…Дзвінок, що пролунав, а за ним і події, що відбулися наступними днями, були для мене явно неочікуваними.

— Старий, ти, мабуть, забув, що у нашого білоруського Василя в неділю дуже кругленька дата. Ми з Миколою збираємося в суботу їхати до Мінська. На авто. Подарунок уже купили. Одночасно й тест-драйв його нової машини зробимо. Приєднуйся. Будеш третім. Виїжджаємо о шостій.

Телефонували давні друзі-однополчани, з якими свого часу служив ще в Радянській армії. Нічого не залишалося, як без вагань сказати: «Питань немає. Коли ще всі так разом поспілкуємося? Чекатиму вас біля будинку».

Близько дев’ятої ми вже були за Черніговом дорогою до нашого прикордонного переходу Нові Яриловичі. Миколин джипчик фольксваген тігуан, якого він устиг придбати ще до запровадження утилізаційного збору, йшов м’яко, стрімко.

— Хлопці, а ви, до речі, в курсі, що «бацько» нібито ввів якусь плату за проїзд їхніми дорогами? Тих, хто ухиляється, чекають шалені штрафи. Хтось, казали, заплатив аж 200 євро, — згадую десь недавно прочитане.

— Щось теж чув, — не відриваючи погляду від українського «автобана» після його чергового ямкового ремонту, промовив, позіхаючи, Микола. — Не хвилюйся. На місці якось зорієнтуємося.

«Скажіть спасибі онучці Марійці»

Ні прикордонники, ні митники на українському державному пропускному пункті Нові Яриловичі не змогли нам до пуття пояснити нові правила, нову систему оплати за проїзд дорогами Білорусі. Та і взагалі тут про це жодного офіційного попередження, жодного оголошення, жодного письмового роз’яснення. Навіть на маленькому папірці.

— Спитаєте вже на тому боці в білорусів, — стримано порадив кремезний чоловік у формі митника.

На ПП «Нова Гута» з дуже ввічливими і уважними представниками органів державної влади Республіки Білорусь нас шокувала відсутність будь-якої інформації про мінське ноу-хау щодо оплати (нібито з першого серпня) за пересування дорогами країни.

— Єдине, що можу сказати: оформлення оплати відбувається на АЗС, а перша від нас — дорогою на Гомель — через 300 метрів. Заїдьте.

У голосі офіцера-прикордонника відчувалися нотки співчуття та ледь помітного сорому за таку ситуацію, яка залежала не від нього і його колег.

Згадана АЗС, де мені, до речі, доводилося не раз заправлятися чудовим і більш дешевим, ніж в Україні, білоруським бензином А-95, була зачинена. Через відсутність електрики. «Почнемо працювати десь о четвертій». А на годиннику було лише 11.30. Що робити? Вирішили рухатися вперед. Адже до Мінська ще 350. Доїхати б завидна.

— Через 25 км буде чергова АЗС, може, там заплатите за проїзд, — стомлено пояснив працівник автозаправки, щось підкручуючи у бензоколонці.

Автомагістраль від білоруського кордону в напрямку Жлобина, Бобруйська та Гомеля не можна порівняти з нашими дорогами — «випробувальними полігонами» від Чернігова до українського ПП «Нові Яриловичі». Жодної вибоїни, чітка розмітка, яскраві дороговкази. На зупинках громадського транспорту в населених пунктах навіть поблизу хуторів із 6—10 хат — акуратні, чистенькі павільйони для очікування з цілими, не розтрощеними лавочками та ємностями для сміття. Жорстке обмеження швидкості руху: відразу за в’їздом у села на проїзній частині дороги — величезні цифри 60, далі — 40… І білоруські водії цих вимог дотримуються, бо добре знають про жорсткі штрафи за перевищення швидкості — від 130 000 до 1 300 000 білоруських рублів. А це приблизно 120–1200 гривень. Кожна машина ДАІ обладнана комп’ютером. Фото автомобіля-порушника і зафіксована швидкість автоматично потрапляють у Мінськ до центральної бази даних МВС РБ. Тож пропонувати хабар даішнику ніхто не радить. Можеш потрапити навіть за грати. 

…А наше авто тим часом їхало черговою об’їзною дорогою. Довелося побувати і в Бобруйську: на автотрасі від околиць Гомеля та Жлобина і майже до самого Мінська розгорнулося грандіозне, широкомасштабне будівництво. З реконструкцією і спорудженням нових мостів і віадуків, збільшенням кількості смуг руху до чотирьох-шести, встановленням уздовж автомагістралі захисних сіток-парканів та шумопоглинальних конструкцій у населених пунктах. Одне слово, створюється автобан європейського зразка. І його збудують. Принаймні більшу частину вже, мабуть, до квітня 2014 року, коли у Мінську відбуватиметься чемпіонат світу з хокею.

Але ж де нам платити, не виходило з голови, за ці 50–70 км окремих дільниць сучасної білоруської автодороги, якими ми вже проїхали від українського кордону? З’ясування цього питання у телефонному режимі з нашим білоруським другом тривало досить довго. Нарешті від Василя пролунала команда:

— На 102-му кілометрі, у районі села Теплухи, має бути автозаправка номер 18. Як і всі інші — це «Білорусьнафта». Саме там ви, гадаю, зможете все з’ясувати і заплатити дорожній збір. Скажіть спасибі моїй онучці Марійці. Таку пораду їй дали на «гарячій лінії».

Оплата тількибілоруськими рублями

Як ми зрозуміли, 102-й кілометр відраховувався від Мінська, бо ми вже проїхали від ПП «Нова Гута», зупиняючись за роз’ясненнями (без чіткої відповіді) і на АЗС-8, і АЗС-73 , і АЗС-29, понад 250 км. І ось нарешті рекомендована нам «сама та» АЗС. Але знову — оголошень немає ні перед заправкою, ні безпосередньо на ній. Лише зайшовши до операторів, біля дверей бачимо стелаж із брошурами «Новая система оплаты дорог в Беларуси с 1 июля 2013 г.».

Треба було бачити на наших обличчях радість від такої довгоочікуваної зустрічі! Та надія на швидке розв’язання проблеми з оплатою за проїзд через кілька хвилин розвіялася. Передусім, черга до оператора АЗС Ірини Дривицької, як це значилося на її бейджику. Приміщення маленьке, ледь усі протиснулися. Хоча черга й невелика, в основному із земляків — водіїв-далекобійників із Харкова, чекати довелося довго. Хлопці, яким ще треба було розвантажитися у Бобруйську, тримали в руках стоси паперів. Тривав процес дооформлення документів за «користування системою BelToll», повернення взятого під заставу «бортового пристрою». Це, як пояснюють у згаданій брошурці, «невеликий прилад, який встановлюється на лобове скло автомобіля і дає змогу ідентифікувати транспортний засіб, на який поширюється зобов’язання з оплати за користування платною автодорогою». «Для водіїв автомобілів із технічно допустимою загальною масою не більш як 3,5 тонни із країн Митного союзу… проїзд залишається безплатним. Укладати договір на користування платною дорогою і отримувати бортовий пристрій для них не потрібно».

І ось ми очі в очі з симпатичною і делікатною Іриною.

— Власник машини — громадянин України?

— Так, киянин, — відповідає бадьоро Микола.

— Куди їдете і чи надовго?

— До Мінська, на кілька днів.

— Тобто оформлюватимемо договір на оренду бортового пристрою за 247 тисяч і отримання від вас мінімальної заставної суми за проїзд 310 тисяч? Звичайно, у білоруських рублях.

Німа сцена від такої пропозиції тривала недовго. Бо ситуація, в якій опинилися, виявилася безвихідною. Або плати зараз, або на виїзді з цієї країни заплатиш штраф удвічі більший. Якби Микола мав паспорт громадянина країни, що входить до МС, ми взагалі уникли б цієї процедури. І не треба було б шукати нам якусь АЗС-18 на якомусь 102-му кілометрі. Вже давно сиділи б за столом нашого мінського друга і пили чарку за його здоров’я. Адже завжди, скільки пам’ятаємо, їздили до нього без жодних перешкод (як і він до нас) і не зазнавали непередбачених витрат. Як нині — сумою понад 50 євро. У формі застави і передплати-кредитування. І це за «вільний» проїзд до столиці Білорусі платним відрізком дороги М5/Е271 (Мінськ—Гомель) лише 44 км. Решта вважається ще безкоштовною.

Добре, що власник нашого тігуана захопив із собою кредитну картку і розрахувався нею. Бо оплата за проїзд і цей самий пристрій на лобовому склі — лише у білоруських рублях. Хоча, до речі, заправлятися на будь-якій АЗС цієї країни можна і доларами, і євро,?і російськими рублями. АЗС-18 — не виняток. Заправляйся, скільки забажаєш. Бо обмінних пунктів ні тут, ні на всій 360-кілометровій трасі від білоруського ПП «Нова Гута» немає. А якби не взяли з собою кредитні картки і була ніч? До найближчих обмінних пунктів, зокрема у Бобруйську кілометрів 40. І працюють вони, звичайно, не цілодобово.

Безпроцентне кредитування. Або відверте «цивілізоване здирництво»

Бортовий пристрій, за оренду якого ми заплатили 22 євро, повинен, як записано у згаданій брошурці, «автоматично списувати плату за проїзд, коли транспортний засіб проїжджає під спеціальними станціями збору плати, розташованими над проїжджою частиною».

— Перша станція дорогою на Мінськ десь через кілометрів двадцять, — пояснювали нам на прощання дуже ввічливі оператори АЗС-18. — Процес ідентифікації вашого пристрою і цієї станції ви повинні почути самі — має пролунати тривалий писк. Правда, інколи бувають збої…

— І що ж тоді маємо робити?

— Зупинитися, зняти бортовий пристрій (він легко витягується з кронштейна), походити з ним під цією металевою конструкцією, і контакт із системою автоматичного збору плати за проїзд має встановитися. Щасливої дороги!

Через кілометрів 15 наше авто скинуло швидкість до 40–50 км, ми з острахом чекали зустрічі з невідомою нам металевою конструкцією над проїжджою частиною дороги — чи пропищить наш бортовий пристрій? І вже домовлялися, кому з нас доведеться у разі збою в системі повертатися пішки метрів 100–150, щоб походити з нашим бортовим пристроєм під цією спеціальною станцією для налаштування контакту.

На щастя, контакт відбувся автоматично, вдало. Почувши писк, ми з Борисом ледь не зааплодували, як це частенько роблять авіапасажири після м’якої посадки літака, а Микола з полегшенням додав швидкості своєму тігуану. Вважаємо, що нам поталанило, бо не потрапили в ситуацію, з якими вже згодом ознайомилися на різних сайтах. Наприклад, білоруський сайт charter97.org у матеріалі «Платні дороги по-білоруськи: перевізники шоковані» наводить розповідь водія фури про свої митарства, які він пройшов, коли від вантажного пункту пропуску Козловичі (в районі Бреста) вийшов на платну дорогу. Бортовий пристрій відмовився перемикатися в потрібний режим, довелося з вантажем повертатися назад, щоб отримати новий. Вдруге вирушив, і знову вже цей пристрій не спроможний був переключитися в потрібний режим. «А гроші-то вже зняли!». Третя спроба цього водія поміняти пристрій, пише згадуваний сайт, привела до того, що бортові пристрої в пункті їх видачі закінчилися і довелося чекати, коли їх привезуть. «Шоковані білоруською дійсністю, підводить риску charter97.org, й закордонні громадяни на легкових автомобілях, які не можуть зрозуміти, що відбувається при в’їзді в нашу країну і як їм рухатися платною дорогою далі. До того ж за встановлення бортового пристрою не можна розраховуватися валютою, і іноземцям доводиться звертатися в обмінники».

До речі, до введення системи оплати BelToll (перейнявши дещо з досвіду поляків), у районі Бреста діяла найпоширеніша в світі турнікетна покілометрова система: заплатив за проїзд певною ділянкою платної дороги — і вперед. Що не створювало затримок у русі. Але в Мінську вирішили йти своїм, більш прагматичним і прибутковим шляхом — по суті, шляхом безпроцентного кредитування (значною мірою з банківських рахунків та кишень «нерезидентів Республіки Білорусь») будівництва своїх автомагістралей. Ось переконливі цифри. Після 1 серпня цього року орієнтовний розмір плати для легкового автомобіля загальною масою до 3,5 тонни включно від Бреста до кордону з Росією (магістраллю М1) становить (лише за проїзд) 24,36 євро. (З білорусів, росіян та казахів — власників такої категорії транспортних засобів, нагадаємо, плату і раніше не брали). До 1 серпня проїзд цією ділянкою для іноземних власників цієї категорії ТЗ обходився 12 євро. Тобто з введенням електронної системи вартість зросла на 100%! 

З 1 серпня, до слова, платними в Білорусі загалом стали 815 кілометрів доріг! З них, можливо, лише відсотків 20–30 новозбудованих. Молодці мінські високопосадовці — вміють рахувати державні кошти, жорстко та прагматично відстоюють національні інтереси.

А чи не впровадити нам досвід Білорусі?

Це запитання виникає логічно. І не тільки під враженням недавніх митарств, які пережив разом зі своїми друзями-однополчанами дорогою на Мінськ. І навіть не тому, що з введенням там нової системи оплати за проїзд Білоруссю українські власники легкових автомобілів опинилися у дискримінаційному становищі. Бог, як кажуть, Мінську суддя. Замислитися над запитанням, що винесене в заголовок цієї частини, примусили спостереження, якими ми ділилися з друзями-колегами під час поїздки автомобілем у теплі, сонячні вересневі дні на Закарпаття, та мої особисті враження від побаченого наприкінці курортного сезону під час тижневих мандрів дорогами півдня України. Скажу без перебільшення, кожна п’ята-шоста недешева іномарка на автомагістралях до Криму, Херсона чи Одеси або чудових місць відпочинку на заході України — з білоруськими чи російськими номерами. І з кожним роком їх дедалі більше. А дороги наші, значні їх ділянки від Києва до Мукачевого, від Києва до Полтави і Харкова, автотраси Сімферополь—Запоріжжя можуть впевнено конкурувати з тими вже платними дорогами Білорусі, які ще не один рік треба доводити до якості європейських автобанів. Чому б нам не брати, для початку хоча б з іноземців, плату за проїзд нормальними українськими дорогами?

Ось які цікаві факти для роздумів нашим чиновникам із відповідних відомств наводять у ∂рунтовному дослідженні «Платні автомобільні дороги в Росії» на сайті memoid.ru. Авторитетнішого автора не знайдеш — Олександр Саричев, директор московського НДІ транспорту і дорожнього господарства. За його даними, платні автомагістралі (приблизно 150 тисяч кілометрів) є більш як у 30 країнах. Уряд РФ планує до 2015 року побудувати і реконструювати приблизно дві тисячі кілометрів платних автомагістралей і швидкісних доріг. Мережа платних автодоріг на той час, як обіцяється, матиме загальну протяжність 3044 км. З 1,431 трильйонів рублів, які для цього знадобляться, 62,8 мільярдів «Росавтодор» розраховує зібрати як плату за проїзд. Уся законодавча база створена давно. Ще в січні 2010 року Володимир Путін, будучи у статусі прем'єр-міністра, підписав правила користування платними дорогами. Цим документом, запевняє Олександр Саричев, прописані і права автомобілістів. Зокрема, забороняється брати з водіїв плату за ще щось, крім проїзду. А якщо в дорозі з машиною трапилася технічна проблема, оператор (компанія, яка управляє платною дорогою) зобов’язана безкоштовно на евакуаторі перевезти її на стоянку, що охороняється, і безплатно зберігати її мінімум добу.

У Білорусі стягненням із користувачів автотранспортних засобів коштів за проїзд всіма платними автодорогами займається спеціально створене для цього «Республіканське унітарне підприємство «Білавтострада». На трасі Гомель—Мінськ ми вже бачили кілька білих мікроавтобусів транспортної інспекції. Їх основне завдання, як зазначено на сайті цього «сучасного підприємства з могутнім виробничим і інтелектуальним потенціалом», — виявляти автомобілі з бортовим пристроєм (на договорах), у яких на 17-18 годин кожного робочого дня утворюється негативний баланс, — і вносити їх «в чорний список». Так і написано. Таким «чорносписочникам» у разі їхнього проїзду платною дорогою транспортна інспекція нараховує плату в значно більшому розмірі. Тобто штрафує.

Ми цього уникли свідомо. Більше того, «Білавтрострада» повинна нашому Миколі навіть подякувати за вимушене безпроцентне кредитування (у півмільйона білоруських рублів) будівництва білоруських автобанів: наш проїзд туди і назад 44-кілометровою платною ділянкою дороги М5/Е271 (Мінськ—Гомель) обійшовся нам, як зафіксував бортовий пристрій, в еквіваленті п’яти євро. Решту, понад 45 євро, якщо побажає, перерахують на його банківський рахунок. На запитання:?«За який термін?» відповідь була однозначною: «Через тижні три». Якби, пояснили нам, ви заплатили на АЗС-18 готівкою в національній валюті РБ, на АЗС «Білорусьнафти» біля ПП «Нова Гута» повернули б решту — понад 500 тисяч білоруських рублів. Які нам, певно, довго не знадобилися б. Від другого експерименту під назвою «Проїзд платними автодорогами Білорусі» ми рішуче відмовилися.

…Ні іноземним, ні українським власникам легкових і вантажних машин такі історії з оплатою на наших дорогах не загрожуватимуть, мабуть, ще багато років. Платних доріг у нас немає. Тільки 11 вересня цього року, за даними прес-служби Мінінфраструктури, уряд дозволив будівництво трьох автомагістралей на умовах концесії, яка передбачає в майбутньому встановити відповідну плату за проїзд. Очікується, що проїзд для автотранспортних засобів коштуватиме від 30 копійок до 1 гривні за кілометр. І, як обіцяють, буде забезпечено альтернативний проїзд у напрямах цих майбутніх «європейських» автобанів.

Чекати повної реалізації цих проектів доведеться, певне, досить довго. Остаточні терміни не називають. Адже загальна довжина згаданих доріг — понад тисячу кілометрів, а первинна, явно не кінцева, їх вартість — 50 мільярдів гривень. А ще, мабуть, доведеться повертати й шалені кошти власникам уже розпайованих земель по маршруту будівництва. Чи входять до згаданої суми ці витрати? Може, справді слід придивитися до досвіду Білорусі та взяти з нього для впровадження теж прагматичні, але цивілізовані зерна?

ОФІЦІЙНА ПОЗИЦІЯ 

Використання колосального транзитного потенціалу України збільшить її ВВП на 5%

Саме такий сукупний економічний ефект може отримати наша країна від будівництва мережі транзитних коридорів з дорогами першої категорії. Такого висновку дійшли на засіданні уряду минулого травня під час презентації Концепції стратегії розвитку автодорожнього господарства. «Україна має колосальний транзитний потенціал, — сказав, коментуючи цей документ, віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул. — Але в Україні немає жодного транзитного коридору, який на всій своїй довжині складається з доріг першої категорії. При створенні таких доріг у рамках транзитних коридорів Південь-Північ, Захід-Схід, Чорноморський басейн-Східна Європа-Росія, Південний Захід-Південний Схід потенціал зростання ВВП країни становитиме близько п’яти відсотків… Необхідне запровадження європейської системи контролю за ваговими нормами і оплати за користування дорогами для вантажного транспорту з навантаженням на вісь 11,5 тонни, а також посилення відповідальності та штрафів за перевищення вагових норм».

За даними прес-служби Міністерства інфраструктури, сьогодні це відомство вивчає разом з Укравтодором ефективність впровадження в Україні електронної системи стягнення плати з великовантажних транспортних засобів для компенсації шкоди, завданої автомобільним дорогам загального користування державного значення. Адже така практика успішно діє в країнах Європи. Під час брифінгу за підсумками однієї з колегій міністерства керівник відомства Володимир Козак зауважив: стягувати плату з транспортних засобів за проїзд планується винятково з великовагових автомобілів масою понад 12 тонн, «плата повинна бути лише за рух новими або відремонтованими дорогами і при існуванні альтернативних маршрутів».

ТОЧКА ЗОРУ ДАЛЕКОБІЙНИКІВ

«До запровадження плати треба готуватися ретельно»

А як відчули на собі білоруське нововведення з платою за проїзд українські далекобійники? І яким, на їхню думку, має бути порядок введення плати за проїзд нашими автомагістралями? На ці запитання «Урядового кур’єра» відповідає віце-президент Асоціації міжнародних автоперевізників України (АсМАП) Леонід Докіль.

Леонід Петрович вважає, що білоруси вочевидь поспішили зі стягуванням плати за проїзд, зокрема, дорогою М5/Е271 Мінськ-Гомель.

— Вони надто завзято кинулися наповнювати свій бюджет. Відсутність повної інформації про введення системи BelToll, відсутність цивілізованих пунктів оформлення договорів і видачі бортових пристроїв спричинили безліч нарікань з боку наших водіїв. З цього приводу ми офіційно зверталися у відповідні відомства Білорусі. Моя особиста думка: їм треба було для початку закінчити будівництво, реконструкцію «автобанів» — у них багато об’їзних доріг, створити необхідну інфраструктуру для оформлення вимушеного і безпроцентного їх кредитування, а вже потім вводити цю електронну систему. Єдине, що вони добре зробили, то це почали з будівництва розв’язок, без яких не можна запроваджувати плату за проїзд. На нашому «автобані» від Жашкова до Одеси свого часу розпочали спорудження понад десяти розв’язок. Але їх так і не добудували, кинули. Закопано в землю і залізобетонні конструкції сотні мільйонів гривень.

За словами Леоніда Докіля, у всій Європі є електронні системи стягування плати за проїзд, але там не відмовляються, як від альтернативи, від турнікетної системи оплати . Або по факту, або наперед — за конкретну ділянку автомагістралі. «Україні такий досвід треба врахувати».

Тим часом. З 1 липня й Угорщина запровадила систему електронної оплати дорожнього збору — пропорційно довжині дороги, якою проїхали. А Астана вже офіційно заявила про свої наміри зробити платним проїзд автокоридором Західна Європа — Західний Китай. Про це, за інформацією Центру транспортних стратегій, повідомив 21 жовтня на брифінгу глава Міністерства транспорту і комунікацій Казахстану Аскар Жумагалієв. Платними стануть й дороги другої категорії, але тільки для юридичних осіб та великовантажних автомобілів. За словами міністра, для громадян, що проживають вздовж платних автодоріг, застосовуватимуть пільговий тариф. «Наприклад, на трасі Астана-Щучинськ сьогодні абонентна плата для такої категорії мешканців становить тисячу тенге (6 доларів). За цю суму вони можуть користуватися платною дорогою цілий рік». Казахстан розраховує отримати до 2020 року за рахунок введення платних автодоріг 260 млн доларів. 

 

Станіслав ПРОКОПЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Київ–Гомель–Бобруйськ– Мінськ