У вагоні метро пасажирів було небагато, тому я одразу звернув увагу на чоловіка у військовій формі років 40—45: він стояв біля дверей і дивився у темінь тунелю, що пробігав за вікном. Мені потрібно було виходити на наступній зупинці, але я вирішив поїхати далі, щоб поговорити із фронтовиком (за час війни з 2014 року навчився розрізняти військових із фронту від інших).

 Готуючи матеріали з підрозділів, де служать наші хоробрі захисники, я чомусь безперервно повторював, як молитву, слова щемливо-правдивої та надзвичайно зворушливої пісні Павла Зіброва «Я так хочу додому». Мене давно не брали за душу сучасні пісні, але ця… Вона відлунювала кожним словом у серці, малювала в уяві картини воєнної реальності. Не випадково заголовками першого і вже другого розворотів я обрав рядки саме з неї.

За цивільною спеціальністю Надія Семеніхіна економістка. Але за фахом попрацювати не встигла, бо перебувала  у відпустці для догляду за дітьми. Вийшло, що з декрету одразу пішла в армію. Рідні не підтримували такого рішення. Мама намагалася відмовити, хоч і розуміла: якщо донька щось вирішила, то так і буде. Бабуся підтримала і тепер доглядає малих, бо дітей Надія виховує сама, без батька. Сини теж пишаються мамою і обидва хочуть стати військовослужбовцями.

 «Медики — це янголиохоронці, які за будьяких обставин захищають наше життя. Під час війни люди в білих халатах — це той тил, що тримає державу.

Хто ж насправді бойові медики? Це ті люди, в яких неподалік лінії фронту, де не вщухають обстріли, тривають ще одні бої: за життя бійців, які зазнали поранення на полі бою. Фронтові лікарі тут завжди в повній бойовій готовності вдень і вночі. Робота їхня полягає в допомозі військовим на місці поранень та в мобільних госпіталях. Тут, на передовій, цих лікарів не зустрінеш у білих халатах, адже вони такі самі солдати у військовій формі: рюкзак 10 кілограмів, бронежилет, автомат, шолом і додаткова аптечка. Така  амуніція військових медиків.

До Дня захисників та захисниць України в Черкасах триває мистецький проєкт, який започаткували місцева тероборона, департамент освіти та гуманітарної політики міської ради і фотохудожник Ігор Єфімов. На його світлинах — жінки й дівчата, які служать у Збройних силах України. Офіцери та солдати, бойові медики і психологи, зв’язківці й діловоди…
Щодня в соцмережах і на сайтах тероборонівці презентують по одній світлині наших воїтельок, а у святкові дні представлять виставку 15 портретів  учасниць проєкту «У війни — жіноче обличчя».

У війні проти України росіяни почали активно використовувати дрони-камікадзе іранського виробництва Shahed-136, марковані як «Герань-2». Є підтверджені факти використання цих дронів на лінії фронту і проти великих міст на півдні нашої країни.
Наприклад, іранськими безпілотниками ворог ледь не щодня атакує Одещину. Протягом 23—26 вересня було вражено об’єкт інфраструктури, припортову будівлю, а також військовий об’єкт в області. За словами експертів, рф запускає по шість-вісім таких камікадзе, які можуть знищувати системи ППО та руйнувати будівлі.

 Він народився у сім’ї цивільних у Білопіллі на Сумщині: мама — медик, тато — працівник МНС, а син бачив своє життя тільки у війську. Починав шлях на Львівщині у тепер уже відомій бригаді імені Данила Галицького. Пройшов Луганщину. Зазнав поранення. Після цього  повернувся служити в рідне Білопілля. 24 лютого вранці ветеран АТО, демобілізований за станом здоров’я 2019 року, командир батальйону капітан Сергій Третяк вже був у львівському військкоматі. Як пригадує Сергій, там розглянули його документи, зважили на стан здоров’я і запропонували служити… у військовому комісаріаті. 

З оператором аеророзвідки 72 окремої механізованої бригади кавалером ордена  «За мужність» ІІ і ІІІ ступеня Олегом СОБЧЕНКОМ знайомі з 2014-го. Узимку того року його жорстоко побив «Беркут» під час штурму Черкаської ОДА. Згодом була служба в полку «Азов», а на нинішній війні він із першого дня. Тепер приїхав у Черкаси у триденну відпустку — забирати з ремонту бойовий автомобіль. За його плечима — сотні розвіданих російських позицій і наведень нашої артилерії. У парі з колишнім нардепом Ігорем Луценком він автор чи не найефектніших відеокадрів цієї війни. Зокрема знищення російського вертольота біля села Козаровичі на Київщині.

 — Тату, не паліть...
— То он же хлопці курять...
— Вони не у формі. А ми повинні бути дисциплінованими. Тут не можна курити. Підійде патруль... Навіщо вам ці неприємності?

Я обернувся на чоловічі голоси й побачив на пероні північної платформи №1 Приміського залізничного вокзалу Києва двох вояків: молодого в береті морського піхотинця та старшого, із сивою борідкою.

Дена Райса, американського ветерана бойових дій, цієї весни призначено спеціальним радником головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Нещодавно він повернувся з Донбасу, де спостерігав за змінами на полі бою та оцінював потреби України для досягнення перемоги у війні, яку безпідставно розв’язала росія.
Експерт уже вдруге за цей рік поспілкувався з Укрінформом, щоб висловити своє бачення останніх подій, поділитися думкою про визнання росії державою-спонсором тероризму та поміркувати, що потрібно зробити союзникам і партнерам України, щоб закінчити брутальну  війну, забезпечивши перемогу України на полі бою.