Як відомо, у столиці відбувся ХІІІ Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. За сприяння Держкіно фільми демонстрували в кінотеатрах «Ліра», «Київ», «Кінопанорама». Уперше на Docudays UA ввели квитки. А в Будинку кіно проводили безкоштовні майстер-класи, дискусії, тренінги на загальну тему «Права людини без ілюзій».
Мета фесту — підвищення рівня української кінодокументалістики та встановлення відкритого діалогу про моральні проблеми суспільства і права людини. «Ми відчуваємо, ніби весь світ продирається крізь ілюзії до нового цивілізаційного устрою, — проголосили організатори Docudays UA. — Розвіялася ілюзія про нездатність України до самоорганізації, ілюзії українців щодо всесильності міжнародних інституцій в системі ООН. Перемога на Майдані не стала кінцем системи, а показала необхідність продовжувати боротьбу». Фільми Docudays UA набагато змістовніше розглядали актуальні теми, ніж відретушовані під потреби власників каналу теленовини. Антисимволами фестивалю стали олімпійське ведмежа з гаслом «Крізь ілюзії» та екстрасенс із радянського телеекрана із «зарядженою» водою й порадою заплющити очі і ні про що не думати.
Відбулася національна прем’єра трагікомічної стрічки «Українські шерифи» арт-директора фестивалю Романа Бондарчука. Журі очолювали Наталя Ворожбит, Ольга Райтер та Наталя Гуменюк.
Відкрився фестиваль копродукцією Росії, Латвії, Німеччини, Чехії та Північної Кореї. 104 хвилини «У променях сонця» демонструє досконале життя бездоганної людини у зразковій країні. Школярка із Пхеньяна, що готується стати піонеркою, плаче: «Чи все я зробила, щоб бути вдячною великому вождю?» Режисерові Віталієві Манському північнокорейська влада надала сценарій і дала дозвіл на два відрядження. Він висловив страшне припущення стосовно долі тих, хто недогледів за ним у «раю», де зйомки відбувалися у спеціальних нібито квартирах героїв з нібито їхнім одягом та їжею. У підсумку: в РФ фільм заборонили, а Путін підписав указ про відродження піонерської організації.
Стрічки фестивалю змагалися в семи номінаціях. Уперше відбувся конкурс національної кінодокументалістики. Її улюблені жанри, зі слів фахівців, — портрети і репортажі військової та постмайданної дійсності. Американка Памела Кон вважає найістотнішою рисою кінодокументаліста «цікавість і власний спосіб дивитися на світ і тлумачити його». Данець Туе Стін Мюллер, який сформував для фестивалю добірку із п’яти найкращих данських фільмів, вбачає сучасний тренд у селфі-документалістиці.
Незвична форма проявлена в документальній кіноопері про Чорнобиль «Невидиме місто» Вієстура Кайріша. В її основі — метафора про легендарний град Кітеж. Режисер вважає, що «естетика без етики — лише косметика», і радить пам’ятати, що «Європа — це добре, але грошей все одно мало».
Поставила у глухий кут 75-хвилинна стрічка, нагороджена у програмі Docu- право, «Звіть мене Маріанною» Кароліни Бєлявської про зміну статі. Але не темою, а тотожністю художньому кіно. У фільмі є розгорнута інтрига, хепі-енд, навіть фінальна пісня. Небанальна історія: чоловік став жінкою, яка пережила інсульт, написала автобіографічну п’єсу і зрештою помирилася з матір’ю і колишньою дружиною. Але для мами вона назавжди син.
У програмі Docu-техно вразив 78-хвилинний норвезький фільм «Дрон» (режисер Тоньє Гессен Шей). За допомогою дронів США у місцевості Вазіристан, що на кордоні Пакистану, ведуть неоголошену війну проти терористів. Коли оператор дронів дізнається від американських правозахисників, що від його технологічного хисту загинуло майже півтори тисячі цивільних, він виступає зі свіченням в ООН, де розглядають позов Пакистану до уряду США. А жителі Вазірстану за порадою правозахисника розміщують на дахах великі фотографії вбитих дронами дітей.
У конкурсі українських фільмів, яких було два десятки, переміг 17-хвилинний «Люди, що прийшли до влади» режисерів Олексія Радинського і Томаша Рафа. Його знімали за лінією фронту. Зал реагував сміхом на політичну короткозорість персонажів-сепаратистів. Спочатку вони блокували наших воїнів, щоб не стріляли в російських «братів». А далі самі брали «коктейлі Молотова», щоб убивати під російським триколором. І висновок героя: «Не буде миру, бо розкол у головах і важка економічна ситуація. А далі — хаос… Ми, російськомовні, хочемо жити з Росією у слов’янському союзі». У фіналі він їде в бойовій машині. Куди веде його дорога? Зрозуміло, що повернути території буде простіше, ніж навернути жителів — прихильників рашизму до України.
Журі відзначило «10 секунд» Юлії Гонтарук про бомбардування Маріуполя 24 січня 2015 року. Руїни і шрами неоголошеної війни: «200», «300», розбиті дитсадок, школа, руїни будинку — краєвиди війни. Монолог жінки, яка повернулася в розбитий дім погодувати кішку. Її чоловік помер у лікарні від ран, захищаючи життя доньки. Монолог маріупольця, який відправив доньку в Москву. Комісія з міськради вимірює руїни, щоб відшкодувати йому збитки. А він «запрошує» Путіна, не розуміючи, що той уже прийшов — війною. Селяни згодні на будь-яку «стабільність», аби не стріляли. І визнання, що онуки вчать їх української мови. Пристосуватися, але не змінювати стану речей. Допомога сусідам-росіянам, яким російські снаряди розбомбили дім, а сусіди-українці прихистили їх. У ліцеї співають гімн, директор звітує про заходи з патріотичного виховання. Церква закликає українською до любові та примирення під українськими прапорами: моліться за ворогів. Доброволець Олександр — «Танцор» знімає відео про війну, вважає, що настане час кожному відповідати за бездіяльність. Він не думає, що пише історію країни і Європи. Режисер фільмує історії, які постають Історією.
Відзначено польську 40-хвилинну стрічку «Кінець світу». В центрі її радіооператор швидкої допомоги, який намагається витягти хворих майже з того світу, і ведучий FM-станції, якому телефонують із приводу кінця світу за пророцтвами майя. Що для слухачів кінець світу? Кінець кохання і самотність? Діагноз — рак? Але ведучий буденно пояснює слухачці, що в нього теж рак і він теж проходить променеву терапію.
ДОВІДКА «УК»
Крім Держкіно, фестиваль підтримали дипломатичні представництва та культурні фундації в Україні. Окрім п’яти конкурсних програм, глядачам запропонували дев’ять позаконкурсних. У межах фестивалю було заявлено 93 стрічки із 43 країн.
Мережа Docudays UA налічує понад 150 кіноклубів. Торік у межах мандрівного Docudays UA зібрали 108 тисяч глядачів. Після закінчення цього фестивалю програма See Ukraine: Docudays UA протягом року мандруватиме Європою.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+