зацвітає-спалахує неопалимою купиною. Із самої ж назви поселення випливає, що тут мали б колись плавити чи варити скло. Припускають, що це було в добу Середньовіччя. А ось достовірно знаємо, що минулого століття цей населений пункт став у краї центром лемківської різьби по дереву. 

  • Світлана ІСАЧЕНКО

    Гнучкість від води, колір золота — від сонця

    Старовинне буковинське місто Сторожинець, що на українсько-румунському етнічному кордоні (звідси і назва), вперше згадано в історичних літописах майже одночасно з Чернівцями — на початку XV століття. А де прикордоння — там жвава торгівля. А де торгівля — там розквітають ремесла. З-поміж усіх шанованих ремісників в особливій пошані всієї Європи були сторожинецькі майстри лозоплетіння.
    Усі без винятку енциклопедії свідчать, що чи не перша професійна (наголосимо!) школа лозоплетіння на українській землі постала саме в Сторожинці. Місцеві історики переконані, що це було у 20-х роках XIX століття. Її створив і очолив майстер Іван Тодорницький, який вчився лозоплетінню у Відні (там панував культ вишуканих плетених речей, і саме там плетіння звели у ранг мистецтва). Він зібрав найкращих сторожинецьких лозоплетільників, занотував їхній віками нагромаджений досвід: способи підготовки матеріалу до роботи, своєрідну техніку плетіння, визначив основні типологічні напрямки місцевого плетеного виробництва. 

  • Олександр ДАНИЛЕЦЬ

    Глиняний посуд ніколи не вийде з ужитку

    На моєму вікні стоїть розмальований прадавніми українськими орнаментами глечик роботи опішненського майстра, лауреата Шевченківської премії Михайла Китриша. Все у цьому глечику незвичайне — намальовані на ньому казкові квіти, фарби, акуратне вушко. А сам виріб аж дзвенить, коли по ньому стукаєш легенько пальцями. Куди там китайському фарфору! Цей глечик дорогий мені не тільки тому, що досконало зроблений. Поглянувши на нього, живо уявляю самого гончара, який подарував мені це диво. Бачу його добре, як у святого обличчя, натруджені руки, чую лагідний, співучий голос: «Казали мені кияни: «Віддайте оці вази, глечики і баранів ваших керамічних у наш музейний фонд. Ви вже незрячий, то навіщо вони вам? Щоб тільки пилом дома припадали?» Їм і невтямки, що ці вироби мене на світі тримають…»  

  • Людмила ЩЕКУН

    Коли оживає шкіра

    Сучасний Крим поки що не може похвалитися великими здобутками у відродженні шкіряного виробництва. Однак останні кілька років поступово зростає інтерес до місцевих народних традицій і ремесел, зокрема художньої обробки шкіри. Три роки тому за підтримки USAID ЛІНК у Сімферополі відбувся перший семінар шкіряників Криму, де було ухвалено рішення створити гільдію цих майстрів. 
    До об’єднання увійшло 15 ремісників практично з усіх регіонів півострова, що працюють у різних стилях та техніках, використовуючи тиснення, перфорацію (висічку), плетіння, пірографію (випалювання), гравірування, аплікацію, інтарсію (складання мозаїки) та інші. Очолила нову структуру Катерина Вікторова — художник по шкірі, що мало кого здивувало, адже саме ця людина стоїть біля витоків відродження давнього ремесла. 

  • Оксана МЕЛЬНИК

    Код вічності з Гавареччини

    Хтозна, чи виникло б на карті Золочівщини село не село, а радше хутірець посеред густих пралісів, якби не примхлива графиня — дружина тутешнього графа Вишневецького Тереза.  Манірній жінці так допікав їдкий густий чорний  дим, що виривався з горнів гончарних печей, огортаючи небо над чепурним маєтком, що граф дослухався до благань дружини і постановив виселити майстрів з містечка. Так жителі Білого Каменя у 1720 році позбулися ремісників.  

  • Віктор Бурдук: «Місто металургів і шахтарів Донецьк починалося з кузні та ковалів»

    Одним з елементів герба Донецька є молоток. А на гербі Донецької області зображена Пальма Мерцалова — унікальна робота місцевого коваля, яку він наприкінці ХVІІІ століття викував із цільного шматка залізничної рейки. Тобто лишень ці дві деталі свідчать, що згадане ремесло здавна було в пошані у промисловому краю. А про те, як зберігаються й примножуються багатющі традиції попередників — майстрів горна, молота й ковадла, розповідає голова Гільдії ковалів Донбасу Віктор БУРДУК.