ГЛЯДАЦЬКА ЗАЛА

Театральна прем’єра за п’єсою «Інцидент» сколихнула Чернівці яскравим комедійним дійством

Робота з прозою розбещує режисерів. Вони починають зухвало ставитися й до драматургії. У режисерському доробку Людмили Скрипки, художнього керівника Чернівецького академічного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, чимало прикладів успішної адаптації прози до сцени. Згадати хоча б «Солодку Дарусю» за творами Марії Матіос. Але навряд чи Луїджі Лунарі, італійський драматург зі світовою славою, ображатиметься на заслужену артистку України Людмилу Скрипку за вільне трактування деяких образів своєї п’єси «Інцидент». Приміром, коли миле студентське молоде подружжя, почувши слово «гроші», вмить перетворюється на дует жриць кохання, що з першого разу опановують круті рольові ігри, одна з яких — «доїти багатіїв». Особливо  відзначилася «Наташа», з блискучим гротеском зіграна актором Григорієм Руденком-Краєвським.

У виставі чернівчан що не жінка, то вир краси, емоцій і акторського таланту. Фото Миколи КОСТИНЯНА

Оці щойно спечені «дівчатка за викликом» завдали п’єсі перцю! Це справді було «більше ніж комедія», як зазначено на афіші. Це ще й комедія дель арте (чергова вдала відсебенька режисера) — з Арлекіном (актор Олексій Надкерничний) і Коломбіною (актриси Ксенія Король, Ольга Кільчицька-Дудка у різних акторських складах), які характерною грою майстерно ведуть весь сюжет.

Втім, якщо італійський драматург раптом таки почне невдоволено буркотіти зі свого Мілана, де наразі проживає, синьйора Мероні (актриси Анна Моргунова та Марина Тимку) його заспокоїть — вона вся, як він намріяв: красива, яскрава, з чудовою фігурою. Більше того, з дещо притіненого і малослівного драматургічного персонажа перетворюється на приму вистави. Ну справді, це ж у неї резинка тріснула (суто випадково!) у самий розпал «абсурдної безрадісності сміховинної церемонії» — відкриття банку. Разом з трусиками пані Мероні враз упали всі моральні підвалини чоловіків, яким пощастило стати свідками інциденту. Вони раптом відчули смак життя, порив свіжого весняного вітру і в запамороченні свободою почали висловлювати (кожний на свій лад) цілковиту солідарність з цим «геніальним знущальним вчинком». Як влучно сказала сама синьйора Мероні, поперла назовні вся їхня мерзенність і хіть.

Трусики на гумці, до речі, чи не єдине, що вказує на час написання п’єси — 1960-ті роки. Клаптики чорного шовку зі спокусливим мереживом зненацька більше не падають. Новітні швацькі технології навіки вибили з рук письменників такий цікавий, такий багатообіцяючий сюжетний поворот. Тож, можна сказати, Луїджі Лунарі, нічого не підозрюючи, сповна скористався унікальністю свого часу. І при цьому — яка прозорливість! Лише істинний митець міг так далеко зазирнути в прийдешні десятиліття (тобто в наші дні) і побачити там оцю саму жадану європейцями «Наташу», яка візьме у полон усю Європу.

У п’єсі і, відповідно, у виставі чернівчан що не жінка, то вир краси, емоцій і акторського таланту. Заслужені артистки України Лариса Попенко (синьйора Скотті), Діна Анепська (синьйора Бестетті), Валентина Головко (сором’язлива студентка, вона ж за мить — спокуслива Мімоза) розкошували у своїх ролях, а разом з ними  і глядачі, захоплено спостерігаючи за розсипами акторських і режисерських знахідок. Причому буквально впритул, оскільки дія розгортається прямо у глядацькій залі і глядачі (з величезним задоволенням!) стають свідками і навіть учасниками цих кумедних сімейно-виробничих перипетій. 

І все-таки «Інцидент» — це гімн чоловікам. Сказати по-науковому — психологічна андрологія у всій об’єктивності, врубати по-простому — вся нещадна правда про хтиве чоловіче нутро (хіба вони хоч раз відповіли за невчасно тріснуту гумку?!). Але ж — скільки в цьому веселощів, щирого сміху і… доброти! Сповнені гумору діалоги, карколомні сюжетні ходи вибухнули яскравим сценічним дійством під режисерським проводом Людмили Скрипки, в сценографії Наталії Руденко-Краєвської з її декораціями архітектурної прикраси Чернівців — будинку-корабля, який у фіналі світить усіма вікнами і несамовито гуде, як на радощах «Титанік», котрому нарешті таки вдалося оминути айсберг. Віддамо належне і хореографічно-танцювальним номерам у постановці балетмейстера Нелі Збері, які перетворили прем’єрну виставу чернівчан на високого класу музичну комедію.

Лише дивно, навіщо було так буквально розуміти косоокість Сенатора?! Чи то пані Скрипка неуважно читала синьйора Лунарі, чи то заслужений артист України Богдан Братко вирішив приховати від світла рампи певні чоловічі секрети, але публіці він настирливо демонстрував кротячу підсліпуватість свого героя. Сміятися з фізичної вади? Це вже перебір! Тим більше, оця тяжка форма «переривчастої косоокості», коли праве око, вільне і безконтрольне, блукає у пошуках розваг, — видова характеристика чоловіків, влучно і з гумором підмічена драматургом.

Чоловічий склад вистави також показав майстерність у своїх яскравих комедійних образах. Як вони грали! Як танцювали! Як вишукано нервово палив цигарки Віктор Барановський, передаючи увесь розпач бідолашного бухгалтера Мероні, в якого через зловісну гумку дружини руйнувалися кар’єра і сім’я (з тієї ж самої причини вона, кар’єра, стрімко пішла угору: вплив чарівності юних красунь на Сенаторів — поза часом!) Як збуджував і захоплював у полон глядачів (а особливо глядачок!) юний гвардієць, за сюжетом і життям, Дмитро Леончик (Гуідо), бігаючи поміж рядами! З якою любов’ю відтворювали актор Петро Мегера синьйора Бестетті, а актор Микола Гоменюк — банкіра Скотті з прихопленою для першої у житті оргії піжамою і оцим: «Я не шукаю банальної розпусти! Це не оргія, це поетична вільність, дослідницький мотив для майбутньої книжки!»

«Інцидент» зворухнув Чернівці. Все місто обговорює прем’єру  — на роботі, в кафе, в магазинах, навіть у таксі з випадковими попутниками, прагнучи ще раз зустрітися з акторами і зануритися у святкове дійство її комедійного сюжету, за яким — саме життя в усіх своїх принадах.