У новому обласному центрі Луганщини передовсім впадає в око природно-контрастна ситуація. Весь вільний простір тут завоював височенний сухостій. А в центрі міста, свого часу побудованого на піску, буяє сквер імені Гоголя, який поступово перетворюється на оазис рідкісних рослин і квітів. Скверу пощастило: ним опікуються волонтери. Тож виходить, що питання озеленення стало тестом, наскільки міська влада спроможна впоратися з виконанням наказів жителів. Поки що результати його невтішні.
Озеленення — болюча тема для міста хіміків через потенційно велику техногенну небезпеку. Але у Сєверодонецьку жоден парк та сквер не мають статусу й не закріплені за комунальними підприємствами. Секретар міської ради Григорій Пригеба підкреслює: «Кожен кущ має бути на балансі».
Квітів від влади не дочекаємося?
То, може, для очищення міста від сухостою і на озеленення в бюджеті не вистачає грошей? Ні, каже пан Пригеба, «на це передбачають від 50 до 100 тисяч гривень щороку». Щоправда, зізнається, коли спитав у фахівців, скільки прижилося дерев після озеленення торік, виявилося, що жодного. Чи то саджали не такі дерева, чи їх мало поливали.
Депутати міської ради звинувачують у проблемах саме місцеву владу.
«Комунальне підприємство «Садово-паркове господарство» отримало всі транспортні зупинки в безоплатне користування і зобов’язалося підтримувати там порядок, — стверджує співкоординатор руху «Очищення» Яна Кравцова. — Однак комунальники наполегливо переконують підприємців, котрим належать кіоски поблизу зупинок, укласти договір, бо тепер земля під тими спорудами належить садово-парковому господарству. За таких умов приватник повинен віддавати 50% прибутку, аби там прибирали сміття. І це крім обов’язкових платежів, які відраховують бізнесмени в податкову, тощо».
Тим часом, за словами Яни Кравцової, гроші на прибирання території щороку надають садово-парковому господарству з бюджету.
Інша річ, як їх витрачають. Тож спроба перекласти турботу про чистоту міста на плечі підприємців провалилася: договір уклав тільки один підприємець.
Що ж робити, щоб не поринути по вуха у сміття? «На жаль, про естетику й довкілля міста нині здебільшого дбають небайдужі люди, яким болить, що колись зелені вулиці Сєверодонецька оточує сухостій і мало не смітники. Таких небагато, але саме вони рятують місто», — підкреслює депутат міської ради Олена Нижельська.
Посади сімейне дерево
Викладачку Людмилу Денищенко частенько можна зустріти у сквері імені Гоголя, але не за відпочинком: за першим покликом друзів-волонтерів вона приходить поливати дерева і чагарники. «Минулої весни прочитала у Фейсбуці пропозицію прийти допомогти. Відтоді й сама волонтер, — розповідає пані Людмила. — Коли когось любиш, хочеш йому зробити щось добре і, зрозуміло, безкорисливо. А я дуже люблю своє місто, тому тут».
Доки жінка поливає рослини, чоловіки обрізують їх, косять траву, виполюють бур’ян у квітниках, мостять доріжку. Загалом тих, хто підтримує порядок у сквері імені Гоголя, майже двадцятеро. Чотири роки тому тут був смітник. На цій території вже хотіли побудувати супермаркет. Та ландшафтний дизайнер Наталія Зубань здійняла галас. «У соціальних мережах закликала містян відновити цей сквер. І вони одразу відгукнулися», — згадує вона.
За словами волонтерки, роботи тоді було непочатий край. Потрібно було відновити розбиті доріжки, освітлення, вичистити сухостій, встановити лавки. Єдине тішило: у сквері залишалася певна кількість дорослих дерев, які зазвичай становлять основу таких територій. Колись ці дерева саджали за планом і схемою. Потім щось пішло не так. Щоб вдихнути в парк нове життя, треба було передовсім посадити нові дерева й кущі. Коли стали копати, переконалися, що грунту тут на 20—25 см. Це рідкість для міста, побудованого на піску. І за словами Наталії Зубань, означає, що свого часу сюди завезли чимало чорнозему. Дороге як на теперішній час задоволення.
«Ми склали план, за яким досаджували дерева, живоплоти та рідкісні кущі, — розповідає Наталія Зубань. — Не вистачало кольорових дерев: яблунь Недзвецького, червоних кленів, берізок, ясенів золотолісних. Хотілося, щоб з’явилося різнобарв’я, щоб сквер і восени, і навесні милував око. І ми запропонували містянам: хто хоче, візьміть участь, купіть і посадіть власне сімейне дерево. Люди сприйняли ідею з обережністю, але після першої акції, побачивши, що ми не в кишені гроші поклали, пропозицій побільшало».
Сквер розквітає. З’явилися дитячі майданчики, доріжки, незвичайні архітектурні форми — габіони. Тут проводять чудові свята та костюмовані вистави. Часто звучить музика, люди танцюють.
«Нас стало значно більше після 2014 року. Людям захотілося миру і мирних занять», — підкреслює Наталія.
Нині сквер імені Гоголя вже не єдиний в Сєверодонецьку — в іншій частині міста хіміків підростають перші дерева Еко-скверу.
«Найголовніше — навіть не ідеально спланована зелена зона. Важливо, щоб цей простір став місцем соціальної активності, щоб люди нарешті мали бажання залишити свої чотири стіни для спілкування, емоцій та вражень», — пояснює ідею співкерівник соціального проекту «Зелений коворкінг. Модно. Сучасно. Креативно» Олена Нижельська.
То що таке зелений коворкінг? У широкому сенсі — це підхід до організації праці людей з різною зайнятістю в загальному просторі, у цьому разі скверу. Іншими словами, альтернативна назва суботників. Розповідають, що першими людьми, які прийшли працювати в Еко-сквер, були військові, переселенці й небайдужі жителі. Цілий рік пішов на очищення території від сухих дерев і сміття. Нині тут зелено.
Але як і старший його «брат» — сквер імені Гоголя, новий також не беруть на баланс у міському господарстві. Тож волонтерам доводиться витрачати нерви, щоб домогтися від комунальників підключення до води, електропостачання.
Дивний опір народному озелененню, чи не так? Але сєверодонеччани впевнені, що зелений коворкінг все-таки переможе.
Ми в Google+