Генерал-лейтенант Бен Годжес з 2014-го по 2017 рік був командувачем військами США в Європі, а нині він військовий експерт Центру аналізу європейської політики СЕРА. Він чудово обізнаний з можливостями Збройних сил НАТО і військової машини РФ, яка протистоїть йому, неодноразово висловлювався на підтримку України і впевнений в агресивних намірах Кремля. Нещодавно Бен ГОДЖЕС побував в Україні у складі невеликої делегації, яка зустрілася із Президентом країни, українськими парламентаріями, деякими міністрами і військовими. Генерал дав інтерв’ю відомій журналістці і громадській діячці Тетяні Поповій. Пропонуємо читачам текст цієї розмови, оприлюднений Укрінформом.
— Що ви можете сказати про постачання протитанкового озброєння ПТРК, так званих NLAW і Javelin? Що це за зброя і чому нині в такій кількості її почали постачати в Україну?
— Рішення адміністрації Байдена про продовження постачання протитанкових ракет Javelin важливе. Це реальна можливість, це та сама зброя, яку ми використовуємо. Це найкраща зброя, яку може носити солдат. Це значна можливість, і наявність такої кількості цієї зброї забезпечить українським військовим дуже хорошу здатність зупиняти російські танки, російську бронетехніку. І звичайно ж, російські командири знатимуть про це. Це змусить їх дуже хвилюватися, особливо якщо вони поїдуть у села або міста або через прилеглі райони. Це хороша зброя.
Гадаю, що це не лише надає вашим солдатам хороші можливості, а й посилає сигнал про те, що Сполучені Штати готові допомогти нашим українським друзям. І це сигнал Кремлю про те, що ми сповнені рішучості допомагати нашим українським друзям реальними можливостями.
Хочу, щоб ми надали Україні більше засобів протиповітряної оборони. Мене турбують російські безпілотники, вертольоти. «Стінгери» — це те, що ми використовуємо. Це дуже хороший постріл, і одна людина може використовувати його без особливої підготовки. Я хотів би, щоб ми надали більше такого озброєння. Нині Сполучені Штати уповноважили Латвію надати свої «Стінгери». Чому ми не постачаємо їх зі складів у США? Це може бути пов’язано з тим, що їх у нас тепер небагато. Тому принаймні тимчасово Латвія надає деякі з тих, що є в неї. Але запевняю вас: я й кілька інших американців, які нещодавно відвідали Київ, особливо генерал Брідлав, колишній верховний головнокомандувач союзними військами, активно виступали за надання українським Збройним силам «Стінгерів» останнього покоління. Знаю, що Польща теж робить крок уперед, щоб надати певні засоби протиповітряної оборони, але я просто не знаю подробиць про це.
— Що це за новий альянс Велика Британія — Польща — Україна? Росіяни вже встигли назвати його новим УПА. Вони, звісно, категорично проти. А що конкретно він дає Україні і що дає іншим учасникам цього союзу?
— Я за все, що дає більше підтримки Україні. Наприклад, фінансова допомога, яка, вважаю, необхідна для обміну розвідувальними даними, обладнанням, боєприпасами. Безумовно, у Великої Британії та Польщі є можливості, які допоможуть Україні. Важливо, щоб Велика Британія надавала підтримку ще й тому, що у ній багато російських грошей пов’язано з нерухомістю. Гадаю, це допоможе пролити світло на те, що росіяни вклали чимало грошей у лондонську нерухомість, і сподіваюся, уряд і Велика Британія серйозно поставляться до брудних грошей і викриття цього явища. Це буде важливим інструментом тиску на олігархів, які утримують Путіна у владі.
— Дякую, генерале. Ви відповіли досить добре про ПТРК, зачепили питання «Стінгерів». Але ж у «Стінгерів» і польських «Перунів»/«Громів», які вони теж почали постачати, стеля, здається, близько 5 км. А що відбуватиметься, наприклад, з ракетами або з бомбардувальниками, які летять на більшій висоті?
— Ви правильно зазначили, що існує загроза з боку російських ракет, вертольотів, безпілотників та іншого. Але системи, які необхідні для збиття ракет і висотних швидкохідних літаків, — це дуже складні системи, що потребують місяців навчання. Тому це не те, що можна просто передати, як «Стінгер» або «Джавелін». Це потребує набагато більшої підготовки. І тому група, з якою працюю, виступає за довгострокову стратегію з надання таких можливостей Україні. Але знову-таки, це не те, що ви зможете використовувати наступного тижня або наступного місяця. Передовсім нам довелося б брати це озброєння в американських частин. Маю на увазі, що в нас тільки один батальйон Patriot на всю Європу. Тож нам потрібно було б знайти, звідки ми можемо це обладнання отримати, а потім доставити, згодом пройти все навчання. Це частина довгострокової стратегії, якою ми повинні займатися. Я абсолютно з цим згоден. Але не думаю, що протиракетна система є в когось, хто міг би передати її просто зараз і українські сили змогли б її застосувати відразу. Тож надаються можливості короткострокові, негайні, а є довгострокові.
Мене завжди вражали українські солдати, як швидко вони вчаться. А тому не йдеться про те, чи здатні вони пристосуватися до складного обладнання, звичайно. Чи то американець, чи то українець, чи то британець, чи то німець — це реальність: знадобилися б місяці, щоб навчитися правильно використовувати систему Patriot або аналогічні можливості. У вас має бути радар, кілька радарів. Це не просто ракета, яка збиває іншу ракету.
— Як ви оцінюєте листування (йдеться про обмін посланнями між керівництвом США, НАТО і Росії)? З боку Росії це були ультиматуми. США і НАТО відповіли, Росія щось відповіла. Навіщо, на ваш погляд, Росії потрібно було висувати такі ультиматуми?
— Звичайно, для Сполучених Штатів і наших друзів дипломатія — це той шлях, якому ми віддаємо перевагу. Але дипломатію слід підкріплювати загрозою санкцій. Її потрібно підкріпювати сильним військовим потенціалом. Для того, щоб держава була успішною, ми повинні тримати всіх наших союзників разом. Це не лише Сполучені Штати, це й усі інші.
Вимоги Кремля були не тільки обурливими, а й безглуздими. Думаю, у Кремлі знали, що ми збираємося сказати «ні». Вони і зробили це насамперед для того, щоб застовпити свою крайню позицію для початку переговорів. Але також, думаю, щоб повідомити їхнє населення, мовляв, «дивіться, ми намагалися, але Захід відмовляється вести переговори, відмовляється пристати на наші дуже розумні вимоги». Отже, це потенційно стає приводом. Думаю, тому вони це зробили. Тепер я впевнений, що наші дипломати й надалі працюватимуть у координації з українськими дипломатами та іншими європейцями, щоб спробувати знайти рішення, яке захищає і поважає суверенітет України, а також захищає і поважає європейські цінності та європейські кордони, і сподіваюся, допоможе уникнути конфлікту. Але я, звичайно, ніколи не підтримав би дипломатичні зусилля, які зраджують український суверенітет.
— Чому росіяни у всій цій напруженості, яка виникла, звинувачують американців і Захід загалом? Вони кажуть, що це Захід веде проти Росії інформаційну війну і що насправді ні на яку Україну вони нападати не збираються. При цьому, щоправда, 130—150 тисяч військ, як і раніше, пересуваються разом із технікою вздовж українського кордону, відбуваються навчання в Білорусі. Утім, вони кажуть, що це інформаційна війна з боку Америки. Чому так?
— Не вірю нічому, що виходить від російського міністерства закордонних справ. Bild і багато інших газет опублікували карти України, на яких показано стрілки, що йдуть з усіх боків. І серед тих, хто звертає на це увагу, людей, які розуміють українську географію, більше, ніж будь-коли раніше. Ми всі зацікавлені тим, що відбувається в Україні. І це добре. Але деякі із цих публікацій дуже професійні, а деякі не зовсім — у спробах передбачити, який вигляд матиме російська атака. Ключовий момент — те, що Україна повинна продовжувати робити все, що вона робить, аби військовослужбовці, населення були готовими до захисту українських кібермереж, до саботажу, а берегова лінія і великі морські порти, такі, як Одеса, повинні бути готовими, бути захищеними.
Але людям не варто панікувати. Гадаю, що Президент Зеленський має рацію, коли каже: «Послухайте, частина того, що намагається зробити Росія, — це зруйнувати нашу економіку». Загроза нападу змушує людей робити те, чого вони зазвичай не роблять, і це завдає шкоди економіці. Тому, думаю, справді, хотів би бачити, як Сполучені Штати і союзники продовжують докладати зусиль (як ми це бачимо нині), надаючи можливості, будучи сильними в дипломатії, шукаючи альтернативні джерела газу, щоб допомогти нашим європейським союзникам залишатися жорсткими.
А ось українським керівникам — від Президента, Прем’єра, міністрів до народних депутатів слід поїхати і подивитися на власні очі приготування на кордоні. Варто поїхати до Одеси, Маріуполя, на кордон з Білоруссю і подивитися, триває підготовка. Думаю, що це допоможе знизити тривогу звичайних людей, коли вони побачать, що їхні керівники особисто беруть участь у перевірці, щоб переконатися, що все гаразд.
— Дякую за вашу відповідь. Генерале, ви нещодавно були в Києві, приїжджали сюди і виступали разом із чотирма експослами США, генералом Брідлавом. Що це був за захід?
— Це була делегація із п’яти колишніх послів. Деякі з них були послами в Україні: ви знаєте Йованович, Тейлора, генерала Брідлава і мене, а також Мелінду Геррінг і Бенджаміна Гаддада з Атлантичної ради. Приймали Ялтинська європейська стратегія і фонд Віктора Пінчука. Головний захід відбувся в понеділок у другій половині дня, і там було понад 100 українських журналістів. Але в будь-якому разі метою нашого приїзду був не лише цей захід, а й бажання передати нашу підтримку Україні, температуру того, що відбувається, відчути реальну ситуацію. Так, у нас були зустрічі з міністрами, кількома народними депутатами, Президент Зеленський спілкувався з українськими офіцерами. Це було продуктивно. Звичайно, тепер я набагато краще розумію те, що відбувається. І тепер ми можемо якісніше виступати за Україну.
Тетяна ПОПОВА,
Укрінформ
Ми в Google+