«Шкільна форма, портфель, ручки, олівці, зошити… золоті сережки і ланцюжок, перстень з діамантиком». Прочитавши цей список, батьки школярів навіть не усміхнуться. Тому що деякі учениці нині як панянки: бояться забруднити руки, витираючи дошку, і обвішуються золотими цяцьками, ніби на бал. Чому рідні їм це дозволяють — сказати важко. Напевне, це один зі способів похизуватися на широкий загал, мовляв, дивіться всі: дитина з родини зі статками. Не ті, звісно, пріоритети, краще б щоденниками з високими оцінками мірялися. Однак саме так повелося в сучасній школі: заборонити щось, схвалене батьками, майже неможливо. А вони люблять прикрашати своїх чад, мов новорічні ялинки.

Важко сказати, наскільки це створює робочу атмосферу і підсилює бажання здобути якомога більше знань, та «золота лихоманка» впевнено зайняла свою нішу в учнівському побуті. Усе б нічого, але знайшлися нечисті на руку елементи, які зметикували: а навіщо йти грабувати ювелірний магазин, де крадіжку зафіксує відеокамера, та ще й охоронець ребра полічить? Набагато зручніше видивитися в натовпі молодших школярів власницю сяючих сережок чи ланцюжка з хрестиком. Далі — справа техніки: зовсім не складно наговорити дитині сім мішків гречаної вовни, відвести якнайдалі від школи й зняти з неї коштовні прикраси. Перелякана малеча навіть описати як слід кривдника не зуміє.

Коли така історія сталася в одній із чернігівських шкіл, сполохані батьки почали перейматися найлогічнішим, на їхній погляд, запитанням: чи здатні навчальні заклади захистити школярів від грабунку? Хоч, як на мене, насамперед слід було запитати себе, чи варто обвішувати дітей коштовностями.

Хоч що кажіть, але висновок напрошується сам: навіть найпрестижніша школа має бути насамперед закладом, у якому вчать працювати, а не красуватися, як на вітрині. Адже будь-яке навчання — це труд. І якщо вже педагогів ще на студентській лаві орієнтують на скромний вигляд, то до учнів теж не завадить донести, що не всі цінності вимірюються грошима.

Поза сумнівом, про безпеку дітей потрібно дбати. На території навчального закладу не мають вештатися сторонні особи. Та після занять багато учнів виходять за ворота школи на вулиці міста, заходять в магазин по ласощі, користуються громадським транспортом. Тобто місць для грабунку може бути скільки завгодно. Тож чи не ліпше скористатися народною мудрістю, яка говорить, що не можна відібрати те, чого немає?

Багато хто з батьків вважає, що золото потрібно носити «для здоров’я». Хоч це дуже спірне питання: фахівці з нетрадиційної медицини запевняють, що золоті прикраси вбирають енергію людей, які їх носять, і «запам’ятовують» хвороби, а ланцюжки — своєрідні бар’єри, які розривають захисне електромагнітне поле людини. Тож користь для організму тут cумнівна.

Обговорюючи у соцмережі доцільність коштовних прикрас за шкільною партою, більшість мам висловилася «за»: мовляв, треба носити, щоб не було комплексу порівняно з іншими. Отже, бачимо, що йдеться лише про банальне «як усі — так і ми». А чи не краще було б змістити пріоритети в бік якості навчання, щоб пишатися не купленою батьками золотою цяцькою, а заробленою власними зусиллями золотою медаллю?