У «Хроніках війни» Тетяна Попова обговорила з генералом-лейтенантом екскомандувачем армії США в Європі Беном Ходжесом перебіг війни, чи використає путін зброю масового знищення, передовсім ядерну, і чи вступить білорусь у цю війну.

ПОПОВА: Генерале, років зо два тому ви говорили мені в інтерв’ю, що під особливою загрозою — територія від Маріуполя до Криму і що путіна цікавить саме цей сухопутний коридор до Криму та водопостачання для Криму. У виступі 14 жовтня путін підтвердив, що їм був потрібен коридор та вода. Тобто із самого початку це було метою операції, а Київ, Чернігів, Суми та Харків були лише відволіканням уваги?

ХОДЖЕС: На мою думку, головним пріоритетом кремля завжди був Крим — можливість його забезпечувати, постачання води на півострів, з’єднання з материком. Усі їхні зусилля було спрямовано на збереження їхньої незаконної присутності там. 

ПОПОВА: Але ж в офіцерів, які були на Київщині, за словами місцевих жителів, була парадна форма. Їх теж ввели в оману?

ХОДЖЕС: Звичайно, кремль допустив кілька стратегічних прорахунків. Вони хотіли знищити Україну як державу, знищити саму ідею української державності. Проте на думці завжди тримали питання Криму і збереження контролю над ним. Паралельно були не проти позбутись уряду Зеленського і поставити на його місце лояльнішу особу. 

По-перше, основним прорахунком у цьому плані стала впевненість в армії, оскільки вона за кількістю та силами переважає українську. Вони справді вірили, що операція триватиме кілька днів і це буде схоже на події у Празі або Будапешті під час холодної війни.

По-друге, їхній прорахунок полягав у зневазі Заходу. Після Криму, Грузії та Сирії росіяни були впевнені, що демократичний світ проковтне вторгнення в Україну і не стане чинити опору. По-третє, вони вірили, що будь-які жертви, втрати та санкції того варті, адже в підсумку вони б це змогли окупити. І на завершення вони вважали, що завоюванням України зламали б НАТО.

Це були основні чотири прорахунки. І через це вони були змушені, принаймні публічно, постійно змінювати цілі війни, коли зазнавали програшу. Під Києвом, під час харківського контрнаступу, а тепер намагаються залишити Херсон. Тому із часом дедалі частіше чутимемо, що збереження контролю над Кримом і було основною метою. 

ПОПОВА: Як вам темп та методи наступу ЗСУ на сході та півдні? Із чим ви пов’язуєте такий успіх? Це завдяки навчанню за стандартами НАТО?

ХОДЖЕС: Успіхи контрнаступальних дій Збройних сил України мають кілька чинників. Звичайно, можемо подякувати США та Великій Британії за надання розвідданих, зброї та інших можливостей. Проте здебільшого це підсумок великого професіоналізму й терпіння Генерального штабу України у плануванні й виконанні воєнних дій. І дуже добра робота української розвідки та контррозвідки, завдяки яким знаємо, що планують у російських військах, і не знаємо, що в українських. Саме так і має бути. Виконання наказів солдатами і молодшим офіцерським складом — на вищому рівні. Український стиль командування, де лідери нижчого рангу мають змогу приймати рішення на місці залежно від ситуації, разюче відрізняється від російського типу командування, яке занадто централізоване і не терпить імпровізацій. 

Дуже важливий чинник сили духу. Ми бачимо, що українські солдати й український народ більше воліють до опору і перемоги порівняно з російськими солдатами та російським народом. 

ПОПОВА: Бачила, що ви знову підписали листа з вимогою надати Україні серйознішу зброю. Чи погоджуєтеся, що озброїти Україну для перемоги над росією набагато дешевше для Заходу, ніж дати путінському режиму вижити, перемогти та продовжувати експансії на інші країни? Захід цього не розуміє. Чи є інші причини розтягування термінів військової допомоги? Яку саме зброю, ви вважаєте, нам треба терміново надати?

ХОДЖЕС: Ми на Заході повин­ні зійтися на думці, що Україна повинна перемогти. Годі розмов про те, що «ми не дозволимо перемогти росії» або «ми не дозволимо програти Україні». Чому ми просто не можемо усвідомити, що ми хочемо перемоги України? Частина цієї проблеми — те, що в Білому домі й інших урядах західного світу є люди, які вірять, що надання додаткової зброї або дозвіл на обстріл об’єктів на російській території призведуть до ще більшої ескалації. Належу до тих, хто в це не вірить. Звичайно, в росії 1000 ядерних боєголовок, і я сприймаю її погрози доволі серйозно, проте не вірю, що коли-небудь вони їх застосують. Це матиме дуже серйозні наслідки. Думаю, що у кремлі та їхньому генеральному штабі це розуміють. Тому вони навряд чи завдадуть ядерного удару в разі програшу у війні або навіть втрати Криму. 

Ми бачимо, що українські солдати й український народ більше воліють до опору і перемоги порівняно з російськими солдатами та російським народом.

Тому нам варто перестати себе стримувати. І що раніше Україна буде в змозі обстояти і повністю відновити свій суверенітет у кордонах 1991 року, то раніше завершиться ця війна і перестануть гинути люди. Якщо ми надалі зволікатимемо з постачанням усього необхідного Україні, то, на мою думку,  віддаляємося від цієї мети, що надасть перевагу кремлю.

ПОПОВА: А що стосовно літаків F16? Чому досі немає політичного рішення?

ХОДЖЕС:  На жаль, не знаю причин, чому немає політичної волі поставляти Україні ті винищувачі. Мабуть, це пов’язано із страхом подальшої ескалації. Я із цим не погоджуюсь і думаю, що Білий дім, який, до речі, встиг зробити багато фантастичних речей за кількома напрямами, конкретно в цьому питанні занадто переоцінює ймовірний рівень ескалації, що і призводить до самостримання. І звичайно, з нас беруть приклад країни Європейського Союзу. 

Україна переможе у будь-якому разі, це лише питання часу. На мій погляд, прискорення надання допомоги прискорить і перемогу. А це зупинить убивства та руйнування. 

ПОПОВА: Ракетні обстріли критичної інфраструктури та мирних міст. 10 жовтня рф атакувала Україну, запустивши 83 ракети та 24 безпілотники «шахід». ЗСУ збили трохи більш як половину. Що потрібно робити, щоб збільшити цей відсоток?

ХОДЖЕС: Укотре ЗСУ продемонстрували, наскільки швидко вони адаптуються, збільшивши показники збиття дронів і ракет. Це вражає. Особливо коли знаєш, що вони не мають достатньої кількості сучасного обладнання для таких завдань. У цьому разі, і це важливо, бачимо, що Захід швидко реагує з поставками ППО в Україну. Але, звичайно, повністю цю проблему може нівелювати ураження точок запуску дронів, здебільшого тих, що у Криму. Якщо Україні вдасться знайти такі точки в білорусі та росії, ми повинні дозволити їй їх уражати. Інакше мирні люди й надалі гинутимуть. 

Також ми повинні зупинити постачання цих дронів з ірану. Це складніше завдання. Вважаю, що вже розробляють кілька заходів, які дадуть змогу зменшити або закрити цей потік дронів. Вони можуть бути економічними, дипломатичними або навіть військовими. Така взаємодія росії та ірану може стати великою проблемою для всього Близькосхідного регіону. Тому багато тутешніх країн разом з Ізраїлем мають безпосередній інтерес у зупиненні цього процесу. 

росія використовує ці ракетні удари, щоб зламати волю українців до перемоги. Цього не буде. Українці вже продемонстрували, що їхню волю не зламати. Звичайно, враження енергетичних об’єктів напередодні зими має на меті зробити міста не придатними до життя. Проте я впевнений, що українці зможуть адаптуватись або знайти вихід із ситуації. 

Мене дивує, що в жовтні, попри повний провал російської операції та її воєнний розгром, попри те, що росіяни планують здати Херсон і депортувати звідти тисячі людей, знаходяться люди, які не можуть прийняти того, що росію буде переможено. У їхніх головах вона не може програти або путін заслуговує на уникнення відповідальності за скоєне. У розмові із цими людьми я завжди їм пояснюю, що Україна неминуче переможе, росія програє і якнайшвидше нам треба звикнути до думки, що росія не має права захоплювати українські території, депортувати українських дітей і дорослих, і Заходу треба нарешті зібратися. 

Вірю, що це остання зима, коли росія шантажуватиме ЄС енергоресурсами. Уже нині європейці й українці почали шукати альтернативи. Наступного року вони не будуть залежні від російського газу. 

Підсумовуючи, хочу згадати слова доктора Снайдера, який сказав: «Для росії програти в Україні погано, але програти в самій росії — ще гірше». І деякі представники російської політичної еліти вже бачать, що коліщата історії перестали крутитися в їхній бік. Вони почали організовувати приватні армії, щоб захистити себе від наслідків невідворотної зміни влади, яка, на моє переконання, має відбутися протягом кількох місяців.  

ПОПОВА: Мобілізація в рф. Наскільки вона може допомогти росіянам на фронті тепер і навесні?

ХОДЖЕС: Цією мобілізацією вони намагаються купити для себе трішки часу. Вони вважають, що відправлення кількох десятків тисяч нетренованих, погано екіпірованих солдатів зможе сповільнити просування ЗСУ, щоб вони змогли підготуватись до весни. 

Ідея проведення мобілізації катастрофічна для кремля. Усім очевидно, що путін втрачає контроль над процесами у самій росії. Більш як пів мільйона російських чоловіків призовного віку залишили країну для уникнення мобілізації. Це наочна демонстрація того, що росіянам не під силу ця війна, вони не хочуть там бути. Тисячі людей, яких хапали в університетах, на роботі й навіть із власних домівок, буде просто послано на смерть. І кремлю не важливо, скільки людей загине. Не вірю, що це змінить щось на оперативному рівні. 

ПОПОВА: Очевидно, що путін вміє лише піднімати ставки. Коли він почав програвати війну, оголосив часткову мобілізацію. Потім оголосить повну. Якщо так само програватиме, безумовно, застосує ядерну зброю. Як може Захід запобігти світовій катастрофі і чи зробить це?

ХОДЖЕС: У росіян немає змоги постійно збільшувати кількість своїх збройних сил. Логістика, тренування, екіпірування і навіть казарми — у них усього бракує. І вони відпускають частину людей додому, тому що їм треба буде розміщувати строковиків з осіннього призову. Вони не готові. Не готові через роки корупції. Не хочу бути алармістом для вашої аудиторії, говорячи «Боже, вони зараз оголосять повну мобілізацію!», — вони не в змозі. Тому я б не турбувався із цього приводу.

Вони не застосовуватимуть ядерну зброю, оскільки вона не надасть жодної переваги. У кремлі й російському генеральному штабі почули слова мого президента про те, що відповідь на застосування ядерної зброї буде негайною і дуже болючою. І це розуміє оточення путіна, що життя без нього не припиниться. Для завдання ядерного удару має бути залучено весь ланцюг командування, і я не думаю, що воно це підтримає. 

ПОПОВА: Знову почали перекидати мобілізованих рф до білорусі. Вони намагатимуться вдертися звідти?

ХОДЖЕС: білорусь не вступить у війну, бо лукашенко знає, що його війська не компетентніші за російські. Їх буде знищено за кілька днів, що призведе до того, що він втратить владу. Тому сумніваюся, що білорусь якось активно братиме участь. Це призведе до бунтів білоруського народу. 

Тетяна ПОПОВА
З сайту ukrinform.ua