«У кризовій ситуації люди шукають інформацію, на яку можуть спиратися. Утім, нині, в часи соціальних медіа, є спроби використовувати страхи і просувати теорію змови. Дуже важливо боротися з цим у період пандемії. Немає простих відповідей на ці питання. Та я переконана, що хороший журналіст може і повинен бути союзником у протистоянні дезінформації», — висловила упевненість у вступному слові одна з гостей заходу старша координаторка програм Координатора проєктів ОБСЄ в Україні Карін Рьольке. 

Кілька тижнів тому, коли робочий візит міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до Брюсселя лише готували, його програма особливо не відрізнялася від попередніх подібних візитів. Практику участі глави зовнішньополітичного відомства у двосторонніх зустрічах і неформальних бесідах у межах засідань Європейської ради міністрів закордонних справ країн-членів ЄС встановлено давно. Тож планували, що й цього разу він поспілкується за сніданком з колегами й зустрінеться із главами зовнішньополітичних відомств двох країн «Східного партнерства»: Молдови та Грузії. 

27-річний Роман пройшов шлях від командира взводу до командира механізованого батальйону 14 омбр імені князя Романа Великого, куди прийшов служити 2015-го після закінчення Львівської академії Сухопутних військ. За шість років на шляху офіцера було чимало поворотів: змінювалися підрозділи, звання, фронтові населені пункти, які він із побратимами захищав, — маріупольський  напрямок, Мар’їнка, Новозванівка, Кримське, Причепилівка, де від наших позицій до окупованого Жолобка — лічені метри. Але незмінними лишилися бажання перемоги України і вміння працювати над собою. 

4 жовтня командувач військ оперативного командування «Захід» полковник Сергій Літвінов на плацу військової частини урочисто відрекомендував новопризначеного командира Князівської 14 ОМБр підполковника Олександра Охріменка. Полковник Літвінов висловив упевненість, що під його командуванням особовий склад військової частини й надалі на високому рівні, гідно та з честю виконуватиме найважливіші завдання, які стоять перед Збройними силами України.  

Створена свого часу в Бахмуті на Донеччині українська книгарня «Еней» отримала промовистий девіз: «Дім книги на Донбасі важливіший за двадцять танків». Автор гуманітарного проєкту — колишній офіцер-танкіст Володимир Дериведмідь, який досконало знає силу закутої у броню зброї. 

 На цьогорічній виставці «Зброя та безпека 2021» до павільйону ТОВ НВП «Темп-3000» підійшов уже не молодий чоловік з паличкою. Засновнику підприємства та колишньому директору (нині — консультанту) Юрію Євтушенку він міцно потис руку і подякував за «Корсар», який у 2014 році врятував йому життя. «Точніше не сам бронежилет, — сказав ветеран АТО, — а система швидкого скидання його: одного дня я з побратимами потрапив під російський артобстріл. Військові знають, що від снарядів не убереже ніякий бронежилет. Хіба що у глибокому бліндажі можна заховатися. У нас останнього не було, тож потрібно було швидко покинути позицію. Я смикнув за кільце на жилеті, і коли він розлетівся на друзки, рвонув у лісопосадку, що була в кількох десятках метрів. Дорогою отримав, щоправда, поранення, але залишився живим. А побратими, які броню не скинули (а це зайві 14 кілограмів на плечах — О.К.), до схованки  не добігли».

Після повернення з АТО Андрія не впізнати. Раніше завжди усміхнений, приязний і надзвичайно комунікабельний хлопець замкнувся в собі, майже не виходив з квартири і не спілкувався із сусідами, колишніми товаришами по роботі. Рідні з розумінням сприймали ці переміни, бо  не з курорту, а з самого донецького пекла вирвався. Слава Богу живий і неушкоджений, а там — відійде, відігріється душею. 

Від кожної поїздки на фронт чекаю не лише на зустрічі з цікавими людьми, а й позитивний заряд, який налаштовує на відверту розмову з читачем. Саме після таких творчих відряджень відчуваю прилив енергії та бажання розповідати про хлопців з передової. Різних за віком, характером, вдачею, але однакових та рішучих у солдатському житті. Одягнувши однострій, вони стають єдиним цілим, що гуртує наших захисників, мобілізує на виконання бойових завдань. Тоді бачиш перед собою не просто воїна, а мотивованого чоловіка, який готовий не лише стояти на своїх позиціях попри будь-які провокації російського агресора та їхніх посіпак з так званих Л/ДНР, а й іти в атаку.

Із початком війни на Донбасі на схід країни потягнулися не лише військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії, добровольці, волонтери, а й медики: поранених захисників було дуже багато, а рятувати їх на передовій та поруч було нікому. У перші місяці війни чимало наших воїнів гинуло тому, що їм своєчасно не надавали кваліфіковану медичну допомогу. Армійський стрій від того ставав не таким щільним.

30-у річницю своєї Незалежності Україна зустрічає не зовсім так, як це могло мріятись колись, на зорі становлення держави — з окупованим Кримом та з частиною Донецької та Луганської областей, що кровоточить у лапах хижого імперського звіра.