Пристрасті, що кипіли нещодавно в Сумах під час громадських слухань з приводу топонімічної декомунізації, пригадати неважко. В окремі моменти навіть доводилося втручатися правоохоронцям, щоб збити температуру дискусій. Замість десятка-другого активістів-ентузіастів, на яких розраховували організатори, прийшли кілька сотень сумчан — ті, кому не байдужа доля нових назв вулиць, проспектів, провулків, а загалом —  майбутнього рідного міста. Серед них представники громадських організацій та політичних партій, ОСББ, квартальних комітетів, жителі вулиць, перейменування яких усерйоз занепокоїло.

Чим же збурили городян представники робочої групи, яким довірили таку відповідальну і тонку ділянку роботи? За всієї поваги до її більшої частини (а це науковці, краєзнавці, викладачі, тобто ті, хто знається, принаймні повинен знатися на топонімічних тонкощах), вони провалили роботу. Інше питання: чому? Чи через незнання тих чи інших історичних нюансів, чи, можливо, занадто захопилися самим процесом, забувши, що кожна власна назва має відповідати закону?

Саме на другу обставину звернула увагу група сумських активістів, серед яких Дмитро Шестерньов. Він і його однодумці (а це представники демократичних сил, які мають таке саме право на власну думку, як і інші) забили на сполох. Бо «під роздачу» потрапили вулиці з назвами, які не підпадають під перейменування. Наприклад, 9 січня, Кооперативна, Інтернаціоналістів, Олега Кошового, Любові Шевцової, Робітнича, проспект Курський — загалом майже 30.

А своєрідним Еверестом нісенітниці й відвертої дурниці стала вулиця Набережної ріки Стрілка, яка також, попри намагання робочої групи відхреститися від цього, чомусь опинилася в декомунізаційному списку.

Місцеві гострослови навіть запропонували власну версію такої мотивації. Мовляв, топонімічні стерилізатори подумали, що йдеться про собаку Стрілку, яка у 1950-х роках з вини комуністичного режиму разом із Білкою віддала своє собаче життя в ім’я дослідження космічного простору.

Але жарти жартами. Коли ж на кону історична справедливість, то не до них. Бо чи гідно паплюжити пам’ять тих, хто віддав життя у боротьбі з фашизмом у роки Другої світової війни, чи змінювати назви, які не стосуються законодавства?

Списи ламали навколо вулиці Сидора Ковпака — легендарного партизанського командира, чию військову тактику вивчає і цінує світ. Адже його ім’я ототожнюють із велетенським внеском у розгром фашистів. То невже піддаємо сумніву саму боротьбу з тією ідеологією?

Заради цікавості звернувся до аналогічного процесу в інших містах України. Зокрема в Житомирі також вирували пристрасті з подібної причини. І навіть персоналії ті самі.

А ось у Харкові інша ситуація. Перечитавши список з більш як 170 перейменувань (до речі, в маленьких Сумах він становить понад 140), не знайшов жодної спірної зміни. Усе чітко, виважено, відповідно до історичних реалій.

Не відомо, як розвивалися б події, якби не втручання Сумського міського голови Олександра Лисенка. Він категорично відкинув намагання поміняти таблички там, де це суперечить закону. Адже сповідуємо європейські цінності, йдемо до Європи, то чи додасть честі й авторитету така топонімічна вакханалія? Але попри все це важко збагнути: чому прихильники огульної комплексної декомунізації надзвичайно вороже і нетерпимо ставилися до тих, хто прийшов на громадські слухання з іншими поглядами? Крики, образи, звинувачення в сепаратизмі й політичній ностальгії. І навіть плакат із закликом пакувати валізи, рушати на вокзал, а звідти — зрозуміло куди.

А чи не проходили ми схоже зовсім недавно? Років із 30—40—60 тому? Із пріснопам’ятного 1917-го? Тоді до інакодумців ставилися з такою самою нетерпимістю, нещадно винищуючи ідеологічних супротивників. Чим усе те закінчилося — добре відомо.

Тому подумаймо. І замислімося.