ПРЕЦЕДЕНТ 

Коли правоохоронці, прокурори і судді працюють за визначеним «сценарієм»,  про справедливість можна забути

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»,
Київ — Миколаїв — Київ

Нині, за даними соціологічної служби Центру Разумкова, лише 0,7 відсотка українців вірять у рівність усіх перед законом. Каюсь, але автор цієї публікації раніше теж належав до тих, хто вважав, що в більшості випадків все-таки можна домогтися справедливості. Адже як журналіст неодноразово бував на розгляді справ у судах різних інстанцій і переконувався в цьому.

Однак останнім часом ця впевненість похитнулась. Особливо коли стало очевидним, що остаточний вердикт у тій чи іншій недріб’язковій справі часто залежить від того, що «підкажуть» суддям першої чи другої інстанції представники вищого ешелону судової влади чи прокуратури. Бо після того, як до вас проявили інтерес у столичних кабінетах, будьте певні, що справу ви програєте навіть у тому разі, коли стовідсотково закон буде на вашому боці.

Це називається  законністю?

Торік 5 липня в нашій газеті було опубліковано журналістське розслідування «Як успішних господарників перелицьовують у злочинців». Продовженням теми про конфлікт співзасновників «Агрофірми Корнацьких» із владою, прокуратурою та податковою службою Миколаївщини стали публікації «Перевіряльники гірші за негоду» 20.07.2011, «Що переважить: амбіції чи інтереси держави?» 28.07.2011, «Відстоювання законних прав розцінюється як злочин?» 25.01.2012. «Війна» весь цей час тривала з перемінним успіхом: податківці заарештовували то рахунки підприємства, то його майно, порушували кримінальні справи щодо керівників, а господарники досить успішно відстоювали свої права в судах.

І ось на початку цього року нова фаза протистояння засвідчила, що в конфлікт втрутилася, сказати б, третя сила. І аж ніяк не на боці сільгосппідприємства. Суди почали відмовляти агрофірмі у задоволенні позовів і скарг, майже ідентичних тим, у яких вони раніше ухвалювали рішення на користь підприємства.

Припущення, чому так сталося, довелося чути різні, і про них ітиметься трохи далі. А поки що зосередимося на подіях, так би мовити, свіжих. Їх можна назвати дикістю, свавіллям і ще хтозна-як, але у визначення «торжество закону» вони явно не вкладаються.

Увечері 27 липня цього року в Первомайську Миколаївської області міцно скроєні чоловіки у цивільному перестріли головного економіста «Агрофірми Корнацьких» Людмилу Нікіткіну. Вони перегородили їй вхід у під’їзд будинку й зі словами «Паєхалі с намі» наказали сідати в авто. При цьому, назвавшись правоохоронцями, свої посвідчення, за словами Людмили Миколаївни, пред’явити відмовились. Оскільки стрижкою та одягом вони нагадували «биків» з буремних 1990-х, а їхнє авто було з одеськими номерами, жінка навідріз відмовилася від «запрошення». Тоді її схопили за руки, намагаючись силоміць заштовхати в автомобіль. Людмила Миколаївна почала кликати на допомогу, впала, але це не зупинило чоловіків: її волоком потягли по асфальту до авто. І лише після того, як із багатоповерхівки позбігалися сусіди, нічні гості показали посвідчення працівників МВС. Однак коли на допомогу Людмилі Нікіткіній прибув адвокат, виявилося, що у стражів порядку немає постанови слідчого про її затримання. Не зрозуміло, як цей документ буквально через 45 хвилин доставили до Первомайська аж із Миколаєва.

А далі Людмилу Миколаївну просто позбавили права на захист. Адвокатові було сказано, що затриману доставляють у місцевий відділ міліції, а насправді її вивезли в Миколаїв. Лише під ранок захисник домігся зустрічі зі своєю підопічною.

Щодо протоколу про її затримання, то його начальник відділу слідчого управління УМВС в Миколаївській області Євген Урбанський склав близько 23-ї години. Підставами для затримання вказано: коли очевидці вкажуть на дану особу, що саме вона скоїла злочин; запобігання можливості сховатися від слідства; позбавлення можливості перешкодити встановленню істини в кримінальній справі.

Що ж такого страшного вчинила 47-річна жінка, що по неї приїхала ціла бригада із п’яти міліціонерів? Причому з Миколаєва і ще двох районів. Саме це й спробуємо проаналізувати далі.

За потреби Феміда може відкрити очі і прийняти «правильне» рішення. Фото з сайту naiau.kiev.ua

Свиняча справа

Частково це стає начебто зрозумілим із постанови Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 липня. Саме тут розглядали подання вже згадуваного начальника слідчого відділу про обрання Людмилі Нікіткіній запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. В документі вказано, що кримінальну справу щодо неї та заступника гендиректора агрофірми Олега Кирилюка порушено 25 липня 2012 р. за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем за ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Зверніть увагу на завидну оперативність: через два дні після порушення кримінальної справи  (її порушив слідчий Первомайського міськвідділу міліції Дорошин С. В.) жінку вже затримали, доставили в Миколаїв і туди ж передали справу. Але при цьому одним з аргументів необхідності утримання її під вартою називають неможливість вручити їй повістку для явки до слідчого. Хоч цього протягом двох днів, та ще з урахуванням передачі справи від одного слідчого до іншого, очевидно, ніхто і не намагався зробити. Адже головного економіста легко було знайти на робочому місці, де вона перебуває щоденно. Більш того, вона неодноразово протягом останнього року їздила до слідчих в інших справах навіть без повістки, а просто коли їй телефонували. Окрім того, саму Людмилу Миколаївну ніхто навіть не повідомив, що стосовно неї порушено кримінальну справу.

Тож складається враження, що правоохоронці штучно створювали обставини, щоб узяти її під варту. Адже позбавлену волі людину набагато легше змусити говорити те, чого від неї з певною метою домагаються слідчі.

Далі. З постанови, підписаної головою Центрального районного суду Миколаєва Олександром Голубкіним, про якого захисники кажуть, що справа до нього потрапила начебто не за електронним розподілом, а за «розподілом зверху», випливає, що «…у 2008 році генеральний директор Кирилюк О. П. та головний бухгалтер Нікіткіна Л. М., маючи намір на незаконне заволодіння грошовими коштами з державного бюджету у вигляді дотації, надали до управління АПР Первомайської РДА пакет документів для дотації з вирощування і продажу молодняку свиней». Як записано в постанові з посиланням на матеріали слідства, там були і «підроблені приймальні квитанції, що містять завідомо неправдиві дані стосовно факту поставки худоби». І далі висновок: «в результаті вказаних дій названі службові особи, зловживаючи службовим становищем, незаконно заволоділи бюджетними коштами в сумі 149 067 грн».

Однак підстав сумніватися в тому, що інкриміноване Людмилі Миколаївні звинувачення відповідає дійсності, більш ніж достатньо. Зокрема у скарзі на постанову слідчого про порушення кримінальної справи захисник вказує, що він 28 липня подав заяву із проханням ознайомитися з матеріалами, які є підставою для порушення кримінальної справи. Спершу йому відмовили в цьому, а потім, через 4 дні, дали можливість ознайомитися з єдиним документом — протоколом допиту свідка Л. Бойко від 26 липня. Цей документ, на думку слідства, є підставою для затримання Людмили Нікіткіної.

Напевне, інших на той час і не існувало або вони не «підпирали» версію слідства. Пояснення  Л. Бойко, в якому немає жодного натяку на провину нинішнього головного економіста агрофірми, не завадило правоохоронцям і суддям залишити  жінку за гратами.

Напрям головного удару маскують

А тепер повернімося до так званих підроблених квитанцій. Слід зазначити, що саме поняття «підробка» має чітке юридичне визначення. Але цього, мабуть, не «врахували» ні слідчий, ні суддя. Бо про що, приміром, свідчить протокол допиту свідка Людмили Бойко та й матеріали самого слідства у цій справі? Ця жінка протягом 2000—2009 років працювала в сільгоспуправлінні Первомайської держадміністрації і приймала документи від підприємств, які мали право на дотацію з держбюджету. Нині вона пенсіонерка. Під час допиту слідчий пред’явив колишній працівниці сільгоспуправління приймальні квитанції, в окремих з яких не було всіх необхідних реквізитів. Л. Бойко пояснила, що бланк не містить встановленої форми заповнення зазначених квитанцій, а окремі недоліки було допущено внаслідок її неуважності.

При цьому, мабуть, варто підкреслити, що квитанції оформляли не в агрофірмі, а на підприємстві, якому «Агрофірма Корнацьких» продавала свиней. Тож до них тодішній головний бухгалтер Л. Нікіткіна не мала жодного стосунку. Окрім того, для отримання дотації потрібні були не лише квитанції, а й повний пакет документів, передбачений відповідною постановою КМУ, які перевіряла, а потім затверджувала комісія з працівників сільгоспуправління, зокрема його керівництва. І саме підписи цих людей стали підставою для надання дотації, яку, за словами іншого свідка, було використано за призначенням: на закупівлю ветпрепаратів і кормів. Тобто жодного заволодіння чужим майном не було.

До речі, в пакеті документів «Агрофірма Корнацьких» надала також письмове зобов’язання повернути у місячний строк до бюджету кошти дотації в разі встановлення їх незаконного отримання та сплатити пеню у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, як це передбачалося вже згадуваною урядовою постановою.

Однак про решту документів або їх невідповідність даним, що є в квитанціях, слідство і не заїкається. Бо в такому разі шило вилізе з мішка і стане очевидним, що жодної підробки не було, а була, можливо, халатність працівників комісії, яка їх приймала. І якщо навіть припустити, що дотацію одержано незаконно, то покарання за це передбачено п. 10 постанови Кабміну, де йдеться про цивільно-правову, а не кримінальну відповідальність. Уже не згадую норми закону, ініційованого Президентом, щодо декриміналізації злочинів у сфері економіки.

Проте коли захисники Людмили Нікіткіної звернулися в обласний апеляційний суд із проханням замінити їй утримання під вартою на більш м’який запобіжний захід, — під заставу 150 тис. грн — представники Феміди все залишили без змін. Очевидно, і тут спрацював «телефонний розподіл» справи. Відмова відпустити Л. Нікіткіну навіть під заставу, співрозмірну горезвісній дотації, наводить на думку, що, мабуть, мали рацію ті, хто стверджував: річ тут не в Людмилі Нікіткіній, головна мета — співзасновник «Агрофірми Корнацьких» — Аркадій Корнацький і саме підприємство.

Щодо співзасновника, то, мабуть найбільшою його «вадою» є принципове небажання давати хабарі, невизнання різних «дахів» та звичка покладатися лише на власні сили й розум. До всього цього він вирішив ще й іти у велику політику.

А все це суперечить намірам тих, хто гострить зуб на агрофірму. Адже після того, як вона стала процвітати, охочих прибрати її до своїх рук з’явилося чимало. А той вал кримінальних проваджень, що обрушився на агрофірму за останній рік (їх уже понад десять), та повна безкарність керівників усіх обласних органів влади, які здійснюють «наїзд», дають підстави вважати: все відбувається на замовлення «зверху», з Києва. І чи не тому різні силові структури шукають будь-який привід для порушення кримінальних справ проти її керівництва?

Приміром, ще одну порушили нещодавно — начебто за неправильну сплату агрофірмою ПДВ. Арешт усього рухомого і нерухомого майна фактично паралізував її роботу. Підприємство позбавили можливості продавати продукцію, закуповувати насіння, пальне для осінніх польових робіт, а головне — виплатити орендну плату п’яти тисячам селянських сімей, для яких ці кошти фактично є основним засобом для прожиття.

Про білі нитки у цій справі можна розповідати багато, але це вже тема наступної публікації. Дивує ж інше: невже ті, хто узаконює несправедливість, не усвідомлюють, що так само можуть вчинити із ними? Адже покровителі й «порадники», навіть на найвищому рівні, теж не вічні…