Нового року люди в цьому місті чекають немов мани небесної. Бо вустами гауляйтера їм пообіцяли наприкінці грудня нарешті відновити подачу електрики. А ось газ можуть подати раніше, всього через кілька місяців. Із водою, щоправда, складніше. Спершу з’явився відносно оптимістичний прогноз: централізованого водопостачання не буде ще з рік, не більше. Та згодом окупанти уточнили: ні, не чекайте, бо такої послуги відтепер у місті зовсім не буде. А що? Старші покоління, діди ваші, якось виживали без водопостачання. Та й сміттєвози дуже рідко навідуються до рукотворних гір відходів з дуже вагомої причини: на вулицях досі лежать міни. Щоправда, небезпечних боєприпасів трохи менше, ніж голодних і тому агресивних псів, які кидаються на одиноких необачних перехожих.

«Одне слово, вижити можна», — більш-менш упевнено підсумовує моя співрозмовниця теперішню ситуацію в окупованому рашистами місті Донбасу. І одразу додає: «Якщо трохи звикнути». А за мить згадує ще одну необхідну умову: «Це коли в центрі міста». Бо, виявляється, поза центральними кварталами місцеві жителі не можуть звикнути до жахливих нелюдських умов. І заздрять землякам, яким пощастило перебратися ближче до центральної частини міста і зайняти там уцілілі порожні квартири, господарі яких виїхали на вільну українську територію. Трохи помовчавши, знову рішуче уточнює: «Але тільки не взимку!»

Що ж, теперішні реалії в  містах і селах Донецької й Луганської областей, які вщент зруйнували, тобто «денаціоналізували» та «визволили» росіяни, дуже нагадують моторошне реаліті-шоу. Проте його організатори і тупі виконавці, схоже, перестаралися, бо тепер очевидні місцеві симпатики кремля розчаровано кажуть, що зовсім не таким вони уявляли давно обіцяне приєднання до рф та інші ідеологічні приманки, на які колись клюнули.

Навіть без триколора зрозуміло, що в місто увірвалися російські «визволителі». Фото надав автор

Красний Лиман не опаленням чи водопостачанням

У місті Лиман на півночі Донеччини російські окупанти та місцеві колабораціоністи рвійно взялися наближати обіцяне «світле майбутнє», котре насправді давно минуле. Як водиться, насамперед населеному пункту повернули радянську назву Красний Лиман, хоч споконвіку село, а потім місто звалося саме Лиман. Там одразу з’явилися у великих кількостях три російські кольори та відповідні символи імперії. Окупаційна влада поширює багато російських газет і атрибутики й невтомно зобов’язується, зарікається, обіцяє і нахваляється поліпшити людям життя начебто вже завтра-післязавтра.

«Усі зустрічі із призначеним росіянами гауляйтером  Олександром Петрикіним відбуваються за одним сценарієм. Його питають про нагальні важливі проблеми, яких дуже багато перед настанням холодів, а він чогось розповідає, що вже пофарбували всі радянські пам’ятники. А ще обіцяє регулярно роздавати гуманітарну допомогу та регулярно платити заробітну плату і пенсії. Однак щедро роздає присутнім тільки російські газети і триколірні прапорці. Це тоді, коли всі жителі чекають від влади повернення постачання води і газу до багатоповерхівок. Адже недавно окупанти спершу чітко повідомили, що в багатоквартирних будинках довго, однак тимчасово не буде ні води, ні газу, а тепер відмовчуються й уникають цієї слизької для них теми», — розповідає місцевий житель.

За цих умов люди вже залишають потенційно холодні квартири і шукають підходяще житло у приватному секторі, де можна самотужки опалювати оселі взимку. Щоправда, зробити запаси палива таки непросто: окупаційна влада якось мляво і неохоче пояснює ситуацію із завезенням вугілля чи дров. Були обіцянки розпочати забезпечення паливом наприкінці серпня, проте досі нічого не відбулося.

Чим же займається влада колабораціоністів замість того, щоб відновлювати подачу газу, води і ремонтувати об’єкти інфраструктури, які пошкодили рашисти? Люди із жахом переконуються, що «рускій мір» діє так само, як і в окупованих містах краю ще 2014 року: за вже випробуваною схемою зупиняють виробництва і розпочинають розграбування. Така доля, мабуть, очікує на великий залізничний вузол «Лиман». Про якісь перевезення, звичайно, тепер не йдеться, а тому окупанти повідомили про намір законсервувати станцію. Тобто з’явилися побоювання: зроблено перший крок до того, що вже відбувалося у великих залізничних господарствах на окупованій орками території області, наприклад у Дебальцевому. Усе вціліле цінне обладнання та майно «нові господарі» розграбували, метал порізали і теж вивезли до рф.

А ще російським окупантам неабияк сподобалися тамтешні мальовничі Голубі озера. Точніше, розташовані там бази, пансіонати та будинки відпочинку, де колись жителі Донеччини любили проводити вихідні чи відпустки. Тепер туди нікого не пускають, а тому місцеві люди висловлюють побоювання, що нині «визволителі» просто розкрадають інфраструктуру улюбленої курортної зони. 

Гуманітарка: «не наших» просили не займати

На тлі стрімких занепаду і навіть деградації Лимана окупаційна влада дуже активно створює картинки цілком нормального й навіть успішного життя. Російська пропаганда переконує, начебто люди під російськими прапорами і патронатом нарешті можуть істотно поліпшити життя всього міста і кожного жителя. Для цього використовують будь-які приводи. Зокрема недавно поширювали інформацію про неабиякий успіх на фінансовій ниві: люди похилого віку нарешті отримали пенсії — 7 тисяч рублів (близько 5 тисяч гривень). Колись регулярні щомісячні виплати пенсій тепер подавали як надзвичайне неабияке досягнення. Хоч пенсіонери, серед яких колишні залізничники, ще недавно отримували значно більші пенсії.  

Дуже гучними і патетичними розповідями супроводжують пропагандисти видачу людям гуманітарної допомоги. Більшості лиманців ця допомога справді потрібна, бо ціни в магазинах на продукти харчування зашкалюють, а тому охочих відмовитися від набору круп, консервів, олії, печива тощо годі й шукати. Та жителі міста відзначають деталь, про яку скромно мовчить російська пропаганда: на гуманітарну допомогу можуть претендувати насамперед ті персони, які так чи інакше співпрацюють з окупантами. Так само, розповідаючи, як росіяни рятують знедолених людей від «гуманітарної катастрофи», кремлівські ідеологічні посіпаки забувають уточнити, що до вторгнення рашистів жителям Лимана і всього Донбасу нинішнє жахіття могло хіба примаритися.

Серед «досягнень», якими дуже хваляться колабораціоністи, недавнє відкриття стаціонарної аптеки на території однієї з уцілілих лікарень і виїзна торгівля медикаментами.

«У місті до війни діяла ціла мережа сучасних аптек. І це були для нас цілком нормальні, звичні й доступні послуги. А тепер нас гучно переконують: відкриття єдиного в місті аптечного закладу — грандіозна перемога російського прапора й тих, хто під ним зруйнував наше місто і мирне життя», — зітхає одна з пенсіонерок.

Лиман — тільки одне з міст Донецької та сусідньої Луганської областей, де недавно почали хазяйнувати російські окупанти, які обіцяють жителям краю стабільне та щасливе «російське життя» ще з 2014 року. І роблять це досі. Насправді ж донедавна нормальні у всіх сенсах міста навіть за короткий строк під окупацією рашистів поступово перетворюються на привиди. Розтрощені російською зброєю, вони тепер немов близнята, бо мають безліч спільних проблем: частково чи зовсім немає постачання води, газу, електрики, зв’язку. Додайте ще руїни, захмарні ціни на продукти харчування та інші товари, брак медичної допомоги, роботи, виплат зарплат і пенсій, мародерство, комендантську годину, сваволю росіян та місцевих колабораціоністів, гори сміття і відходів, небезпечні боєприпаси, що досі лежать на вулицях. Усі депресивні населені пункти прифронтового краю мають одну й ту саму моторошну причину сповзання в економічну, соціальну та гуманітарну прірви. Це владний російський прапор на всіх перехрестях, на який чимало людей уже не можуть дивитися без відрази чи огиди. Шкода тільки, що вони прозріли аж тепер.