«Щедрик-щедрик, щедрівочка…» Найвідоміша  українська різдвяна мелодія долає безкраї океани й сповнює духовною радістю всіх людей у Святвечір від Австралії до Канади. Причому не лише наших земляків у далеких діаспорах у всьому світі. Адже тепер навіть іноземці на свята підтанцьовують під «Carol of the bells» — саме так англійською лунає наш шедевр, який ще 100 років тому створив українець Микола Леонтович. Але ми пишаємося не тільки «Щедриком» — пісенного доробку наших предків не перелічити.

Україна багата на таланти, а бездонне джерело нашої культури може напувати не одне покоління українців. Тож стає невтямки: чому весь світ співає рідні серцю шедеври в сотнях  інтерпретацій, використовує їх у найпопулярніших кінофільмах, а наші діти у школах і дитячих садках на новорічні свята ще досі співають і танцюють тільки під чужоземні пісні?

Чому, маючи неймовірно багату духовну спадщину, ми виховуємо нове покоління на радянсько-маршових мотивах? Чому вчителі й вихователі досі (за 25 років незалежності нашої держави!) не мають під рукою українських пісень, композицій у високоякісному аранжуванні? Педагогам, готуючись до свят (не лише новорічних, а й осінніх, весняних тощо) доводиться вишукувати у всесвітній павутині пісні у якісному звучанні. А для найменших потрібні  здебільшого веселі, грайливі композиції. Як їх знайти, де шукати ці скарби звичайному вчителеві, вихователеві?

Великим зрушенням стало для шкіл нещодавнє розвантаження, оновлення навчальної програми для учнів 1—4 класів з усіх предметів, зокрема музичного мистецтва. Нарешті Міністерство освіти і науки скасувало вивчення радянських творів. Тільки уявіть! Упродовж чверті століття незалежності наші діти в початкових класах вивчали безліч творів росіянина Кабалевського. Серед найодіозніших його творінь —  «Кавалерійська» для першокласників, «Монтер» для учнів другого класу.  Для третьокласників —  «Три варіанти маршу». Понад те пісня Олександрова в кращих фарбах совітів «Священна війна» теж для національного виховання третьокласників? У 4 класі — інтенсив: російська народна «Во полє бєрьоза стояла», «Со вьюном я хожу», «Свєтіт мєсяц».

Весь цей радянський мотлох з програми початкової школи нібито прибрали, але поки що це лише рекомендації профільного відомства, і далеко не в усіх навчальних закладах ці перли повикидали якнайдалі. А кілька днів тому батьки школярів і дошкільнят з різних куточків країни знов обурювалися, чому їхні діти у святкових костюмах танцюють під «В лєсу роділась йолочка». У нас є чудова «У лісі-лісі темному». І є кому заспівати!

У нас є багато чудових молодих українських виконавців, які мають прекрасні голоси. Скажімо, торік Тіна Кароль переспівала на сучасний лад українські колядки й щедрівки. Будь ласка, використовуйте! Марійка Бурмака пише й виконує пісні для малят, але їх можна почути лише по одному телеканалу, який мало хто знає. Та це теж наше! Можливо, треба кинути загальнонаціональний клич усім сучасним небайдужим співакам із проханням забезпечити наших дітей високоякісним українським контентом? Зробімо це нарешті на державному рівні, це ж наш національний інтерес!

До речі, перш ніж запроваджувати патріотичне виховання у школах чи навіть дитсадках, потрібно довести до логічного завершення остаточну ревізію навчального матеріалу, з якого ще ой як довго доведеться витрясати совітський непотріб.

А поки що почнімо із себе. Принаймні пригадаймо, що виховання кожної дитини починається з народження — з першої маминої колискової, з першого віршика, книжки, колядки, щедрівки. А не із шкільної парти чи студентської лави. Оскільки перше слово відкладається у підсвідомості дитини, закладає важливий код нації. Варто не лише  замислитися, на чому зростають наші діти, а спробувати змінити щось у їхньому вихованні (якщо ви цього ще не зробили).

Саме ми з вами закладаємо у своїх дітях усвідомлення, хто вони, яке мають славетне історичне коріння, до якої нації належать. Адже українці — не кочівники-завойовники без роду-племені, від яких наша земля потерпає й нині. Ми господарі на власній землі. Тож плекаймо свою родину, націю, рідне слово, українську пісню,  споконвічні звичаї. 

А я щемно пригадаю, як понад 30 років тому мене навчала  бабуся у мальовничому селі Коцюбинчики Чортківського району на Тернопільщині, й тепер навчу свою донечку-малечу: «Ісусик маленький, рученьки біленькі, книжечку читає — Христос ся рождає!» — «Славімо його, славімо нашу рідну Україну!»