Якщо завтра рашистів виведуть з окупованих ними територій Донецької та Луганської областей... Якщо післязавтра міжнародні донори погодяться надати кошти на відбудову регіону... то... То нам не доведеться чухати потилицю в роздумах: а з чого почати? Національна академія наук України спочатку з власної ініціативи, а згодом уже за дорученням уряду розпочала роботу над проектом стратегії і тактики відродження регіону. Розглядають два варіанти дій: відновлення вільної від окупантів території Донбасу не чекаючи остаточного визволення і відновлення всього регіону відразу після повернення Україною контролю над усім Донбасом.
Про деякі результати роботи доповіла нещодавно на засіданні Президії НАНУ директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Елла Лібанова. Її доповідь «Відновлення Донбасу: оцінка соціально-економічних втрат і пріоритетні напрями державної політики», яка ∂рунтувалася на дослідженнях п’яти інститутів НАН та інших наукових установ, спричинила сплеск емоцій серед поважних академіків і спровокувала доволі жваве обговорення.
Деолігархізація — завдання номер один
На мене величезне враження справили коментарі директора Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерія Гейця, який, розвіюючи відомий міф, зазначив, що Донбас годував не Україну, а олігархів. «Від однієї тонни експорту руди з цих регіонів, — сказав академік, — держава отримувала три гривні дев’яносто копійок. А мала б від ста до ста двадцяти гривень. Якби гроші йшли в бюджет, то були б і кошти для розвитку регіону.
Цей великий бізнес яким був, таким і залишився і, як ніхто, зацікавлений у відновленні інфраструктури. Тому питання, чи потрібно коштом платників податку відновлювати інфраструктуру? Чи все-таки варто залучати до цього великий бізнес? Щоб знову не вийшло, що держава вкладає гроші, а прибутки отримують ті самі олігархи».
Доповідь Елли Лібанової показала, що пограбування донецькими баронами як держави загалом, так і своїх земляків дало свої сумні результати. Витрати на соціальну інфраструктуру в розрахунку на одну особу на Донбасі були нижчими за середній в Україні рівень. За обсягами введення в експлуатацію житла Луганська і Донецька області посідали останні позиції серед регіонів країни. Рівень розвитку сільської інфраструктури там був одним із найнижчих в Україні, понад третина сіл не мала доріг з твердим покриттям, а житлові будинки у кожному п’ятому селі не були забезпечені жодним видом благоустрою.
Донбас традиційно належав до регіонів з найвищими рівнями техногенного впливу на довкілля внаслідок роботи промислового комплексу. Дефіцит питної води становив 65% потреби, у більшості населених пунктів Донбасу її подавали за графіками, понад 30% населених пунктів не мали централізованого водопостачання, а в Луганській області тільки 20% води відповідало українському стандарту.
Але «народ Донбасу» мало звертав уваги на ці проблеми. Адже тутешнє населення завжди вирізняли відносно високий рівень матеріального добробуту і заробітної плати. Ось тільки якось забувалося, що при цьому в структурі доходів великою була частка пенсій та доплат, пов’язаних з пільгами і компенсаціями за роботу в небезпечних, важких та шкідливих умовах праці. Небезпечний коктейль, до якого домішувалися підвищений рівень злочинності та самогубств, складна ситуація із захворюваністю на туберкульоз.
За свої «гробові» шахтарі та металурги готові були будь-якої миті «йти на Київ» і зупиняти всі спроби модернізації економіки регіону. І щоразу, коли держава починала реконструкцію існуючих неефективних виробничих схем, стукіт касок зупиняв реформаторів — влада відступала.
З чистого аркуша
Нині війна знищила економіку регіону, а разом з нею і усталені відсталі виробничі схеми та традиції. З одного боку, фінансові та матеріальні втрати через розв’язану Росією війну — величезні. Втрати робочих місць оцінюють від 50% для великих підприємств регіону до 80—90% — для малих та середніх. Внаслідок цього від 1,1 до 1,8 мільйона працездатних осіб на Донбасі частково або повністю залишилися без роботи та засобів до існування, що спричинило майже два мільйони осіб економічно неактивного населення.
Більша частина руйнувань припадає на житлові будинки та системи енерго-, водо- й теплопостачання. Загальна сума збитків лише в Донецькій області перевищує 1,25 мільярда гривень. Але дісталося і промисловим комплексам. Через бойові дії істотно постраждали машинобудування, важка та видобувна промисловості, зокрема вугільна, значна частка підприємств яких перебуває в зоні АТО. Економічна активність на тимчасово неконтрольованих Україною територіях знизилась у п’ять разів.
Значних руйнувань зазнала інфраструктура водопостачання та водовідведення, пошкоджено канал Сіверський Донець — Донбас, існує загроза повного припинення водопостачання міст і селищ загальною чисельністю населення понад 2,5 мільйона. Відбувається затоплення шахт, що може призвести до забруднення та отруєння підземних вод басейнів Сіверського Дінця і малих річок Приазов’я, а отже — знищення запасів питної води. Збільшується кількість випадків потрапляння у водойми отруйних речовин промислового і комунального походження, небезпечних стихійних захоронень без дотримання санітарно-гігієнічних вимог.
Але з другого боку, відбудова економіки з нуля — це шанс зробити ті соціально-економічні перетворення, яких Донбас давно потребував. «Ми зобов’язані використати кризу для ривка вперед. Навіть не йтиметься про відновлення пострадянської економіки індустріального типу, яка існувала до кризи», — вважає Лібанова.
Науковці пропонують зробити регіон територією відпрацювання нових виробничих та економічних моделей. Донбас має стати полігоном для впровадження найсучасніших технологій та методів управління. Водночас маємо визнати, що багато тамтешніх робітників із новими надсучасними технологіями працювати не зможуть. Тому людей потрібно навчати й перенавчати.
Обережно: пільги!
Автори стратегії відновлення Донбасу поміж іншого пропонують запровадити спеціальний режим господарювання. Основою соціально-економічного відродження Донбасу має стати Закон України «Про спеціальний режим здійснення господарської та інвестиційної діяльності в окремих районах Донецької та Луганської областей». Це зокрема передбачає встановлення особливого порядку організації та здійснення господарської й інвестиційної діяльності (пільговий режим господарювання) для підприємців, які реалізують інвестиційні проекти.
Але чимало учасників обговорення не погодилися з такою пропозицією, нагадавши, що подібні пільги Донбас уже мав, але використав це виключно для збагачення вузького кола осіб.
Не викликала захвату й пропозиція щодо реалізації цільових галузевих програм. Елла Марленівна та їхні співавтори вважають, що Донбасу потрібні програми модернізації та розвитку металургії на період до 2025 року, прискореної екологічної модернізації теплоелектростанцій, підтримки господарств для збереження села й сільських територій, подолання наслідків соціальної кризи на період до 2020 року тощо. Але критики зазначили: аналогічних програм за роки незалежності створювали чимало, але не виконали фактично жодної.
Та, попри окремі зауваження, доробок науковців Президія НАНУ схвалила. Робота над прокладанням дороговказів для майбутнього Донбасу триватиме.
Ми в Google+