Новорічно-різдвяний ажіотаж навколо купівлі подарунків триває. Намагаємося не залишити без уваги нікого з рідних і близьких, забувши головне: вони не завжди потребують купованих гостинців. Увага у наших словах і діях, а не в чеках із крамниць. І ось на підтвердження цього історія про жінок, які третій рік дарують любов, доброту й підтримку українським захисникам через власноруч виготовлені предмети спідньої білизни. Повірте, «хі-хі» тут не доречне. Коли боєць через кілька діб повертається з наряду, найсокровенніше його бажання — викупатися і перевдягнутися. До дірок затерли переказами історію про розвідника, який повернувся після виконання бойового завдання, розкрив рюкзак, щоб узяти змінну білизну, а спіднє зникло. Його образі не було меж.

Спіднє на удачу

Лютий 2015 року дав початок діяльності волонтерської організації «Бойові швачки». Олександра Пєрова волею долі стала її ядром. Для неї війна почалася не заочно, не з газет і телебачення. Чоловік — кадровий військовий. Племінника Івана, призваного у першу хвилю мобілізації, збирали на фронт усією родиною. Поки він проходив навчання, батьки, тітки, дядьки купували все необхідне для збереження його життя на передовій. Далі були борти з «трьохсотими» в Головний військовий клінічний госпіталь, де працювала на той час пані Олександра. Тоді всі без наказу знаходили собі заняття, приймаючи поранених. Дівчата з хірургії бідкалися: доставивши бійця-велетня, рятуючи життя, про збереження одягу й не думали. А після операційної абищо на прооперованого не одягнеш. Олександра вдома розкроїла дві пари чоловічих трусів 60 розміру, пришила, як це потрібно, зав’язки. Після того ще 16 пар подібних пошила. Бачила, в якому стані й у чому привозять бійців із передової. У госпіталях не передбачено запас білизни й одягу в разі заміни непридатного. Так і везли бійців кого в чому в госпіталі Києва, Харкова, Вінниці та Одеси.

Тоді й спала Олександрі на думку ідея допомогти хлопцям, підтримати їх власноручними виробами. Про це написала на сторінці в соцмережі, попросила допомогти тканиною.

— Я сподівалася, але не аж на таку чуйність наших людей, — розповіла Олександра Пєрова. — Телефон не змовкав. Стало зрозуміло: вдома працювати з такою кількістю замовлень і тканини неможливо. Керівництво госпіталю пішло назустріч. У клубі надали кімнату, де поставити столи і влаштувати масовий розкрій трусів. Збиралися два-три рази на місяць, і за раз кроїли по 450 пар, затягували резинки в готові вироби, комплектували замовлення для відправлення на фронт. На такі заходи приходили бабусі, які мешкають неподалік. Приходили й бійці, які в той час лікувалися в госпіталі. Ми і їм робили дрібні подарунки. Один прийшов з мініатюрною гітарою укулеле. Грав і співав нам цілий день, а ми йому за це чохол для укулеле пошили.

Швачки відразу визначили: першочергово треба забезпечувати тих, хто на передовій, — там про прання можна навіть не говорити. Потім — польові госпіталі і добробати. Першу посилку з натільною білизною отримали хлопці з 161-ї бригади. Подякували і додали, що варто в модель внести деякі зміни, щоб спіднє було зручнішим. Бійцям «Правого сектору» допомагають досі. Так вийшло, що для них зовсім випадково із залишків чорної й червоної тканини змоделювали труси з червоно-чорною символікою. Торік бійці замовляли такі стильні труси і цього року попросили про подарунок знову. На знак подяки у 2015 році бійці з «Айдару» випустили календар з написом «Кращі стволи України вітають жінок з 8 березня». До фотографій хлопці підійшли з гумором: на них вони у бронежилетах і трусах.

Боєць із позивним Мамай розповів, як після поранення лежав у госпіталі, а після операції на нього одягли труси, пошиті «Бойовими швачками». Рана швидко загоїлася, жодних ускладнень не було. Дружина порадила чоловікові берегти ці труси на удачу. Відтоді «Бойові швачки» так їх і називають: труси-обереги.

Бойові швачки дарують любов, вкладаючи її у речі, виготовлені власноруч. Фото Володимира ЗAЇКИ

Зоряний час для бабусиних сувоїв

Уміння розкроювати верхній одяг для пані Олександри виявилося у цій делікатній справі замало, але для врегулювання будь-яких ситуацій доля посилала «Бойовим швачкам» хороших людей. Викрійку такої як годиться моделі чоловічих трусів розробила у листопаді 2015 року інженер-технолог машинобудівного виробництва, в якої шитво — хобі.

— Через Фейсбук з нею сконтактували, — розповіла Олександра Пєрова. — Вона тоді дуже допомогла. А згодом нам навіть пропонували запатентувати цю викрійку і шити вироби на продаж. Але це вже не буде волонтерською діяльністю. Ми зібралися, щоб допомагати нашим військовим.

Дуже багато тканини несли сторонні. Українці навчені тримати запаси. І ось зоряний час для бабусиних сувоїв настав. Однак і вони не безмежні. Швачки шукають тканину на текстильних підприємствах, розпродажах, у секонд-хенді.

— Випадок вивів до нас пані, яка впродовж трьох років щомісяця купує для нас по 2—3 сувої тканини. З кожного такого виходить сотня пар трусів, — додала Олександра Пєрова.

Очільниця організації згадує перші дні, перше замовлення на труси, а потім на маскувальні костюми, сітки, як готували олів’є, ліпили вареники, пекли смаколики, купували для бійців валянки і навіть бензопили й генератори. До участі в кожній акції запрошують небайдужих. Так приловчилися до роботи, що вже у 2015 році за тиждень шили 300 пар трусів. У чергу писали тих, хто звертався.

Доки розмовляємо, із зони АТО телефонує чоловік Олександри Пєрової, просить допомоги: потрібні зелені маскувальні сітки. Сніг зійшов, усі секрети залишилися на видноті. У біді своїх бойові швачки не залишать. Пояснюють: без підтримки небайдужих українців не змогли б упоратися з такими обсягами робіт.

Фотозвіт від бійців АТО про отриману посилку. Фото з сайту facebook.com

Девіз: «Шиємо до перемоги»

А їх, помічників, у «Бойових швачок» багато. Жанна Шнуренко — лідер у пошитті спідньої білизни. Починала як усі з «не вмію», тепер за тиждень шиє по 150 пар. За три роки пошила і передала на фронт понад 5 тисяч пар чоловічих трусів. Швачка, крім часточки душі, залишає на кожному виробі автограф — символічну вишивку або аплікацію. На одних вмостилося сонечко, на інших — русалонька, дельфін, собачка. Уже й індивідуальність з’явилася. Хлопці дуже радіють таким креативним подарункам, потім надсилають фотозвіти.

— Перші труси я розпорювала і перешивала кілька разів, — розповідає старійшина групи «Бойові швачки». — Ніяк не виходив запошивочний шов. А я ніколи осторонь не стою. За серце взяли розповіді матерів, які провели синів в армію, а самі поїхали в Польщу й потім стояли на кордоні в касках, бронежилетах, щоб мати змогу привезти й передати на фронт ці обладунки своїм дітям. Міркую так: якщо я в теплі, а чиясь дитина гибіє в холоді, в багнюці, то маю допомогти.

З початку війни Жанна плела безпалі рукавички для воїнів. Натрапила на інформацію про збирання тканини і людського ресурсу для пошиття трусів. Зробила ревізію в антресолях, набрала тканини і пішла в госпіталь.

— Аж зло бере, коли запитують, навіщо ми це робимо. Мовляв, держава має забезпечувати військо. А я вважаю, коли хлопці скажуть «досить», лише тоді пошиємо переможну колекцію трусів і тоді буде досить, — каже Жанна.

Колеги з усмішкою зауважують, що волинянка (вона одна з лідерів Волинського земляцтва) так строчить, що вже друга швейна машинка з ладу вийшла і, мабуть, назавжди.

Любов Скосаренко має професійну родзинку — маскувальні костюми і власний рекорд з пошиву трусів на кілька волонтерських груп — 7 тисяч пар. Любов Гузовська, підприємець, знайшла групу підтримки військових, як і багато хто, через Фейсбук. Розуміла: у країні складна ситуація, треба допомагати. Шукала, де і чим можна допомогти. Рада, що знайшла таких дружних дівчат. Вони стали як рідні. Тепер відповідає за організацію роботи швачок та збирання готової продукції, комплектування і відправку посилок.

Ірина Кисловська, лікар-лаборант, із перших днів хотіла допомогти, не маючи навіть знайомих, які потрапили на війну. Неподалік дому був пункт збирання допомоги для бійців АТО. Але просто передавати продукти, вважала Ірина, замало. Хотіла допомагати більш предметно. Прийшла у групу 21 лютого 2015 року, з уже підготовленим зразком трусів, які пошила за викрійкою з інтернету. Дівчата похвалили, але делікатно пояснили, що мають власну викрійку-стандарт, за яким працюють. Коли Ірина на роботі обмовилася, чим займається, керівництво приватної клініки та колеги підтримали її не лише словом, а й час від часу передавали фінансову допомогу на добру справу.

Постійну допомогу «Бойові швачки» отримують від учнів київської школи №129 і школи № 238, Київського природничого-наукового ліцею №145, гімназії №287. Наталя Афоніна з подругою-вчителькою організувала пошиття трусів для Ірпінського госпіталю на уроках праці в одній із боярських шкіл. Оксана Бондаренко, викладач коледжу легкої промисловості, організувала пошив під час практичних занять зі слухачами коледжу партії спортивних костюмів і трусів для бійців, які проходили лікування у Київському військовому госпіталі.

Щоразу, коли готують посилку, школярі приносять малюнки і листи для солдатів, а ще цукерки й печиво. Серед волонтерів є ті, хто збирає допомогу, зокрема це «Блукаючі волонтери», яких очолюють Олена Березуцька та Надія Сухар, з якими «Бойові швачки» тісно співпрацюють, та ті хто доставляє її на фронт до бійців, а це вже Наталка Прилуцька, Маруся Добра, Юлія Зуброва, Олена Білова, Андрій Прудченко, Сергій Сацюк, Тетяна Корбут із Києва, Ірина Піскун з Бердичева, Анатолій Березуцький із Бахмута, Олег Барабаш із Херсона, Зоряна Степенко зі Львова, Світлана Пальчук з Олександрії. А ще є волонтерський склад у Яготині, який організував Армен Шахарьянц. Уже четвертий рік поспіль усі волонтерські екіпажі, які їдуть на фронт, довантажуються в Армена усім необхідним для бійців, зокрема білизною, пошитою «Бойовими швачками».

Киянка Галина Михайлівна Шевчук, попри поважний вік, третій рік плете теплі шкарпетки. Лариса Балюра з м. Драбів Черкаської області теж постійно допомагає, надсилаючи посилки з тканиною і різними потрібними речами для бійців. Постійну допомогу «Бойові швачки» отримують від Об’єднання українок Люксембургу на чолі з Наталкою Павлик, «Янголів милосердя» з Португалії. Людмила Лауф і Юрген Мартін, Ірина і Віталій Чудновські, Віталій Валентинов та «Франкфуртський обоз» постійно підтримують земляків з Німеччини і надсилають посилки з одягом, швацькими інструментами, нитками, медичними засобами й медикаментами, візками й іншими потрібними на фронті й у госпіталях речами.

Ядро волонтерської групи «Бойові швачки» сформувалося ще в січні-лютому 2015 року, і попри всі проблеми та негаразди, ці жінки і дівчата вже три роки не полишають працювати й допомагати нашим бійцям. Ці жінки — киянки Жанна Василівна Шнуренко, Вікторія Корецька, Любов Гузовська, Ірина Кисловська, Ніна Коваленко, Ольга Пошуруєва, Любов Скосаренко, Тетяна Ровейчі та ті, хто долучився трохи пізніше, Катерина Сидорова й Олена Кліманова.

Підтримка небайдужих допомогла в перші місяці нападу російського агресора витримати нашим бійцям цю навалу. Хто може, постачає тепловізори, системи нічного бачення, безпілотники, автомобілі, а волонтерки групи «Бойові швачки» кажуть: з урахуванням специфіки своєї продукції вони перебувають найближче до тіла солдата. У мирному житті білизна — майже непримітна річ гардеробу, але на війні вона стає чи не головною. Люди йдуть в армію з цивілізованого середовища, тому і в польових умовах заходи гігієни для них залишаються першочерговими.

Наприкінці третього року війни відбулися відчутні зміни у свідомості людей і в матеріальному забезпеченні військових. Однак потреба в зайвій парі трусів, шкарпеток, рукавичок така сама. Хто має бажання додати у власну карму плюсів, будь ласка, приєднуйтесь до допомоги. Наш контакт у Фейсбуці: https://www.facebook.com/groups/shvachky/about/.

«Бойові швачки» потребують тканини, швейних машинок і робочих рук.