Війна порушила звичні процеси в економіці нашої країни і поставила перед необхідністю приймати швидкі рішення для її виживання. Зокрема і в питаннях приватизації, яка завмерла через війну. В Україні уже три місяці триває програма релокації бізнесу з постраждалих від бойових дій регіонів. І одним зі способів допомогти підприємцям у цій ситуації держава бачить саме відкриття можливості спрощеної приватизації й оренди державного та комунального майна, куди можна перевезти бізнес.  Як відомо, після провалу голосування у Верховній Раді за законопроєкт №7191, який містив певні спірні положення (продовження великої приватизації під час війни, списання податкових боргів тощо), депутати зареєстрували новий законопроєкт №7451 про спрощення приватизаційних процесів. Про нововведення, які він пропонує, говоримо з головою підкомітету з питань регулювання публічних закупівель та ефективного управління державним і комунальним майном Олексієм МОВЧАНОМ.

— Поговорімо спочатку про виклики, які поставила війна у приватизації.

— Сьогодні ми зіткнулися з великою міграцією підприємців, і перед державою постало питання, як забезпечити людям, що тримають на своїх плечах економіку воюючої країни, найбільш сприятливі умови для такого серйозного кроку. Адже перевезти бізнес в інший регіон  за багато кілометрів — це не з квартири до квартири переїхати, а по суті, рішення на все життя. Очевидно, бізнес, який має приміщення, виробничу базу, обладнання, устаткування, об’єктивно може витримати переїзд лише один раз. І щоб підприємець зміг один раз нормально все перевезти і знову налаштувати роботу, в нього має бути вибір, куди переїхати.

Звісно, вибір невеликий: купити або ж орендувати приміщення. Купувати у приватних власників не вигідно, бо, по-перше, не всі хочуть продавати, а по-друге, правлять ціну. У приватного бізнесу прагматичний підхід, йому не цікаво, що буде з тим підприємцем, який змушений переиїжджати. А ось держава не може заплющувати очі на проблеми такого підприємця. Щоб мати робочі місця та податки, вона має спочатку подбати про те, як  допомогти бізнесу в цій ситуації.

Отут і відкриваються переваги та можливості для малої приватизації. Маючи велику кількість не потрібного державі майна, порожніх приміщень, ділянок, майданчиків, чому не запропонувати їх до продажу тим, хто змушений переїжджати? Саме на вирішення цього питання і спрямований наш законопроєкт. Його першочергова мета — за рахунок спрощеної приватизації державного та комунального майна забезпечити вигідні умови для релокації. Розуміємо, для багатьох бізнесів це вже нова реальність назавжди. Це також відповідь на питання, навіщо відновлювати приватизацію під час воєнного стану.

Ми свідомі, що під час війни держава не може розраховувати на максимальні прибутки із приватизації свого майна. Але нині державі не принципово продавати дорого, головне знайти того, хто придбає непотрібне майно і господарюватиме, платитиме податки. Це ключове на сьогодні.

— Із малою приватизацією було менше проблем, ніж із великою. Однак і в ній є моменти, які потрібно поправити. Які саме?

— Ми її пришвидшуємо, тобто щоб можна було продавати об’єкт не шість місяців, а максимум два з половиною — три. Пропонуємо аукціони з короткою експозицією. Ці моменти дадуть поштовх до розв’язання саме проблем релокації, адже в умовах війни кожен день очікування може виявитися фатальним і для людей, і для підприємства. За великим рахунком, запустимо швидко малу приватизацію — допоможемо вітчизняному бізнесу вижити.

— Але ж законопроєкт передбачено не тільки для відновлення малої приватизації під час воєнного стану, а й для ліквідації системних проблем у великій приватизації, на доходи від якої держава якраз і покладає надії.

— Так, ми заодно вдосконалюємо приватизаційні процедури на перспективу.  Велика приватизація нині неможлива з відомих причин. Але ми намагаємося дивитися в майбутнє. Практика останніх чотирьох років приватизації за новим законодавством, ухваленим 2018 року, показала, що з великою приватизацією у нас і досі, вибачте за каламбур, великі проблеми. За цей час держава продала лише кілька великих об’єктів: готель «Дніпро» за 1,1 мільярда гривень (він, до слова, йшов за процедурою малої приватизації на «Прозорро») та Перший Київський машинобудівний завод «Більшовик» за 1,4 мільярда гривень. І то не обійшлося без скандалів. Угоду щодо «Більшовика» перевіряють правоохоронні органи на предмет змови учасників аукціону та заниження ціни.

— Що саме законопроєкт пропонує вдосконалити, щоб уникнути подібних ситуацій у майбутньому й нарешті вивести велику приватизацію з анабіозу, в якому вона перебуває останніми роками?

— Основна фішка приватизації — це те, як проходить аукціон, тобто конкурсне змагання. Чому мала приватизація порівняно успішніша? Бо там є конкуренція. Кожен учасник будь-звідки може зайти з телефону і взяти участь в аукціоні. Зверніть увагу, середня кількість учасників торгів у передвоєнні роки зросла більш ніж удвічі — з 2,2 у 2019 році до 5,3 в 2021-му.  Значну роль у цьому відіграли прозорі та зрозумілі правила аукціонів, рівні можливості для всіх учасників та доступ до всієї необхідної інформації про об’єкти в режимі онлайн.

У законодавстві ж про велику приватизацію досі діяв олдскульний, старого типу конкурс — живий аукціон з ліцитатором. І це, як виявилося, помилкова норма, яка в підсумку обмежувала і коло потенційних учасників, і можливості чесного змагання.

Коли відомо, хто і з якими пропозиціями виходить на аукціон, ризики підкилимних домовленостей між інтересантами дуже високі. Це ми бачили за кейсом «Більшовика». Тому в цьому законопроєкті закривається ця дірка у процедурі великої приватизації. Тепер великі державні обєкти продаватимуться на електронних аукціонах через підключені до системи «Prozorro.Продажі» майданчики, тобто без можливості злиття інформації про учасників та їхні умови до початку аукціону. Інформацію про потенційних учасників неможливо буде дізнатися, оскільки кожен учасник долучатиметься до участі через різні майданчики — тобто не буде жодного одного органу, хто знатиме всіх потенційних учасників, зокрема й чиновники ФДМ. Тобто все відбуватиметься, як у малій приватизації, — через приватні майданчики, які зацікавлені в тому, щоб інформація не розкрилася до аукціону, тому що так більше виросте ціна, з якої вони отримують відсоток за свої послуги від переможця. Отже, це перше принципове нововведення.

Далі ми виправляємо другий важливий момент, який закладаємо в закон на майбутнє, — забезпечення інвестиційної привабливості об’єктів державної власності. Для цього закладаємо можливість придбати єдиний майновий комплекс (ЄМК) підприємства з усіма його активами — ліцензіями, дозволами, актами користування тощо. Раніше корпоративні права та майно (техніка, виробничі лінії та ін.) купували окремо, а переоформлення наявних дозволів та ліцензій для нового власника означало, по суті, їх нове придбання.

Переконаний, таке нововведення позитивно вплине на попит та конкуренцію на аукціоні. А що більша конкуренція, то, відповідно, більша ціна проданого об’єкта.

— За вашими оцінками, скільки ЄМК, щодо яких прийнято рішення про приватизацію?

— Нині під управлінням ФДМУ перебуває 259 єдиних майнових комплексів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

— Що дасть можливість продажу пулу підприємств? Такого теж раніше не було.

— Це уникнення проблем у продажу підприємства замкненого циклу виробництва. Якщо підприємства формують замкнений цикл виробництва, їх доцільно продавати разом — це привабливіше для інвесторів.

Така проблема існує, наприклад, у приватизації Центренерго, яке держава намагалася продати без деяких шахт, продукцію яких воно споживає. Доцільно Центренерго продавати разом із сировинною базою — шахтами, які можуть забезпечити компанію сировиною повністю.

— Ви хочете сказати, що для приватизації Центренерго це була єдина проблема, через яку держава не могла досі його вигідно продати?

— Не єдина, але зокрема так. Кабмін ще торік запропонував  для продажу об’єднати Центренерго з активами державних вугледобувних підприємств. Але процес об’єднання підприємств в одну юридичну особу важкий та довгий. Замість об’єднання роками підприємств з урахуванням усіх боргів та проблем, арештів краще законодавчо врегулювати можливість продажу одним лотом (пулом), це більш привабливо і для інвестора, і для держави. Держава може вбити двох зайців: позбутися неліквіду та забезпечити безперервну роботу галузі. Та й інвестор не у програші, бо отримує одразу весь виробничий цикл. Звісно, продаж таких об’єктів стане можливим лише після закінчення війни.

І останнє із принципових нововведень — це можливість продажу підприємств з наявними обтяженнями.

— Якими аргументами ви керувалися, вносячи цю норму? Вона, вочевидь, має і плюси, і мінуси.

— На перший погляд може скластися враження, що, дозволяючи продавати державне майно, обтяжене арештами, судовими заборонами, іпотекою чи іншими видами обмежень, ми ігноруємо законні права пред’явників вимог, кредиторів. Але це не так. Здебільшого державні підприємства, на майно яких накладено арешт, ніколи не зможуть погасити свою заборгованість, і кредитор нічого не отримає. Натомість у разі приватизації відповідно до закону пост­приватизаційні умови передбачають погашення всіх боргів. Тобто для кредиторів саме приватизація дасть змогу нарешті отримати їхні кошти і при цьому зберігається заборона відчуження активу далі, до моменту погашення. Також ми ліквідуємо відому і дуже популярну схему затягування та блокування торгів.  У законопроєкті йдеться суто про продаж з наявними обтяженнями ЄМК державних підприємств. Наприклад, підприємець хоче купити кар’єр, а директор кар’єру дуже не хоче позбутися хлібного місця або ж інший учасник конкурсу хоче збити ціну. Для цього не без допомоги корупції оформлюють  арешт на якесь приміщення чи трактор — і все, торги та приватизація заблоковано доти, доки держава в судовому порядку не позбудеться арешту. А це все час і втрати для держави.

Ми розуміємо, звичайно, що наявність обтяжень може знизити ціну продажу, але що для держави нині важливіше — продати зі знижкою та отримати працююче модернізоване підприємство та робочі місця чи не продати зовсім, чекаючи кращого часу, який ніколи не настане, а підприємства тим часом збанкрутують?

— У цьому разі передбачено механізми захисту законних прав кредитора?

— Так, звісно. У проєкті передбачено, що всі арешти, застави, іпотека зберігаються для нового приватного власника. Він зможе зняти ці обтяження тільки після погашення заборгованості. Але протягом року діятиме мораторій на відкриття нових виконавчих проваджень чи накладення арештів за старими боргами. У нового власника буде час запустити підприємство, з’ясувати все, вирішити спірні питання, ухвалити відповідні рішення.

Ми очікуємо, що, купуючи підприємства з обтяженнями, інвестор теж буде більш зважено підходити до рішення про купівлю і детальніше вивчатиме об’єкт продажу.

— Для яких галузей це найбільш актуальна приватизаційна проблема?

— Насамперед ця норма дозволить ефективно реалізувати роздержавлення спиртової галузі. Як відомо, 2020 року було прийнято рішення про ліквідацію в Україні державної монополії на виробництво спирту. Із 2016 року тривала реорганізація галузі: підприємства передавали з державного концерну «Укрспирт» до державного підприємства «Укрспирт». Станом на початок 2020 року 40 підприємств устигли перейти до ДП «Укрспирт», і протягом того року Фонд державного майна провів успішну приватизацію 15 спиртзаводів зі складу ДП. А ось нереорганізованими залишаються ще вісім підприємств. Тож приватизація застала ці підприємства в перехідному стані. Їх нині теж передано Фонду держмайна. І саме вони залишаються юридично обтяженими зобов’язаннями та арештами своєї й досі материнської структури — концерну. Через це їхня приватизація може затягнутися на роки, хоч це живі, діючі заводи і надзвичайно ліквідна стратегічна продукція. Щоб нарешті розблокувати приватизацію в галузі, автори законопроєкту й прийняли окремі пояснення саме для спиртовиків. Сподіваюся, парламент підтримає наші пропозиції, розуміючи нагальність врегулювання цієї задавненої ситуації. Загалом потрібно прибирати такі дисбаланси та прискорювати приватизацію. За інформацією ФДМ, у них близько 200 підприємств з арештами, які можливо буде приватизувати відповідно до нового закону.

— Які очікування у вас, наскільки активізується приватизація у зв’язку з ухваленням цього законопроєкту? Цього року до бюджету закладали план доходів від приватизації 8 мільярдів гривень. Звісно, війна цим планам завадила. До кінця року буде можливість проведення приватизаційних конкурсів? І яких саме?

— Якщо законопроєкт проголосують, ми очікуємо відновлення та активізацію приватизації в агрогалузі, інфраструктурі, переробці та інших важливих галузях. Наприклад, у зв’язку із блокадою ворогом наших портів та порушенням логістики є інтереси у придбанні транспортних терміналів, державних комбінатів хлібопродуктів, зернових терміналів та приміщень для зберігання збіжжя, яке аграрії нині не можуть вивезти. Нині саме зручний момент виставити на продаж непрацюючі роками державні елеватори, які за звичайних умов не були цікаві інвесторам через високу енергозатратність, а зараз вони чи не єдина надія зберегти врожай.

Очікуємо попит на спиртзаводи, тому що це переробка аграрної продукції, а переробка — це висока додана вартість і можливість для експорту.  Ми також сподіваємося на активну релокацію та створення підприємств, які виробляють продукцію подвійного призначення, тобто щось потрібне для оборони, наприклад легка промисловість або металообробка, медична реабілітація, протезування, тощо. Насправді в держави дуже багато цікавого, що можна використати та залучити для розвитку бізнесу в цей непростий час. 

Марина НЕЧИПОРЕНКО,
Укрінформ

(Надруковано зі скороченнями)