Участь у проекті «Рівний — рівному» ця школа  розпочала  ще сім років тому і стала одним з перших в Україні навчальних закладів, облаштованих для дітей з особливими фізичними потребами. 1 вересня 2010 року прийшли у четвертий клас і сіли за парти зі звичайними дітьми інваліди-візочники — дівчинка і хлопчик. Ще одна дівчинка з порушенням опорно-рухового апарату  почала відвідувати заняття у третьому класі школи. До цього всі ці діти навчалися вдома.

Школу обладнали зручностями

На збирання грошей і підготовку навчального закладу до прийому дітей з особливими фізичними потребами було витрачено майже три роки. Вдалося зібрати 180 тисяч гривень позабюджетних коштів, завдяки яким  встановили пандус, облаштували туалет, придбали спеціальні столики. Крім цього, закупили мікроавтобус, обладнаний підйомником, яким дітей-інвалідів возили з дому до школи і назад. Під час навчання з ними постійно перебував соціальний працівник.

— На той час у нас ще не було ліфта, який піднімав би дітей з особливими потребами на другий, третій, четвертий поверх, тож ми змогли запропонувати їм навчання лише в початкових класах, розташованих на першому поверсі, — розповідає директор ЗОШ № 124 Валентина Київська. — Була проблема і з відвідинами їдальні, яка хоч і розташована на першому поверсі, але щоб дістатися туди, учням необхідно було подолати п’ять сходинок. Із часом усі ці перепони вдалося подолати. І нині кожен куточок нашої школи став  доступним для дітей з обмеженими можливостями. Встановлено два пандуси, спеціальний ліфт, підйомник у їдальні й окремі санвузли. Крім того, при школі працюють два інватаксі для дітей, і тепер у дев’яти інклюзивних класах  опановують навчання 20 хлопців і дівчат, більшість яких страждають на ДЦП. Усі вони інтелектуально розвинені не гірше за здорових однокласників, і вчителі працюють з ними так само, як з іншими учнями. Деякі з них навіть претендують на золоту медаль. Єдина відмінність цих дітей у тому, що їм допомагають вихователі рухатися, перевозячи їх на візках.

За словами директора школи, навчальному закладу згідно з розкладом необхідно мати чотирьох асистентів учителів, а їх поки що лише двоє.  На вакантні посади  дозволено брати  працівників з  вищою педагогічною освітою, а робота вихователя  переважно технічна. Отож розв’язати стовідсотково цю проблему  поки що не вдається.

— Але  наші вихованці не відчувають її, — каже Валентина Київська. — Нам допомагають матусі, бабусі та інші родичі, діти з особливими потребами яких навчаються в школі. Адже мета інклюзивного навчання — це не лише реалізація права дітей з особливими потребами на освіту за місцем проживання, їх соціалізація та інтеграція в суспільство, а й  залучення сім’ї до навчально-виховного процесу.

І навчання, і розваги

Учителі, які працюють з дітьми з особливими потребами, застосовують особистісно орієнтовані методи навчання та систему оцінювання досягнень учнів, яка стимулює, організовують навчальний процес з урахуванням індивідуальних особливостей таких дітей. Проводять додаткові індивідуальні заняття. Крім цього, учні з особливими потребами беруть активну участь у позакласній роботі, яку організовують, враховуючи їхні психофізичні можливості й спрямовуючи на всебічний розвиток особистості, формування позитивного мислення. Діти із задоволенням долучаються до  всіх класних та шкільних виховних заходів. Ще у 2011 році в школі  організували за участю дітей з особливими потребами ляльковий театр «Сонечко», який успішно  виступає не лише перед школярами, а й перед жителями мікрорайону Салтівка,  де розташована школа.

А як ставляться до особливих однокласників здорові учні та їхні батьки? Цілком нормально, запевняє  директор школи.  За її словами, принаймні до сьогодні не було  жодних інцидентів ні з того, ні з іншого боку. Особливо виявляють свою толерантність діти. Наприклад, коли сім років тому до школи  заїхав перший учень у візку і ще не було підйомника в їдальню, кожен, хто опинявся поруч, хотів допомогти і перенести візок через сходинки. Одне слово, адаптація дітей-інвалідів у цій школі відбувається в добрій і дружній атмосфері.

— Я звикала  до нового мені колективу з півроку, — пригадує  учениця з особливими потребами  9-Б класу Аліна Кульбаба. — У цій школі  почала вчитися ще з третього класу. За цей час  не чула жодного поганого слова на свою адресу, тому подружилася з однокласниками, і  тепер у нас хороші  стосунки.

А  щоб  усі діти-інваліди з непошкодженим інтелектом  могли  без перешкод вливатися у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл, у Харкові планують  і далі розвивати інклюзивну освіту.  Незабаром у кожному районі міста з’являться спеціально обладнані школи, де зможуть навчатися діти з особливими потребами в одних класах зі звичайними однолітками.

Можливостей буде більше

Як повідомили в  департаменті освіти Харківської міської ради, такий підхід передовсім, пов’язаний з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України про поступовий перехід навчання дітей з особливими потребами зі шкіл-інтернатів до загальноосвітніх шкіл. Із 1 вересня 2017 року навчально-виховний процес у них слід адаптувати для таких дітей, щоб вони могли без проблем вливатися в новий колектив.

«У планах міста — визначити опорні школи в кожному районі і створити в них класи інклюзивної освіти. Для цього готуватимуть профільних педагогів, логопедів, дефектологів і психологів. У Харкові є вже дитячі садки з такими фахівцями», — розповіла директор  департаменту освіти Ольга Деменко. Вона повідомила, що три роки тому в Немишлянському районі Харкова з’явилася школа для дітей з проблемами мовлення. У мережу навчальних закладів міста входить спеціальна вечірня школа для дітей зі слабким слухом і глухих учнів-інвалідів (таких навчальних закладів всього п’ять в Україні). Створено міський батьківський комітет, який разом із представниками міської влади вирішує питання медицини, дозвілля, виховання, а також інклюзивної освіти.