Новорічно-різдвяний ажіотаж навколо купівлі подарунків триває. Намагаємося не залишити без уваги нікого з рідних і близьких, забувши головне: вони не завжди потребують купованих гостинців. Увага у наших словах і діях, а не в чеках із крамниць. І ось на підтвердження цього історія про жінок, які третій рік дарують любов, доброту й підтримку українським захисникам через власноруч виготовлені предмети спідньої білизни. Повірте, «хі-хі» тут не доречне. Коли боєць через кілька діб повертається з наряду, найсокровенніше його бажання — викупатися і перевдягнутися. До дірок затерли переказами історію про розвідника, який повернувся після виконання бойового завдання, розкрив рюкзак, щоб узяти змінну білизну, а спіднє зникло. Його образі не було меж. 

У цьому році Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) почне розпродавати права вимоги за безнадійними іпотечними кредитами фізичних осіб. З молотка підуть майже 40 тисяч кредитів українців на загальну суму близько 70 млрд грн, виданих свого часу банками-банкрутами. Більшість іпотечних договорів була у банках «Надра», «Дельта», «Фінанси та кредит», «Форум», Фідобанк, «ВіЕйБі», Брокбізнесбанк, «Платинум». Терміни ліквідації цих установ добігають кінця, і згідно із законодавством, до закінчення ліквідації всі їхні активи повинні бути реалізовані на відкритих торгах. 95% кредитів, які має намір продати Фонд через схему «зворотних» аукціонів (торгуються від вищої ціни до нижчої) — безнадійні валютні позики, видані до 2009 року за курсом 5 грн/$, які після кількох хвиль девальвації перетворилися на безнадійні борги. Перспектива позбутися їх доволі примарна. Купити нову квартиру сьогодні дешевше, ніж намагатися погасити власний борг через запропоновану схему. 

У відділі періодичних видань бібліотеки імені Василя Стефаника у Львові якось переглядала газету майже столітньої давності. Акуратно гортаючи сторінки, спало на думку: чимало подій перегукуються із сьогоденням. 

Ніхто у нашому містечку ще не знав, що дідько поцупив приймальний пункт металу «Місячне сяйво». Та ще разом з його власником — кирпатим Гарбузянкою! Щоправда, про це намагався розказати місцевий газетяр, якого всі тут звали Абзац. Той самий чоловічок, у якого після відвідин забігайлівки «Солоха і внуки» ноги звично розбігалися в різні боки. Поклавши руку на свою трохи зіжмакану газету «Вісті роздержавлення», Абзац урочисто поклявся і повідомив таке. Він ніяк не міг не помітити зникнення величезного залізного рундука, бо той був одним з орієнтирів дорогою додому. Розгублений, що його бракує, газетяр навіть трохи заблукав і довго кружляв округою, аж доки, горопаха, не прибився до рідного порога. 

Сьогодні виповнилося б 80 років видатному поету, публіцистові, Героєві України Василеві Стусу. Публікуємо про нього спогади людей, яким випало щастя хай і короткого знайомства, але воно запам’яталося на все життя.

Святий Миколай і Санта Клаус отримали в Україні додаткові преференції. Тепер у нас вихідний день і на католицьке Різдво. Цілком логічно завершувати різдвяний піст перед Новим роком, а не лицемірити за столом з олів’є й шампанським — французьким брендом на святі життя. А як з українськими брендами у світі? Один з них — обробка Леонтовичем народного «Щедрика», відомого з домиколаївських часів. Новий рік тоді починався навесні, і про його прихід виспівувала пташка — щедрик. На Заході на цей мотив співають про дзвони. Леонтович щедро лунав у новорічні дні, навіть у залі очікування на львівському летовищі. А на «1+1» у супроводі дитячого хору «Щедрика» проникливо виконала Тіна Кароль. На «UA: Першому» логічним у виконанні хору був гімн, на каналі «Україна» — ансамбль з наших поп-зірок і телеведучих. Українською. 

Магазин із продажу насіння й садового інвентарю учасник АТО Володимир Жидков задумав організувати відразу після закінчення контракту служби в лавах ЗСУ. Тим більше, що дружина Ірина — професійний агроном. Щоправда, починати власну справу, навіть якщо йдеться про самозайнятість у регіоні, дуже нелегко. Особливо якщо прагнеш діяти чесно. 

«Пожертвуйте дитині! Пожертвуйте дитині!» — в передріздвяні дні дедалі частіше й голосніше чути в людних місцях Рівного. Обірвана дітвора аж за рукав хапає перехожих і щиро зазирає в їхні очі.

Хтось пробігає повз і намагається не помічати малих прохачів, хтось великодушно витрушує з гаманця кілька гривень. А я починаю розпитувати в них самих про життя-буття й чому вони тут. 

Васильович останніми роками став завзятим грибником. Торік осінь і зиму їздив на грибне полювання в Новосанжарський район. Часто й мене в компанію запрошував. Але в мене робота. «Ти все пишеш, а зеленушки в лісі ростуть, аж тріщать. Глянь, яка погода!» — не втомлювався спокушати мене сусід. Тож у минулу п’ятницю ми з ним таки вирушили по гриби. 

Важко знайти в Україні людину, яка не бачила б білого лелеки (він же бусол, боцян, бузьок, чорногуз, гайстер тощо), який сміливо будує гнізда посеред населених пунктів і зграями супроводжує сільгосптехніку, поїдаючи потривожених комах. На думку координатора обліків лелеки білого Віталія Грищенка, в Україні щороку гніздиться 30—35 тисяч пар цих птахів.