Триває громадське обговорення проекту розпорядження Кабінету Міністрів, яке пропонує затвердити Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні. Зокрема замість Державної санітарно-епідеміологічної служби, паралельно з новоствореною Держпродспоживслужбою, пропонують створити Центр громадського здоров’я МОЗ. Про реформу та її можливі ризики «УК» розповів екс-головний державний санітарний лікар доктор медичних наук Анатолій ПОНОМАРЕНКО.
УК: Анатолію Миколайовичу, як оцінюєте запропоновані зміни?
— Концепція дуже актуальна. Заплановано, що в Центрі громадського здоров’я сконцентрують велику частину функцій служби: епідеміологічний нагляд за здоров’ям людей, моніторинг і реагування на небезпеку для здоров’я у форс-мажорних ситуаціях (стихійні лиха, гуманітарні кризи, екологічні катастрофи), створення сприятливих умов навколишнього середовища для населення. Проводитимуть лабораторні дослідження чинників ризику для здоров’я і можливості їх нівелювання, коригуватимуть через інформаційну й просвітницьку роботу спосіб життя і звички людей, культивуватимуть принципи здорового способу життя.
На жаль, в Україні стан здоров’я людей і тривалість їхнього життя нині значно нижчі, ніж у Європі, США, Японії тощо. Різниця у тривалості життя — майже 10 років.
УК: Які особливості нової концепції?
— Майже століття тому було створено Державну санітарно-епідеміологічну службу. Вона була наглядовим медичним органом, який контролював усі сфери життя і ключові процеси, пов’язані з людиною: від пологового будинку до виробництва продуктів харчування, одягу, умов, у яких людина живе, наскільки відповідають умови будівництва екологічним нормам, куди відвозять сміття, наскільки чисте повітря і чи можна пити воду, купатися у водоймах, як і де ховають людей та інше. Найголовніше — санітарні лікарі проводили профілактичну роботу. Для підтримки порядку і додержання норм вони мали потужний інструмент контролю: у будь-який час доби без попереджень могли з’явитися на будь-яке підприємство і перевірити його стан відповідно до норм. Це давало змогу зокрема запобігати спалахам хвороб і епідемії. Фактично служба з майже такими самими функціями існувала до реформи 2012—2014 років.
УК: Тоді вперше змінили її структуру?
— Так, до того ж її позбавили двох ключових функцій: класичного попереджувального і поточного санітарного нагляду. Тепер санітарні лікарі не контролюють процесів життєдіяльності й не можуть без санкцій Кабміну перевірити будь-яке державне або приватне підприємство, зокрема лікарні, школи. Служба з органу запобігання стала більше схожа на пожежну машину, яка за фактом реагує на події, інфекційні спалахи, епідемії й гасить «пожежі». Так само у неї забрали функцію контролю за нормами виробництва продуктів харчування, наглядом за будівництвом будь-яких об’єктів, хоч раніше на них давали експертний висновок.
У новій Концепції громадського здоров’я обмеженість цих функцій залишається, але додається активна інформаційна робота з населенням, моніторинг та рекомендаційний формат.
Тобто фахівці Центру громадського здоров’я відстежуватимуть, надаватимуть консультативну допомогу підприємцям, але не зможуть оперативно вплинути на дотримання ними норм, тим більше своєчасно призупинити діяльність об’єкта, відсторонити від роботи порушника чи оштрафувати. Тепер розв’язання всіх проблем переноситься до суду, який тільки ще планують реформувати.
УК: Функцію нагляду прибрали для протидії корупції й полегшення ведення бізнесу в Україні?
— Так. І в цьому багато позитиву, але, на жаль, не все однозначно. Нині планово перевіряти підприємства має право тільки податкова служба. Раніше залежно від категорії ризику об’єктів пожежна, екологічна, санітарна й інші служби могли перевіряти 1—4 рази на рік, потім — раз на 1—3 роки, пізніше — на 1—5 років. На жаль, з’явилася небезпека недотримання будь-яких норм, що підтверджує статистика: за 2014—2015 роки значно почастішали негативні випадки та наслідки практично в усіх сферах життя суспільства.
УК: Чому ж самі підприємці не дбають про безпеку?
— Тому що в нас, на жаль, ще не сформувалася культура відповідальності підприємців, бізнесу і керівників державних підприємств. Персональна відповідальність може настати, якщо трапиться біда — інфекційний спалах, епідемія або пожежа, і то провину потрібно буде доводити прокуратурі в суді. Тому багато хто думає, що «проскочить» або якось владнає проблему.
Тому відповідальність винних осіб довго не настає, і це призводить до збільшення негативних випадків. Приміром, за останні два роки епідеміологічна ситуація у країні значно погіршилася. Якщо раніше було в середньому за рік 40—50 спалахів, то нині — 100.
УК: Що ви рекомендуєте до нової концепції?
— Повинен бути перехідний період зі збереженням функцій санітарного нагляду і поступовим його зменшенням. Інакше буде складно гарантувати безпеку суспільству. Українцям потрібно змінювати свідомість, проводити інформаційну роботу, виховувати нового підприємця і змінювати його менталітет. А доки це не сформується, проводити нагляд в тому чи іншому вигляді. Адже ми рівняємося на Європу, а там століття вже існує адекватна відповідальність перед суспільством.
Там досі ефективно працюють профілактичні служби на кшталт нашої санітарно-епідеміологічної. Німці, французи, поляки і не подумають випускати навіть умовно неякісний продукт або товар, який може обернутися для їхнього бізнесу катастрофою. Там існують норми, і якщо їх не дотримуєшся, товар не потрапить на ринок. Якщо станеться біда, то покарають компанію, яка зобов’язана буде покрити завдані збитки. Оскільки в Україні на судову систему покладено функцію покарання за недотримання норм і правил, зокрема й санітарних, під час реформування відповідних служб важливо врахувати всі аспекти взаємодії всіх задіяних правових механізмів.
Акцентуючи на процесах дерегуляції й важливості всіх технічних ланок системи, потрібно повернутися до зусиль зі збереження кадрів медико-профілактичного напряму в системі охорони здоров’я. Потрібно зберегти потенціал вишів із підготовки сучасних фахівців з громадського здоров’я і післядипломну підготовку. Ключова тема збереження науково-дослідних установ медико-профілактичного профілю як МОЗівського підпорядкування, так і системи Національної академії медичних наук.
Інша річ — їхнє переоснащення сучасною апаратурою та обладнанням, атестація й сертифікація лабораторій, гармонізація чисельності персоналу із сучасними потребами. Неприпустиме механічне скорочення мережі установ і закладів, висококваліфікованих кадрів, що може порушити основи самодостатності системи профілактичної медицини у країні, яка була десятиріччями однією із кращих серед аналогічних систем у світі. Оновлення нормативної бази можливе тільки в разі збереження достатнього науково-практичного потенціалу служби.
Вікторія КУЛАКОВСЬКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій ПОНОМАРЕНКО. Народився у селі Іллінка Донецької області. 1980 року закінчив Донецький державний медичний інститут за спеціальністю «гігієна санітарія та епідеміологія». 2009 року став головним державним санітарним лікарем м. Києва. 2011—2014 рр. — голова Державної санітарно-епідеміологічної служби. Заслужений лікар України. Доктор медичних наук.
Ми в Google+