Нині багато хто розцінює нещодавнє укладання рамкової угоди між НАК «Нафтогаз України» та німецькою компанією «RWE Supply & Trading GmbH» про купівлю — продаж природного газу як істотний прорив у диверсифікації джерел постачання блакитного палива в Україну і впливовим важелем на газових переговорах між президентами України та Росії.   

Щоденні повідомлення обласного управління МНС із різних населених пунктів Харківщини нагадують вісті з фронтів: тіло 87-річної жінки знайшли в селищі Безлюдівка Харківського району на місці, де горіла суха трава, — навпроти одного з приватних будинків.   

На ціле  узбережжя у Запорізькій області  між Степанівкою (Приазовський район)  і Кирилівкою (Якимівський район) поодинокий рибалка сумує над  вудочкою: сьогодні ще не спіймав жодної рибини. День до вечора, а у чоловіка вже й надії немає, що повернеться додому з уловом.  

«Хочеш миру — готуйся до війни» — актуальність цього крилатого вислову ще ніхто не відміняв. Звичайно, якщо все перевести на мову нинішніх реалій, то йдеться передусім не про гонку озброєнь, а про економічну міць. Адже ніщо не заважає демілітаризованій Японії користуватися більшою повагою та пошаною у світі, ніж країнам, які мають на озброєнні ядерну зброю. І ні для кого не є секретом, що ту ж Росію не стільки поважають, як бояться через існування великого ядерного арсеналу та терплять через її монопольне становище в газопостачанні на європейському та пострадянському просторі.   

Останні новини з газового «фронту» безумовно не могли пройти непоміченими повз увагу російського Газпрому. Особливо, коли стало очевидним, що домовленості стосовно закупівлі Україною «стратегічного російського продукту» в країнах Західної Європи можуть перетворитися з гіпотетичних в реальні. Зокрема серйозність цих намірів засвідчило  нещодавнє підписання «Нафтогазом» рамкової угоди з німецькою компанією RWE Supply & Trading про купівлю-продаж природного газу. Днями Прем’єр-міністр Микола Азаров,   після відвідин компанії «Рас Газ», зазначив, що Україна вивчає можливість придбання газу в Катарі. Адже ціна катарських вуглеводнів  навіть з урахуванням  доставки на сьогодні втричі нижча за ціну газу, який Україна купує в Росії. А після того як в Україну прибула перша бурова платформа, що дозволяє видобувати вуглеводні на глибинах, які раніше були недоступними для українських видобувачів, занепокоєння сусідів лише зросло.

Як перші реальні кроки по диверсифікації джерел енергопостачання відобразяться на взаєминах нашої країни з РФ та на які поступки може піти Газпром — це перше питання, на яке ми попросили відповісти незалежного експерта з енергетичних питань Валентина Землянського. 

23 травня, у свій день народження, рівнянка Світлана Поліщук знову повезе на 132-й кілометр житомирської траси букет жовтих троянд. Дарма що від трагедії, в якій цього дня загинув її син Андрій, матір відділяють уже довгих чотири роки...

Тоді загинув не лише Андрій: із життям попрощалися всі 10 пасажирів маршрутки Рівне — Київ та її водій. Трагедія сталася на 132-му кілометрі автодороги Київ — Чоп у Житомирській області внаслідок зіткнення вантажного автомобіля «Сканія» з автобусом «Фольксваген ЛТ35», тобто тією злощасною рівненською маршруткою. Причиною стало те, що водій вантажівки, громадянин Боснії і Герцеговини, виїхав на зустрічну смугу.     Принаймні, до такого висновку дійшли і урядова комісія, утворена за гарячими слідами, і суд. Водія «Сканії» засуджено на 10 років позбавлення волі, він і нині відбуває свій строк. Натомість власник вантажівки живе і працює у Словенії.  

Під таким заголовком 16 квітня 2011 року в «УК» було опубліковано кореспонденцію, в якій ішлося про те, що два з шести дитячих садків у Звенигородці на Черкащині збираються закрити. Для районного центру з населенням майже 20 тисяч осіб — це велика проблема. Влаштувати малюка в дитячий садок нелегко. Тож коли йдеться про закриття дитячих дошкільних закладів під горезвісним грифом «оптимізації», батьки тривожаться не на жарт.  

Скромна меморіальна дошка на будівлі головного корпусу Житомирського університету ім. І. Франка нагадує, що в гімназії, яка діяла тут з 1893 по 1897 роки, вчився видатний український громадський і політичний діяч, дипломат, історик В’ячеслав Липинський. На жаль, навіть нині далеко не кожному хоч щось говорить це ім’я. Між тим не схильний до марних похвал Євген Чикаленко — відомий меценат і головний видавець першої української щоденної газети «Рада» — згодом назве цього вихованця Житомирської гімназії найталановитішим після Грушевського нашим публіцистом. Йому вторить ще одна відома особистість — історик Дмитро Дорошенко, який вважав наукові праці Липинського «поруч з творами Грушевського найціннішим здобутком української історичної думки, продуктом глибокого наукового аналізу і рідкісного дару широких бистроумних концепцій».  

Перестало битися серце багаторічного лідера Національної спілки журналістів України, людини високого таланту і щедрої, світлої душі, нашого доброго, надійного товариша Ігоря Федоровича Лубченка.   

Лікар у поліклініці відмовила пацієнту у наданні медичної допомоги, мотивуючи це тим, що за п’ять хвилин закінчується її робочий час. Це сталося із моєю доброю подругою і колегою. Аби ж хтось інший розповів, нізащо не повірила б, що таке може бути. Навіть у наш у дечому жорстокий і брутальний час все ж є певні непорушні речі (наполегливо вірю в це!), як от лікарський професіоналізм і клятва Гіппократа. Втім, ніде правди діти, молода жінка-отоларинголог районної поліклініки таки відмовила бідоласі у фаховій допомозі, коли та, прийшовши на прийом, поскаржилася на гострий біль у вусі.

Свою відмову горе-ескулап цинічно мотивувала тим, що робочий день у неї сьогодні закінчується через п’ять хвилин — тож зовсім обмаль часу, а тому пацієнтці краще прийти на прийом уже завтра. Мовляв, тоді й запис у картці можна буде оформити. І лікарку аж ніяк не хвилювало, що жінка мається тим вухом — аж світу білого не бачить, та все ж мусила залишити кабінет без жодної надії на полегшення свого стану.