«Cтановлення ринків сільгоспземель — довготривалий процес»

Старший експерт Аналітично-дорадчого центру
Блакитної стрічки ЄС\ПРООН
Микола КОБЕЦЬ

— Перш ніж надати деякі коментарі та відповіді, хотів би наголосити на тому, що наразі дискусії щодо ринку земель сільськогосподарського призначення ведуться на низькому рівні розуміння самого предмета. Тому виникають «некоректні» теми «круглих столів» та дебатів, на зразок «Чи потрібен Україні ринок сільгоспземель?» (як днями на «Свободі слова»), або «Вільний ринок сільгоспземель — це загроза українському селу» (публічні дебати Фонду ефективного управління) тощо.

Про що саме йдеться? Люди просто не розуміють, що таке «ринок землі», та чим він відрізняється від «обігу земельних ділянок». Знов-таки питання: що таке «вільний ринок землі»? Можу сказати, що у світі немає жодної країни, де існував би «вільний» ринок земель сільськогосподарського призначення. Всі країни в світі тим чи іншим чином здійснюють його регулювання, відмінність полягає тільки в ступені лібералізації такого регулювання (більш жорстко, як наприклад у Франції, або менш жорстко, як у Німеччині).

На мою думку, одне з найкращих визначень ринку землі дав австрійський економіст Карл Полан у книжці «Велика трансформація» (1944 р.). «Під ринком земель ми розуміємо сукупність реальних взаємодій між продавцями та покупцями земельних ділянок, часток у праві на них, прав оренди, а також інститутів та організацій, що забезпечують та обмежують свободу таких взаємодій».

Що треба розуміти як постулати:

  • землі сільськогосподарського призначення — специфічний товар, саме тому ринкам сільгоспземель також притаманна певна специфіка; 
  • кожна країна світу, де існує ринок сільськогосподарських земель, у той чи інший спосіб здійснює його регулювання; 
  • у світі немає країн з однаковими умовами функціонування ринку сільськогосподарських земель, проте на таких ринках існують деякі загальні правила; 
  • cтановлення ринків сільськогосподарських земель — довготривалий процес (як правило, десятки років). Він географічно детермінований та залежить від історичних обставин, культурних традицій населення та юридичної практики, що складалися віками; 
  • у багатьох країнах світу більшість функцій регулювання ринку сільгоспземель покладені на місцеві адміністрації (штати, провінції, землі, адміністративні райони, муніципалітети). 

Треба також розуміти, що ринок сільгоспземель в Україні вже існує, проте процес його становлення триває. При цьому ринкові ціни на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні ще не сформовані (через існування мораторію на продаж).

— Які обмеження продажу землі сільськогосподарського призначення для фізичних осіб?

— Питання поставлено не зовсім зрозуміло …

Може, ви мали на увазі, які існують обмеження для фізичних осіб на право власності на землі сільськогосподарського призначення? Підкреслюю: тут і далі йдеться про землі сільгосппризначення для товарного виробництва.

Такі обмеження вже існують та передбачаються нормами (у законопроекті про ринок земель). Їх можна розбити на три групи:  на володіння, користування та розпорядження.

Далеко не всі громадяни України отримали право власності на с/г землі. В Україні право на земельну частку (пай) отримали лише 6,9 млн громадян, що становить 46,4% від кількості сільського населення та лише 14,8% від загальної кількості населення України.

Обмеження на володіння:

  • наявність українського громадянства; 
  • належність до певної групи населення (колишні робітники КСП); 
  • вікові обмеження (володіння землею — з 18 років); 
  • наявність фахових знань та досвіду сільськогосподарської діяльності. 

Обмеження за розміром земельної ділянки (раніше було не більше 100 га, а буде встановлено залежно від регіону).

Обмеження на користування: необхідність обробляти, заборона зміни цільового призначення.

Обмеження на розпорядження — це мораторій на продаж, заборона вносити в статутні фонди. Переважне право також є одним з видів обмежень на розпорядження. Хочете продати комусь особисто — спочатку маєте запропонувати купити вашу землю державі та місцевій громаді.

— Законопроект передбачає заборону на купівлю землі іноземцями: вони не можуть отримати сільськогосподарську землю навіть у спадщину. Чи відрізняється така заборона від практики інших країн?

— Різні країни світу широко використовують практику запровадження різноманітних обмежень на ринку сільськогосподарських земель залежно від географічних особливостей, історичних та культурних традицій, а також юридичної практики, що складалися віками.

Наприклад, у провінції Саскічевань (Канада) забороняється:

  • володіння сільськогосподарськими землями іноземним громадянам та корпораціям; 
  • громадянам Канади з інших провінцій мати у власності більше 320 акрів (~ 130 га) земель сільгосппризначення;
  • місцевим корпораціям мати у власності більше 320 акрів (~ 130 га) земель сільськогосподарського призначення; 
  • іншим канадським корпораціям мати у власності більше 10 акрів (~ 4 га) земель сільськогосподарського призначення. 

Інший приклад: у Бразилії у власності іноземців не може бути понад 25% сільськогосподарських земель адміністративної одиниці (району), а у власності окремої бразильської фізичної /юридичної особи може бути не більше 40% земель адміністративної одиниці (району).

Основними принципами політики Європейського Союзу щодо власності на землю (у тому числі на землі сільськогосподарського призначення) є забезпечення права на вільний рух капіталу, на відкриття та ведення приватного бізнесу та відсутність дискримінації (ст.1, ч.1 Директиви 88/361/∂С). Тому у більшості країн-членів ЄС (передусім нових) прямо виражених юридичних обмежень на володіння сільськогосподарськими землями немає: будь-яка фізична чи юридична особа може законно придбати та володіти землею сільськогосподарського призначення. Проте такі країни, як Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Угорщина, Чехія (дата вступу — 2004), а потім — Румунія, Болгарія (дата вступу — 2007) встановили перехідний період (тривалістю до семи років, починаючи з часу приєднання до ЄС), упродовж якого фізичні особи-іноземці не можуть купувати сільськогосподарські землі. Натомість у Польщі встановлено перехідний період 12 років (до 1 травня 2016 року).

Чому нові члени ЄС запроваджують обмеження для іноземців на володіння сільськогосподарськими землями? Передусім тому, що ринок землі ще перебуває в стадії становлення, створення земельного кадастру та системи реєстрації прав на нерухомість ще не завершено. Окрім того, ціна на земельні ділянки в кілька разів менша, ніж в інших країнах ЄС. А громадяни мають значно менші доходи, ніж громадяни інших країн ЄС, тому не можуть відповідно конкурувати з ними на ринку землі.

— Як зацікавити інвесторів вкладати кошти в сільське господарство?

— Це питання «випало» з контексту проблематики становлення земельного ринку.

Інвестор зацікавлений в тому, щоб працювати на власній землі, але значно більше він переймається захистом своїх інвестицій. Про це можна багато говорити, але я зараз не хочу висвітлювати цю тему так фрагментарно та неповно… 

«Занедбати ділянку — собі на шкоду»

Голова Всеукраїнської громадської організації
«Спілка землевпорядників України»
Анатолій ВОВК

— Хто буде проводити оцінку землі?

— Експертну оцінку землі здійснюють спеціалізовані оціночні організації, які мають відповідні ліцензії, а нормативну — землевпорядні підприємства, в тому числі науково-дослідні інститути землеустрою.

— Чи будуть обмеження щодо купівлі-продажу земель?

— Обмежень багато. Не всі можуть стати власником землі сільськогосподарського призначення, а тільки громадяни України, вітчизняні фермерські господарства — юридичні особи, а також держава, яка має пріоритетне право на викуп земель сільськогосподарського призначення, територіальні громади в особі місцевих органів самоврядування.

— Як держава контролюватиме цільове використання земель?

— Кожна земельна ділянка, надана в користування чи знаходиться у власності громадянина або юридичної особи (це землі несільськогосподарського призначення), має своє цільове призначення, зазначене в земельно-кадастровій документації, державному акті, договорі оренди, у держакті на право постійного користування. Причому дані щодо призначення земельної ділянки реєструються в земельному кадастрі і ця інформація постійно моніториться. Якщо земля використовується не за цільовим призначенням, отже це не відповідає документації і таким чином фіксується порушення.

— Як змусити землекористувачів дбайливо ставитися до землі?

— Землекористування у нас платне. Просто взяти землю і не використовувати її дбайливо — це самому собі на шкоду. Тому орендарі і користувачі земельних ділянок платять за них орендну плату або податок, оскільки в цьому самі зацікавлені. На землях сільськогосподарського призначення для запобігання  їх виснаження застосовуються агротехнічні, агрохімічні та землевпорядні заходи. Держава робить кроки щодо господарського ставлення до землі: це складання проектів землеустрою, що передбачають порядок сівозміни для кожного господарства і користувача.

— Що буде з земельними паями?

— Коли говоримо про земельні паї, то маємо на увазі громадян, які мають у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, отриману у власність в порядку розпаювання цих земель. Вони так і залишаться у власності громадян. Якщо громадяни згідно із законопроектом «Про ринок земель» отримають право відчужувати ці земельні ділянки, то цим самим законом передбачена система заходів, аби земля не потрапила до іноземних юридичних чи фізичних осіб, у власність юросіб України, крім фермерських господарств. Щоб запобігти спекуляції із землею,   передбачено механізм встановлення державного мита за операції із землею. Наприклад, якщо земельна ділянка буде куплена і протягом року відчужена, то передбачено, що її власник сплачуватиме 100% мита, що робить таку операцію невигідною. Ми ж рекомендуємо власникам земельних паїв не поспішати їх продавати, адже ціна на наші землі зростатиме.

Гектари золотовалютного запасу

Голова Аграрного союзу України
Геннадій НОВІКОВ:

— Треба розуміти, що земля — це товар, але тут є свої особливості. Кому її вигідніше реалізовувати — іноземцям чи співвітчизникам, або здати в оренду? Тут з’являються морально-психологічні моменти. Землю у нас повинен мати право продавати, купувати, чи найліпше здавати в оренду лише громадянин нашої держави. Уявіть собі: ви власник земельного наділу, у вас виникли певні фінансові труднощі і ви продаєте його, через деякий час розумієте, гроші закінчилися, а ви вже не господар у власній країні. З цього приводу, коли я коментую як фізична особа, у мене є своя думка, коли коментую як голова Аграрного союзу України, то можу сказати — ми прийняли чітке рішення: правом розпоряджатися землею в Україні мають лише фізичні особи, громадяни нашої держави.

Щодо законопроекту, то ми наполягаємо на кількох важливих моментах: зокрема, є питання до норми введення фермерських господарств. Це шпарина, через яку можна буде провести певні схеми вилучення землі. І таких фермерських господарств невдовзі може стати більше, ніж грибів після дощу, а фермерства як такого не буде. Треба захистити діючі господарюючі суб’єкти і не допустити нового переділу землі. Аби цього досягнути, найкращим покупцем на ринку землі повинна виступити держава і жодних юридичних, фізичних осіб із закордонним паспортом. Світовий досвід, який ми вивчали у царині продажу землі, свідчить: держави, які прийняли безсистемне рішення реалізації землі через деякий час повернулися до державного контролю за цим ринком. Земля — це стратегічний продукт, як і енергоносії. У Франції, це так, для прикладу, 57% землі належить державі, вона її здає в довгострокову оренду. Аграрний союз вважає, що ця формула є найпривабливішою.

За нашими даними, в Україні майже 7 млн власників паїв. Якщо хтось із них хоче їх продати, то треба створити земельну біржу і під жорстким контролем держави проводити такі торги. Від себе можу сказати, що держава зробила велику помилку, коли проводила розпаювання землі. Було б краще, якби вона залишилася у власності держави. Але сталося, як сталося, тому держава має бути першим покупцем на цьому ринку, тоді вона зможе формувати лоти на біржі і виставляти свої умови покупцеві, зможе отримувати постійну і стабільну орендну плату, а це майже як золотовалютний запас.

Емфітевзис вигідний селянам

Керуючий партнер
юридичної компанії «Ольга Демченко і партнери» 
Ростислав КРАВЕЦЬ:

— Норма про заборону продажу сільгоспземель іноземцям є правильною. Земля — це останній оплот державності та й держави України. Після буремних 90-х років, коли відбувалася непрозора приватизація підприємств, держава та громадяни багато втратили. Продаж землі повинен бути законною, національною справою. Я багато подорожував світом і скажу, що чимало китайців, індусів та й європейців прагнуть прикупити собі шмат української землі.

Проте нинішній законопроект не захищає від тіньових схем продажу землі іноземним громадянам і такі випадки, як на мене, на жаль, відбуватимуться.

Позитивною є інша норма — заборона передачі у спадок ділянки землі від українського резидента нерезиденту.

Кому стане вигідний так званий емфітевзис — селянам чи підприємцям? Звісно, що селянам. Так, вони не можуть викупити великих наділів землі. Тому їхніми наділами користуватимуться підприємці, які вноситимуть орендну плату їхньому власнику (який не втрачає права власності) і повинні не погіршувати їхню якість.

У пошуку національної моделі

Директор Департаменту нормативно-правового забезпечення
розвитку земельних відносин Держземагентства
Євген БЕРДНІКОВ:

— На жаль, за 10 років дії мораторію на купівлю-продаж землі сільгосппризначення так і не досягнуто основної його мети — створення умов для запровадження ринку земель. Зокрема, в Україні досі немає ринкової інфраструктури, земельного кадастру, якісної геодезичної і топографо-картографічної основ, не проведено інвентаризації земель реальної, а не паперової, хоча це планувалося зробити за два роки ще у 1992-му. Нагадаю, що землі стали об’єктом земельної реформи в 1991 році, а вже через рік був прийнятий Закон «Про плату за землю». Він передбачав, що 30% надходжень від плати за землю йтиме на реформування земельних відносин, заходи з охорони земель тощо, але щорічно парламент, ухвалюючи бюджет на наступний рік, зупиняв дію цієї норми, поки у 2008 році і зовсім не скасував її. Зараз вона також відсутня у чинному Податковому кодексі.

Таке зволікання призвело до низки негативних наслідків — ерозії грунтів, погіршення стану водних та лісових ресурсів, зволікання з реалізацією найважливіших землевпорядних заходів, створенням земельного кадастру, деградації інфраструктури сільських територій і стрімкого скорочення населення на селі. Аби виправити ці помилки, фахівцям слід відповісти на низку складних запитань. Зокрема, як забезпечити гідну ціну, достойну орендну плату за використання українських чорноземів, зберегти їхню родючість у ринкових умовах? Яка роль держави у цьому процесі? Який орган чи організація представлятиме інтереси держави на ринку земель? Якими мають бути його статус і функції, щоб він ефективно управляв сільгоспземлями? Як на мене, тут має бути знайдено баланс інтересів між економікою, екологією і соціумом, адже всі ми знаємо, що землю ми не успадкували від предків, а позичили її в нащадків.

Питання полягає у тому, яку мету ми ставимо перед земельною реформою? Чиста економіка, гола рентабельність галузі - одна модель. Збереження сільського етносу, соціального, культурного середовища, розвиток інфраструктури сільських територій — зовсім інша. Екологізація землекористування — третя модель. Поєднання цих чинників завжди породжує конкретну національну модель. Законопроект «Про ринок земель», підготовлений робочою групою Мінагропроду, дає відповіді на деякі з цих питань. Водночас у ньому треба більш чітко визначити пріоритети подальшого розвитку та конкретні механізми державного регулювання ринку земель, роль оцінки інших функцій та інших економічних чинників, додержання певних соціальних, екологічних стандартів, таким чином ми знайдемо ту бажану золоту середину. Крім того, треба вживати заходів щодо посилення боротьби з корупцією, створення інститутів гарантування прав, розвитку системи кадастру. Але хочу зазначити, що, як бачимо з численних соціологічних досліджень, комітетських обговорень і парламентських слухань, суспільство і політикум, незалежно від політичних уподобань, чекають посилення ролі держави на ринку земель. Йдеться, насамперед, про створення правових, законодавчих, інфраструктурних, економічних, соціально-політичних умов для забезпечення функціонування цивілізованого ринку земель.

Схеми перепродажу іноземцям знайдуть

Експерт Української аграрної конфедерації
Павло КУЛИНИЧ:

— Законопроектом чітко визначено перелік суб’єктів, які можуть бути учасниками купівлі-продажу сільськогосподарських земель, — фізичні особи, громадяни України. Юридичні особи купувати землю не матимуть права. Я цілком розумію, чим керувалися автори документа, коли заборонили таке право для юридичних осіб, — саме через них можна легко знаходити схеми перепродажу земель іноземним громадянам.

Ця норма, як на мене, матиме негативні наслідки. Так, наприклад, відомо, що для фермерських господарств у степових районах встановлено обмеження на купівлю землі (площею 2,1 тис. га), ще 5-7 тис. га господар може взяти в оренду. Зазвичай так і робиться, адже для цих регіонів господарства площею 5 тис. га є середніми. Втім, одному обробляти таку площу фермеру не під силу на відміну від юрособи. До того ж, у випадку стягнення за рішенням суду майна фізична особа віддасть і особисте — свій дім, корівники, автомобіль тощо. Юридична особа — лише майно юридичної особи.

Щодо заборони купівлі земель сільгосппризначення іноземними громадянами, то однозначно відповім — це правильно.

Переконаний, що таке можна дозволити лише тоді, коли рівень економічного розвитку нашої країни буде хоча б трохи вищим за той, який зараз є у Польщі. Тобто Україна повинна бути конкурентоспроможною.

Зараз у країні існує прихована, але вкрай поширена тенденція збільшення кількості людей з подвійним громадянством. Наприклад, легальний паспорт України і нелегальний Румунії. Віднайти таких людей та запобігти актам купівлі-продажу ними землі дуже складно. Тож держава має чимало зробити, аби уміло відвернути такі прояви. А от масового перепродажу землі у спекулятивних цілях боятися не варто. Так, якщо протягом першого року від дати купівлі ділянки хтось і виявить бажання продати її, то має сплатити державі 80% податку від її ціни. Цілком зрозуміло, що це є вкрай невигідною операцією.

Карти родючості вже є, цифрові — будуть

Заступник директора
Державного технологічного центру охорони родючості грунтів
Володимир ЖИЛКІН:

— Чи встигне наша організація та й держава загалом до ухвалення нового законодавства щодо ринку землі зробити карти та атласи родючості, забруднення ділянок тощо? Можу відповісти: ми це все вже давно маємо. Наша організація протягом 40 років проводить відповідні дослідження та складає картографічну продукцію. Щоп’ять років досліджуємо до 5 млн га сільськогосподарської землі.

Так, у нашому арсеналі зараз є карта агрохімічної паспортизації землі. Користуючись нею, надаємо рекомендації сільгосп?виробникам щодо раціонального застосування хімічних добрив. Є карта радіологічного забруднення. Зазначу, що ці матеріали містяться у кожному районному центрі і є доступними. Хоча картограми, на яких визначається склад фосфору, калію та азоту, не для загального користування.

Єдине, що нами ще не було створено, — цифрову карту. Але це вже не від нас залежить, на жаль, таке задоволення є дуже дорогим.

Утім після ухвалення земельної реформи роботи додасться: братимемо участь у землеоціночних роботах, виходячи із природної родючості; до нас почнуть в декілька разів більше, ніж зараз, звертатися приватні особи щодо рекомендацій з раціонального використання мінеральних добрив та хімікатів. А така інформація є цінною — добрива дорогі, тож люди хочуть знати, скільки і в які саме ділянки землі необхідно додати тих чи інших добрив. Адже від цього залежить майбутній урожай, а також доходи і чисті прибутки фізичних осіб і фермерів.

 

Ринок без реформ проблем села не розв’яже

Голова Ради підприємців при Кабміні 
Леонід КОЗАЧЕНКО:

— Загалом позитивно оцінюю законопроект «Про ринок земель», особливо статтю, що стосується надання права купувати землю виключно громадянам України, фермерам і державі. Заборона придбання землі іноземцям та юрособам на сьогодні виправдана, адже  вітчизняний агробізнес  має низьку капіталізацію. Заборона вплине хіба що на стартову вартість землі, яка, на жаль, буде нижчою через менший попит та значну пропозицію, зважаючи на статки землевласників.

До того ж,  це не впливатиме на те, даватимуть інвестори гроші чи ні. А насамперед залежатиме від динамічного розвитку галузі та того, чи зможуть вони управляти інвестиційними ризиками. А в наших умовах не можуть, зважаючи на політичні ризики (заборони експорту, ручне регулювання, неповернення ПДВ, експортне мито) і незавершеність реформ в агросекторі. Хочу наголосити, сам ринок землі без реформ не вирішить проблем села. В агросекторі гостро назріли питання розбудови інфраструктури ринку і удосконалення держуправління галуззю, реформування аграрної науки тощо. І головне — це те, про що казав тиждень тому Президент — нищівна боротьба з корупцією. У комплексі все це дасть серйозний поштовх для залучення інвестицій у сільське господарство, вплине на капіталізацію вітчизняного агробізнесу та вартість землі. Якщо не врегулювати ці питання, можна породити соціальну напругу.

 Адже, приміром,  ви виростили пшеницю, а продати її не можете, бо введені квоти на експорт зернових. Або ви виробник молока, прагнете розвиватись, але є норма цінового регулювання соціальних видів продовольства — рентабельність не більше 5 % — і ви одразу потрапляєте під неї. Якщо  банк бачить, що бізнес не  прогнозований та не привабливий, не дає під нього кредит. Кажуть, держава викупить землю, а потім здасть її назад в оренду. Це не вихід.

І ще таке. Як відомо, капіталізація аграрного бізнесу безпосередньо впливає на  вартість землі. За нашими підрахунками, на сьогодні гектар коштуватиме  приблизно $300-500, за інших умов було б $3 тис., а за динамічного розвитку бізнесу і взагалі $8-9 тис. Тобто теоретично сьогодні можна залучити під  актив у 33 млн га українських земель $13 млрд, за інших умов — $70 млрд. Цих 13 млрд інвестицій нам реально не вистачило б, щоб за п’ять років збільшити валове виробництво продукції до $65 млрд, з яких мінімум $40 млрд зможемо експортувати в арабські країни. Таким чином ми могли б навіть впливати на геополітику. Чому ми не робимо це зараз для збагачення свого народу?

Показовим тут є приклад Бразилії, яка торік інвестувала в сільське господарство $22 млрд, де орної землі лише на 30% більше, ніж в Україні. Там дозволяється продаж землі іноземцям. Питання обсягів вирішується на рівні місцевої влади — 10,20, 30% чи 49 (максимальний). Якби у нас був такий динамічний розвиток, будь-який банк  навколішки стояв би перед фермером, власником землі — візьми у мене гроші і викупи  землю. Бо земля стала б високоліквідним забезпеченням.   

За такого динамічного розвитку галузі, як у Бразилії, Україна могла б дозволити собі продати до 30% землі іноземцям. Та ми живемо у різних умовах. Натомість наш власник та фермер поставлені в такі умови, коли банк не дає кредити під заставу землі, бо не контролює ситуацію. Це дуже ризиково для банку. Думаю, щойно ринок запрацює, можна буде легко отримати довгостроковий кредит під заставу у вигляді землі, особливо такої, як українська. А кредитів нам дуже бракує для технічного переоснащення агросектору та впровадження новітніх технологій.  Це стане певним поштовхом для галузі.

Фермерська перспектива нового закону

Голова Асоціації
сільськогосподарських
кооперативів
Іван ТОМИЧ:

— У законопроекті «Про ринок земель», який планується внести на розгляд Верховної Ради, є позитивні кроки. Вони полягають у тому, що участь у ринку землі братимуть  фермери і фізичні особи, а іноземцям та юридичним  особам заборонено скуповувати українські гектари, визначена регіональна спеціалізація, за якою вводиться обмеження на скупку у приватну власність землі. Водночас цей документ не забезпечує контролю з огляду державної земельної політики за ринком землі, не створює умов для селянина — бути покупцем, учасником формування земельних масивів і створення господарств. Окрім того, ринок землі не дає змоги у ситуації, що склалася, стосовно дрібних і середніх форм господарювання, навіть у значній частині зберегти за ними існуюче землекористування. Цей законопроект, на мою думку, не вирішує принципову проблему — врегулювати використання фермерських земель. Адже ці землі відповідно до рішення Конституційного Суду України і надалі перебувають у користуванні. Таким чином, більше 30 тис. фермерів постануть перед загрозою і вибором подальшого існування своїх господарств. Треба зберегти терміни і право використання землі фермерами.

За моїми прогнозами, придбати землю у власність зможуть приблизно 2-3% фермерів, продати захочуть не більше 4-5%. Водночас, хоч як прикро констатувати, в силу економічних обставин і цінової політики протягом 2012 року за умов запровадження ринку землі третина існуючих фермерських господарств може припинити своє   існування. 

Нам треба створити державний земельний іпотечний банк як один з інструментів проведення аграрної політики в Україні і через нього можна використовувати землі державної власності та ті, що не витребувані (майже 2 млн га). Їх треба консолідувати у державний земельний фонд і  здавати в оренду через державну спеціалізовану установу. Але тут потрібні  чітке законодавче врегулювання і контроль за ефективністю використання.

Масових порушень при купівлі землі чекати не варто

Директор ДП «Земельний фонд»
Сергій СВЯТКО:

— Норма купівлі землі сільгоспризначення лише особами, які мають аграрну освіту або працюють на селі п’ять і більше років, прописана не лише у проекті закону, а й у Земельному кодексі. Зазначу, що така норма діє у більшості розвинених країн світу, включаючи США, Велику Британію, Німеччину тощо. Думаю, що масових порушень цієї норми — скупки дипломів про аграрну освіту, — не буде. Цьому на заваді стануть спеціальні органи, які ретельно відслідковуватимуть процес. Звичайно, траплятимуться деякі одиничні прецеденти, але системності у цьому питанні не буде.

Що стосується можливості скупки земель під фермерські (селянські) господарства підставними особами, то тут також переконаний — масовості чекати не варто. По-перше, людина повинна чітко повідомити контролюючі органи про джерело своїх доходів, на які вона має намір  купити землю. По-друге, далеко не кожен багатій довірить комусь (хто є підставною особою), наприклад, 10 млн грн для купівлі ділянки.

Не можна буде одній особі купити кілька ділянок землі у різних регіонах країни. Це можна пояснити тим, що на сьогодні завдяки існуванню системи єдиного земельного кадастру (який було започатковано в нашій країні завдяки плідній співпраці зі Світовим банком)  ми можемо відслідкувати будь-яку оборудку в різних куточках України. Тому, якщо така особа вже є власником певної ділянки, скажімо, на Волині, і збирається придбати землю на Луганщині, електронна система це просто заборонить робити в момент реєстрації договору. 

ДУМКА ЗЕМЛЕВЛАСНИКА

Треба довіритися спеціалістам

Валентина КРАЄВСЬКА,
жителька села Чаусово-2
Первомайського району
Миколаївської області, власниця 4,38 га землі:

— Поки не збираюся продавати свою землю. Можливо, якби запропонували високу ціну, продала б. Але тільки достойним людям і в жодному разі не іноземцям. По-перше, земля дісталася мені від батьків, нині покійних, які все життя пропрацювали в колгоспі. По-друге, це єдине, що в мене залишилося. По-третє, іноземець ніколи не стане добрим господарем на українській землі. Підтвердження цього — наш керівник, який сам з Росії. Мета в них одна: прихватити побільше — заплатити поменше. Тому, коли почула, що ринок землі відкриють лише для громадян України, зраділа. Якби лише нашим аграріям дали фінансові ресурси та не змінювали правила, село б процвітало і розвивалось. А так злидні, що й казати.

Більше того, я навіть в оренду пай не здала. Бо орендар і паралельно власник паїв, який  скупив їх у селян за безцінь, не викликає у мене довіри. Люди продавали свої паї по 500 гривень від реальної вартості ділянки — понад 30 тис. грн. У нас взагалі дивна ситуація. Державний акт на землю у мене, а моя земля без мого відома обробляється. Стало відомо, що мою ділянку керівник господарства засіяв озимою пшеницею. Звернулася до міліції. Факт самовільного заняття моєї землі підтвердили, але у відкритті кримінальної справи відмовили. Сподіваюсь, держава наведе лад у цій сфері.

Щодо подальшого використання землі поки не замислювалася. Я  не фахівець у галузі сільського господарства. Треба довіритися спеціалістам, яким і треба дати можливість обробляти і використовувати землю.

Коментарі у експертів брали
Олег ГРОМОВ, Галина ІЩЕНКО,
Вікторія КОВАЛЬОВА, Олена ІВАШКО,
Віталій ЧЕПІЖКО