РІВНЕНСЬКИЙ ФЕНОМЕН

Місцеві господарі знають, як розбагатіти із землі

Пенсіонер Олександр Теслюк із села Вербень Демидівського району йшов до сільського клубу як на свято. Особисто запросили, та ще й заінтригували: мовляв, подарунок на вас чекає - як на кращого місцевого тракториста. Для людини, яка майже 40 літ на тракторі несла трудову вахту, вірою й правдою служила рідній землі, такі слова як бальзам на душу. Бо вже здавалося, що всі забули про ветерана й слова доброго на свою адресу не почуєш. Колективне господарство розпалося - і село враз, як у безсмертного Кобзаря, "неначе погоріло."

"До цього годинника та ще б ремінця."

Утім, кілька років тому таки повернуло на здоровий глузд: з'явився на їхній землі, як тепер кажуть, інвестор. Це він, той інвестор, якого Сергієм Костючком звуть, і вирішив людей пошанувати. Тому на день працівників сільського господарства запросив не лише сьогоднішніх працівників його фірми, а й тих, хто, вважайте, поклав здоров'я та силу на колишніх колгоспних ланах, - кілька десятків таких у клубі назбиралося. Діти, онуки та правнуки підготували їм концерт, вручили квіти.

А сам інвестор вийшов, привітав людей, низько всім вклонився, та ще й кожному ветеранові по наручному годиннику на браслеті вручив. Казали односельці, що такі в Луцьку, до якого звідси рукою подати, по 500 гривень коштують!

- Спасибі йому за синівську турботу про нас, - приміряє годинник старий тракторист. - От тільки якби замість оцього блискучого браслета та ремінець був!

Так само, по-синівськи, турбуються в "Агро-Експрес-Сервісі", скажімо, про вчителів: у день свого професійного свята 500 сільських педагогів сусіднього Млинівського району отримали від приватного сільськогосподарського підприємства солідні премії за свою працю. До чого тут учителі, здавалося б?

- Хлібороб засіває землю, а вчитель - дитячу душу, - просто і водночас глибоко пояснює логіку своїх дій Сергій Костючко. І неодмінно згадує батька-хлібороба і маму - сільську вчительку.

Скільки соціальних проектів підтримує це агропідприємство на територіях, де господарює, уже й не перелічити: ремонти сільських доріг, шкіл і навіть спорудження нових храмів уже стали повсякденною практикою. Вже не кажу про допомогу селянам на лікування: тут у Костючка немає слова "ні". І все це - завдяки підприємству, яке і в нелегкі часи політичних торнадо та економічних цунамі успішно господарює на рідній землі.

Хлібороби тут у пошані

Треба бачити таку оазу затишку та комфорту, яка щойно з'явилася в Пляшевій Радивилівського району. Це справжнісіньке райське містечко, що виросло на уламках колишньої колгоспної тракторної бригади. Тут тобі й повний набір "Клаасів", "Холмерів" та "Джон Дірів", готель з душем, їдальня зі спорткомплексом, офіс. Тож комбайнер чи тракторист, відпрацювавши добу, мають можливість достойно й повноцінно відпочити.

- Завдяки цим господарям і земля повернулася до повноцінного життя, й чимало моїх земляків отримали високооплачувану роботу, просто-таки на очах змінюється інфраструктура села, - розповідає директор місцевої школи Петро Ремесник. - Якщо раніше наша сільська громада славилася духовною твердинею - Козацькими могилами, то тепер усі сусіди по-хорошому заздрять виробничим успіхам і добробуту людей. Коли б таких господарств у країні було кілька сотень, то вітчизняне село стало б справжнім локомотивом економічного розвитку держави.

- Звідки, питаєте, кошти і чи можна заробити їх на землі? Відповідаю: можна, якщо від землі не лише брати, а, передусім, дати їй усе необхідне, - каже Сергій Костючко. - Перевірено: достаток починається з калача, а добрий врожай - із сівача. Ми ж маємо таких відповідальних і професійних сівачів, які, здається, генетично "приросли" до рідної землі й просто-таки на очах розквітають, коли повертають її із забуття. Адже на нових ділянках у буквальному значенні слова викорчовуємо хащі, що утворилися за ці роки. Не маємо ми морального права допустити, щоб на рідній землі чортополох ріс.

А загалом це приватне підприємство сьогодні обробляє 26 тисяч гектарів землі в Рівненській, Волинській та Тернопільській областях, де облаштовано понад 400 сучасних конкурентоспроможних робочих місць. Зауважу, що створення одного з таких високотехнологічних робочих місць експерти нині оцінюють у 100 тисяч доларів. Завдяки техніці і старанній праці місцевих селян урожайність пшениці тут становить майже 50 центнерів з гектара, цукрового буряку - 450 центнерів.

Бажаючих працювати вистачає - треба перемогти у професійному конкурсі, де по кілька сотень чоловік на одне робоче місце. Ще б пак: середня заробітна плата на цьому аграрному підприємстві становила торік близько трьох тисяч гривень. І це, кажуть керівники, не межа.

Сівачів тут не ображають: достойно платять за їхню нелегку працю. Як і пайовиків, які довірили свою землю приватнику. Розраховуються з ними або грішми (1200 гривень за пай), або ж високоякісним кондиційним зерном пшениці - по 1200 кілограмів. Торік, до речі, 75 відсотків пайовиків зробили вибір на користь пшениці: вона ж бо істотно зросла в ціні - тож люди виграли. Такої оплати не знайдеш ані у німця, ані в голландця, що господарюють тут-таки, у Млинівському районі.

Ось так, не лише високотехнологічним виробництвом, а насамперед людяністю конкурують з іноземцями наші завзяті українські господарі. Бо німець за добру працю не нагородить селянина, скажімо, путівкою на відпочинок до Єгипту. Вже двічі десятки скромних трударів за кошти підприємства відкрили для себе цю екзотичну країну. Причому в пору хліборобського перепочинку, коли вдома - мінус 20. Чоловіки тепер залюбки розповідають про єгипетські піраміди, а жінки намагаються приготувати скуштовані там страви національної кухні.

Поспішиш - людей насмішиш

Коли Віктора Завадського із села Торговиця Млинівського району приймали на роботу і запитали, яку відповідальність на нього покласти, механізатор-"абітурієнт" відповів: "Хочу відповідати за врожай". Так і сталося: на своєму потужному "Клаасі" Віктор ось уже 10 років поспіль веде ввірене йому поле від сівби до жнив. Навесні, коли сходить посіяне, його робота як на долоні: жодної тобі прогалини чи огріху.

- На сівбі не можна гнатися за рекордами: занадто поспішиш - людей насмішиш, та ще й поле оголиш. Тут треба взяти відповідний ритм: динамічний і водночас рівномірний. Це, скажу вам, не одразу вдавалося. А зараз виходить якось саме собою: 30 надійно посіяних гектарів на добу - як відміряю, - розповідає Віктор Завадський.

Саме добу працює механізатор. Простоїв немає: якщо техніка раптом дасть збій, його швидко ліквідує ремонтна група. Обід та вечерю теж доставляють на робоче місце. Вдома Віктор обробляє два гектари поля. Але зиск від тієї роботи, каже, невеликий: якщо вирощену вдома картоплю продати, приміром, по 3 гривні за кілограм і порахувати всі витрати, небагато й заробиш. А заощаджуючи із зарплати півтора року, механізатор придбав ВАЗ-21099.

- Внесок приватного підприємства в економічне, соціальне, духовне та культурне життя району вимірюється не лише фінансово - хоча торік наша територіальна громада отримала від його роботи півтора мільйона гривень податкових надходжень, а це найбільше з усіх суб'єктів господарювання, - каже голова Млинівської райдержадміністрації Ганна Худик. - Їхній внесок - то насамперед стиль господарювання: сучасний, динамічний, спрямований на новітні технології, дисципліну праці і, врешті, на формування нової психології сучасного господаря. Тут слово завжди озивається конкретною справою. А кожна добра справа стократ помножена на повагу до людини праці.

"З радістю вчився у Плютинського."

Сергія Костючка важко застати на місці: то він вирішує питання забезпечення підприємства матеріальними ресурсами (на нестачу коштів тут ніколи не нарікають!), а то вже, дивись, поїхав у сусідню Брестську область Білорусі. Щоб перейняти досвід організації тваринництва у знаного й відомого господаря Олексія Скакуна.

Якось, перебуваючи в тому-таки господарстві Скакуна з групою журналістів, зустрілася з академіком сільськогосподарської ниви Володимиром Плютинським (свого часу зовсім юний Скакун вчився господарювати у нього, а пізніше вже Плютинський залюбки возив спеціалістів із Зорі до Скакуна).

- Знайомтеся, майбутній Скакун, - відрекомендував Плютинський Костючка, який стояв поруч. - Будуть з нього люди.

З вуст патріарха рівненського агровиробництва це прозвучало як життєва рекомендація. Вже пізніше дізналася: світлої пам'яті Володимир Плютинський, іменем якого сміливо можна назвати цілу епоху в житті Рівненщини й загалом України, та його учень Сергій Костючко народилися в один день - 4 травня. Випадковість чи, може, закономірність?

КОМЕНТАР

"Власність вимірюється відповідальністю"

Віктор Желєзняк,
директор державного підприємства "Радивилівський комбінат хлібопродуктів":

- Приємно, що рівненські села повертаються із певного забуття, а їхні громади не лише нині живуть повнокровним життям, а й плекають плани на майбутнє. Вербень, Пляшева, про які йдеться вище, - саме такі приклади, коли з'являється розумний далекоглядний інвестор, який вкладає кошти не лише у виробництво, а й у соціальну сферу, освіту, культуру.

І для нашої держави приватне підприємство "Агро-Експрес-Сервіс" - партнер номер один. Співпраця тримається на цілковитій довірі, незважаючи на те, що в наших підприємств різні форми власності. Бо головне - не форма власності, а рівень відповідальності.

Торік, приміром, обсяги нашої співпраці вимірювалися цифрою 10 тисяч тонн пшениці - а це шоста частина від усіх потужностей комбінату. А вже цього року є попередня домовленість про 15 тисяч тонн збіжжя від цієї, поза сумнівом, перспективної фірми. Гадаю, це буде істотним поповненням державних та регіональних засіків.