Цього літа у Бразилії поблизу Ріо-де-Жанейро закрилося найбільше сміттєзвалище у Південній Америці. Останній розвантажений самоскид бразильці радісно проводжали  оплесками. Та перш ніж поставити крапку, влада штату вирішила побудувати за 75 км від міста сучасну сміттєпереробну фабрику.
Доки весь світ переходить на переробку непотребу, в Україні зростають обсяги захоронення твердих побутових відходів (ТПВ). 

Хтось вважає, що пірсинг і тату — справа виключно молоді, розмовами про них не треба перешкоджати її «самовираженню». Я ж гадаю: про це давно слід не говорити — кричати! Не лише через те, що дедалі більше молодих людей ходять із бляшками, кільцями та гачками в найнесподіваніших місцях, часом до невпізнанності змінюючи свою подобу, що, як відомо, кожному визначена Богом. За «невинними забавами» криються справжні небезпеки. Вони добре відомі спеціалістам, але про це — далі.  

Дедалі менше часу залишається до  набрання чинності законом «Про державну службу», який має на меті серйозну реформацію вітчизняного держуправління. Йдеться передусім про перетворення цієї служби на політично нейтральний інститут, налагодження умов для прозорої діяльності органів державної влади, запровадження ефективного механізму запобігання корупції, підвищення якості управлінських послуг. Зрештою вперше в нашій країні створюються законодавчі підстави для підвищення престижності державної служби.  

Вчора і не хотів, але став свідком жіночих сліз — тихих і пекучих. Одна молода мама оплакувала загублену долю, а якщо бути точним, то черговий прихід до сина її «колишнього». «Принесе того персика, — дмухаючи на розпухлі повіки з нижньої губи, казала бідолашна, — побуде п’ятнадцять хвилин, і вже йому сумно. Вже він трясе своєю кіскою, щоб іти. Та йди, щоб ти прахом пішов!» 

На береги річок, озер, ставків, боліт виїдуть десять тисяч мисливців. Мотострілецька дивізія за штатами військового часу! І кожен із цього загону шанувальників найдавнішого промислу світу десь у глибині душі сподіватиметься на успіх.
Нині в Україні про полювання як засіб виживання говорити не доводиться. Але традиція час від часу покидати свої комфортні житла і їхати бозна-куди в примарній надії зробити хороший постріл серед півмільйона українських чоловіків живуча.

З  кожної Олімпіади вихованці львівського спорту привозять золоті медалі. Не так давно з найвищими нагородами зустрічали Ірину Марлені та Володимира Петріва. Днями стародавнє місто Лева тепло вітало на головному залізничному вокзалі з тріумфальним поверненням з Лондона наймолодшу «золоту» чемпіонку — фехтувальницю Яну Шемякіну. Попри ранкову пору, море зустрічаючих — друзів, рідних, море квітів і… оркестр, що особливо розчулив скромну за характером дівчину.  

Днями в Закарпатті в черговий раз відзначили день Боржавської вузькоколійки. І буде добре, якщо це станеться не востаннє, зазначають її шанувальники. Бо над єдиною в краї «маленькою» залізницею нависли хмари. Після того, як регіональне відділення Фонду держмайна України виставило її на продаж, об’єкт придбала одна з луганських фірм.
Тим часом депутати Іршавської районної ради заперечують законність продажу вузькоколійки, наполягаючи на тому, що процедура була здійснена без погодження з радою.

В Олександрії працює безліч приватних юридичних фірм, які надають консультації та допомогу людям. Ми розуміємо, що в умовах ринкової економіки платити слід за все. Але не можемо навіть дізнатися, скільки ці послуги коштують. Адже інформація належить до розряду комерційної. Та здогадуємося, що дуже дорого.
Проте де звичайній людині взяти такі гроші? В нашому місті роботу знайти важко, а кому й пощастило, зарплату отримує не завжди вчасно. 

Від дружини одержав доручення — купити якомога солодші кавун і диню, що заполонили всі вулиці міста. Адже вітамінний сезон не гумовий: не встиг озирнутися, а вже продають квашені чи консервовані скибки, які навіть віддалено не нагадують літні «аналоги».
Однак при цьому застерегла: в жодному разі не наближатися до так званих стихійних торговельних точок і передусім тих, що розташовані обабіч гомінких доріг. Чому — і так зрозуміло. 

Зустрілися і зрозуміли — такі зустрічі їм конче потрібні, як ковток свіжого повітря у задушливих мегаполісах, коли повела їх доля з карпатських гір і плаїв. Відтоді не згасає бойківська ватра, а розгорається з новою силою, аби і собі, і всій Україні ствердити: земляки славетного сина бойківської землі — Івана Франка — не розгубилися по далеких і близьких світах, не розтринькали ані своєї працьо- витості, ані таланту, а зберегли свій етнос, свою самобутню культуру і небайдужість до долі бойківського краю.