Навіть сама назва «другий хліб» свідчить, наскільки є важливою картопля в нашому раціоні. Оскільки ж її урожай цього року внаслідок несприятливих погодних умов нижчий, ніж передбачався, то зразу ж виникли прогнози  щодо дефіциту картоплі. Чи є це насправді так, досліджували власкори «УК» в регіонах.

Рівненщина.Картопля буде. Питання лише в ціні

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

Цього року аграрні експерти прогнозували рекордний врожай картоплі: 20 мільйонів тонн. І хоч значна частина другого хліба ще в полі (погода псує всі плани!), але вже можна стверджувати: рекордів не буде. Принаймні на Рівненщині, що традиційно вважається картопляною житницею України, врожай значно нижчий, ніж зазвичай.  І ціни на ринках та в супермаркетах  уже сьогодні від 3 до 5 гривень за кілограм. Торік і позаторік вартість картоплі навіть не покривала витрат на неї. Тож рівненські фермери благали уряд: зберіть нашу картоплю та відправте її в Зімбабве — там люди голодують, а ми по 50 копійок продати не можемо! Навіть більше: відкрито заявляли про те, що залишали добру частину врожаїв на полі — так їм було дешевше.

Цієї осені картопля, вочевидь, стане «золотим запасом» селян, котрі,  сподіваємося, таки зможуть на ній заробити. І хоч вони особливо на врожай не скаржаться, все-таки зауважують, що викопали картоплі менше, ніж торік: багато гнилої, поїденої, дрібної. У чому ж річ?

— Урожай цього року справді нижчий, — коментує завідуючий відділом фітосанітарних процедур державної установи «Рівненська обласна фітосанітарна лабораторія» Олександр Буткевич. — Садили через погодні умови із запізненням, вегетативний період був складним, фітофтора також почала розвиватися рано: тепле та вологе літо сприяло цьому. Це захворювання, до речі, може давати недобір врожаю до 50—80 %: картопля, вражена фітофторою, втрачає товарні якості, погано зберігається.

Є на картоплі й макроспіроз (хвороба, схожа на фітофтору), а в 7 районах області зафіксували золотисту нематоду й навіть упроваджували карантин.

— У селянина дві біди: перевиробництво і недовиробництво,  — долучається до розмови голова асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини Дмитро Українець. — Картопляні хвороби — це лише один із чинників загального зниження врожаїв на 10—15%, що маємо цього року. Перша ж причина та, що картоплі й посадили значно менше: фермери, маючи гіркий досвід двох попередніх років, вирішили не ризикувати. Друга — індивідуальні власники не поновлюють насіння і не дотримуються технології вирощування цієї культури. Фермерські ж господарства, навпаки, вже працюють за відповідними технологіями, використовують добрий насіннєвий матеріал — елітний та суперелітний. Щоправда, погода поки що не дає їм можливості зібрати весь урожай: щойно розпочали копати картоплю, як задощило. Але фермери забезпечать другим хлібом жителів краю, ще й для продажу в інші регіони залишиться. 

Принаймні, вже 28 вересня в області стартував сезон осінніх ярмарків, де городяни могли придбати продукцію поля за найнижчими цінами. Одне слово, картопля буде; питання лише в ціні на неї. Тому дуже хотілося б, щоб головним суб’єктом цінової політики була держава, а не стихійний ринок.

За попередніми розрахунками експертів, зниження врожаю картоплі в Україні на 10—15 % спричинить підвищення цін до 30 % порівняно з минулим роком.  Вартість картоплі вже сьогодні у Рівному зросла принаймні вдвічі. 3 гривні за кілограм — найнижча базарна ціна, тоді як торік не доходило й до 1,50. Що буде взимку, неважко здогадатися: адже в Україні загалом (і на Рівненщині зокрема) немає достатньої кількості сховищ із примусовою вентиляцією. Лише кілька потужних фермерських господарств краю мають такі сховища місткістю від 5 до 10 тисяч тонн продукції. Якби Міноборони передало в обласну комунальну власність свої склади під самісіньким Рівним, що не використовуються, а лише руйнуються, там, на площі 18 гектарів, облаштувати б сучасні сховища та склади. Та відомство роками (принаймні, за цей час змінилося вже три керівники виконавчої влади області, кожен з яких офіційно звертався з цього приводу) «тримає оборону», вочевидь, охороняючи нас від дешевої картоплі та овочів.

А, скажімо, кооператорам, які мають власні сховища, заповнювати їх картоплею заважає податкове законодавство.

— ПДВ ж бо нараховується не на різницю між закупівельною та продажною ціною, а на всю суму, — пояснює заступник голови правління Рівненської облспоживспілки Микола Колодич. — Тобто якщо ми купимо картоплю в селянина по 2 гривні за кілограм, а продамо по 2,50, то маємо додати ще 50 копійок (20%) ПДВ: так маємо вже 3 гривні. Плюс транспортні видатки, витрати на зберігання, хоча б мінімальна рентабельність — і вийде неконкурентна ціна. До того ж, ми ще маємо внести у закупівельну відомість паспортні дані та ідентифікаційний код селянина, а наприкінці місяця передати ці документи в податкову. Податкова тоді порахує, скільки в дядька землі та скільки він отримав прибутку, продавши нам ту картоплю. А коли він прийде оформляти субсидію, йому скажуть: нічого не буде, бо ви отримали прибуток. Виходить замкнене коло. Усі наші зусилля розірвати його (Рівненська обласна рада за нашою ініціативою зверталась до уряду з проханням врегулювати це питання), на жаль, не дали результатів. От люди й кажуть: навіщо нам зв’язуватися з кооперацією, якщо приватник на місці платить гроші, не вимагає жодних довідок і нікуди не звітує? Поставивши нас у нерівні умови з приватником, держава поховала централізовані заготівлі та свій вплив на них.

Пригадую, як свого часу ми відправляли на південь та схід тисячі тонн картоплі, укладаючи угоди з шахтами, металургійними комбінатами. І сьогодні, маючи матеріальну базу, могли б забезпечувати заготовленою у населення продукцією садки, школи, лікарні. Адже, приміром, у сусідній Білорусі держава саме через кооперацію як законослухняного суб’єкта господарювання вирішує соціальні питання. Не прийняти від населення картоплю тамтешні кооператори просто не можуть: вони зобов’язані це зробити, та ще й на вигідних умовах.

Цього року фермери, маючи гіркий досвід двох попередніх  років, посадили картоплі значно менше. Фото автора

Чернігівщина. І печуть, і варять, і їдять, і хвалять…

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

На Придесенні рідко побачиш любителя заїдати картоплю шматком паляниці. «Хліб із хлібом не їдять!» — кажуть тут. І справді, бараболю маєш — голоду не знаєш. Вона залишається однією з найурожайніших сільгоспкультур навіть тоді, коли вродить не надто добре. Як, приміром, цього року.

За словами головного спеціаліста відділу організації, виробництва та маркетингу продукції рослинництва департаменту агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації Світлани Коземяченко,  урожай цієї осені в середньому становить 187 центнерів бульб із гектара.

Це трохи менше, ніж торік. Попри те, що аграрії Чернігівщини працюють із півсотнею високопродуктивних сортів картоплі, вони не завжди можуть гарантувати вагомий урожай. Приміром, цьогорічну ситуацію за висновками фахівців спричинили складні метеорологічні умови. Зокрема у червні в області переважала  спекотна погода: значення температур перевищували середні багаторічні на 3—4 градуси, а температура ∂рунту на глибині утворення картоплі сягала понад 25 градусів упродовж 28 днів. Бульби буквально запікалися, що пригнічувало їхній ріст і розвиток. Адже кожен городник знає: що більше вологи з часу бутонізації одержить бараболя, то  ряснішою й більшою вона буде.

Попри певні негаразди, валовий збір урожаю загалом забезпечить потреби області: цього року виробництво картоплі на одну особу тут становить майже 1,5 тонни за норми споживання 135 кілограмів. Нині  у картоплесховищах Чернігівщини кипить робота: бараболю перебирають і сортують за величиною: велика піде на продовольчі потреби, середня — на насіння, дрібна — на корм худобі.

Дуже відповідальний момент: подбати про врожай наступного року вже сьогодні. Як розповів директор науково-виробничої асоціації «Чернігівкартопля» Володимир Купріянов, в області збережено систему насінництва. Навесні колекційну картоплю було висаджено на площі 5,5 тисячі гектарів. Зібраних елітарних і суперелітарних сортів має вистачити й собі, й на продаж.

Ціни на бараболю на ринках обласного центру коливаються у межах 4—5 гривень за кілограм. У супермаркетах можна купити на гривню дешевше. Хоч про стабільну ціну поки що не йдеться.

Житомирщина. «Непередбачувана» бульба

Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»

Порівняно з торішніми показниками площі під картоплею в області майже не зменшились, а урожайність, судячи з оперативних даних збору врожаю, теж істотно не зміниться. Отож начебто об’єктивних причин для стрімкого збільшення цін на другий хліб немає.

Та фахівці акцентують на тому, що понад 93% валового збору бульб на Житомирщині припадає на господарства населення, де далеко не все вирощене є товаром і надходить на ринок. Тимчасом як після торішнього обвалу цін на картоплю сільгосппідприємства засадили цією культурою майже на 15% менше полів, ніж торік. Ще одним дестабілізаційним чинником стали затяжні дощі, що паралізували копання бульб на ланах потужних виробників. Так, наприклад, якщо торік на цю дату сільгосппідприємства області вже зібрали урожай на 87% площ, то нині — менш як на двох третинах.

Однак тішить, що у спеціалізованих господарствах урожайність навіть вища, ніж торік. Пояснюється це насамперед тим, що на Поліссі віддають перевагу пізньостиглим сортам картоплі, для яких цей рік був сприятливим. Отож якщо погода не піднесе чергового сюрпризу, то, попри менші площі, валовий збір картоплі перевищить торішній показник і сприятиме підвищенню зацікавленості аграріїв вирощувати цю «непередбачувану» сільгоспкультуру. Не забуто також інтереси пересічних споживачів, для забезпечення яких доступними за ціною бульбами в області вже найближчим часом планується проведення спеціалізованих ярмарок, де безпосередні сільгоспвиробники реалізовуватимуть вирощену картоплю без жодних торговельних «накруток». 

КОМЕНТАР

Яке насіння, таке й коріння

Станіслав ЮХИМЕЦЬ,
завідуючий Костопільським опорним пунктом
Інституту картоплярства Української академії аграрних наук:

— Останніх 10—15 років наш селянин садить тим, що є під рукою, не поновлюючи сортів картоплі. А якщо й поновлює, то чомусь вірить тим, хто каже, що привіз насіння з Німеччини чи Голландії. Справді, іноземні фірми скористалися ситуацією в Україні й  ввозять картоплю сумнівної якості. Тобто більш-менш достойний врожай із неї можна отримувати ще рік-два. Далі дядько знову шукає насіння. І не завжди там, де варто було б.  До слова, у поліській зоні сортозаміну маємо проводити кожні 3—4 роки. А на півдні України, де зовсім інші умови її вирощування, — щороку. Саме тому Полісся традиційно постачає картоплю на південь та схід.

Але як це відбувається останнім часом? Спритні підприємці, скориставшись бездіяльністю держави, скуповують на Поліссі в людей картоплю — всю підряд, а вже на півдні видають оцю мішанку за насіннєву, так би мовити, сортову.

Виробництво ж елітного насіння дороге у всьому світі: але, скажімо, Європа фінансує біотехнологічні лабораторії, в яких розробляють нові сорти. У 1990-х роках і в Україні компенсували виробництво елітних сортів, які приблизно вдвічі дорожчі від промислової картоплі. Робили це через так звану сортову надбавку, що поверталася виробникам через облдержадміністрації.

Кілька років тому працював і бюджетний рядок «Селекція в рослинництві»: ще торік він був прописаний у бюджеті, але не мав матеріального підтвердження, а в бюджеті-2013 зовсім зник. То як за цих умов конкурувати з потужними іноземними фірмами?

В Україні залишилося кілька насіннєвих господарств із вирощування картоплі, які через недобросовісну конкуренцію, бідність села та тепер уже без жодної державної підтримки балансують на межі виживання. Одне з них — «Світанок», що в Костопільському районі на Рівненщині, де 25 років поспіль виводять у власній біотехнологічній лабораторії нові сорти та патентують їх, причому ті сорти, що підходять для відповідних кліматичних зон. Ось де треба брати справжні елітні та суперелітні сорти: те, що заплатять за  них добрі господарі, повернеться сторицею.