Аматорський хореографічний ансамбль танцю «Ритм» будинку культури села Есень Ужгородського району понад три десятиліття виступає на сценах України та зарубіжжя. У його репертуарі танці багатьох народів світу. Про те, як колектив зі званням народного досяг вершин виконавської майстерності й несе мистецьку вахту, розповідає керівник колективу Тиберій САБОВ.
— Пане Тиберію, очолюваний вами ансамбль стоїть на порозі 33-річчя. Коли і як виникла ідея створення колективу?
— Наш аматорський ансамбль народного танцю «Ритм» створено у жовтні 1989-го. Пригадуєте, це були роки так званої перебудови, а за фактом — епоха краху останньої імперії світу. Усі ми в Україні жили сподіваннями, що нарешті буде побудовано демократичну державу, настане краще життя для всіх громадян країни. На хвилі національного піднесення й народилась ідея створення ансамблю.
— Що для вас народний танець?
— Угорці, яких більшість серед жителів села Есень, люблять і бережуть рідні мову, матеріальну й духовну культуру. Так і для нашого колективу, створеного на базі місцевого будинку культури, все це залишається в силі. Мабуть, усвідомлення непересічних цінностей, сутність яких у культурній спадщині, вирішило мою долю в мистецтві, зокрема й любов до народного танцю. Це один з найдавніших видів мистецтва. Народний танець містить культурний код, це першооснова нашої ідентичності. Тим він цінний для сучасників.
— Із кого складається осердя мистецького колективу?
— У складі ансамблю понад 40 учасників — молодь із навколишніх сіл, закохана в музику, танець. У нас немає професійних танцюристів, а самі лише аматори — студенти, робітники, які вільний час віддають улюбленому заняттю. Це хлопці й дівчата, закохані у чарівний світ танцю. У колективі поруч з мамами, які були біля джерел створення гурту, нині танцюють їхні діти.
— Це вже справжні династії!
— Так, це сім’ї Падинець, Лелкеш, Бонго, Кішорі, Колмоні, які зростали професійно на моїх очах. До речі, згадаю і про своїх учнів, які пройшли школу танцювального мистецтва в «Ритмі». Віктор Сабов нині працює в балетній групі драмтеатру «Чоконаї» в угорському місті Дебрецен. Іван Клара та Вікторія Фенцик стали артистами балету Державного заслуженого академічного Закарпатського народного хору. А Клара Сабов і Йосиф
Сабов професійно пов’язали життя з хореографією, закінчивши Ужгородський коледж культури і мистецтв. За роки існування ансамблю, а це майже 33 роки, через творчу лабораторію колективу пройшли сотні учасників. Я дуже радий, що серед них і мій син, який нині навчається в Ужгородському національному університеті.
— Колектив рік у рік бере участь у фольклорних фестивалях в Україні й за кордоном.
— Так, ми побували на міжнародних фестивалях в Угорщині, Словаччині, Сербії, Румунії, Австрії й Хорватії. Брали участь у святкуванні 50-річчя угорського колективу «Зилдаг» у сусідній країні. Неодноразово представляли Закарпаття на звітних концертах мистецьких колективів у Києві. Були учасниками Третього Всеукраїнського фестивалю культури «Всі ми діти твої, Україно!», що відбувся у Києві 1998-го, Всеукраїнського фестивалю національних культур «В єдиному колі» в Ізмаїлі 2004-го під патронатом Президента України. 2003 року вибороли перше місце на Всеукраїнському конкурсі-огляді сільських клубних закладів. На запрошення дружини Президента Віктора Ющенка колектив виступав у Київському оперному театрі.
— Які танці входять у золотий фонд колективу?
— Про це найвлучніше говорять глядачі. На їхній погляд, найвдаліші «Берегівський», «Сотмарі», хореографічна композиція «Всі ми діти твої, Україно!» Їх мені довелося поставити в різні роки, але про кожен досі пам’ятають.
— Понад три десятиліття ви, пане Тиберію, працюєте у галузі культури. Що змінилося за цей час?
— Пригадую, як 1991 року ми брали участь у всесоюзному фестивалі-конкурсі у Криму, де зібралися найкращі колективи чи не з усіх республік СРСР. Тоді ми дуже вдало виступили. І не тільки виступали, а й мали нагоду відпочити на Чорному морі, поспілкуватись з учасниками інших колективів. У всі часи важливе достатнє фінансування культури. Найбільше державної підтримки потребують аматорські колективи, бо їм важче заробляти на своє утримання і забезпечення діяльності.
— Чи відчуваєте її нині?
— Сумно, що така підтримка з роками маліє. Хоч приклад Японії або Китаю доводить, що підтримка народних культури і традицій сприяє розвитку в нинішні часи, підтримує прогрес. Національна культура консолідує народ, робить його монолітним і стійким до сторонніх впливів. У цьому сила країни.
Культура — це своєрідний імунітет від виродження, втрати ідентичності народу. Україну народна культура теж оберігає, саме тому дуже важливо розвивати її. Я й інші учасники колективу задоволені, що причетні до цього.
— Хто з колег-хореографів для вас авторитетний?
— На Закарпатті це, без сумніву, Клара Балог та Михайло Сусліков, які зробили величезний внесок у розвиток хореографії у краї. Потім, гадаю, Євген Бек, Іван Пастеляк, Михайло Сачко, Микола Мовнар, Людмила Петрецька, Євген Брежинський, Михайло Шутєв, Тетяна Арделянова — талановиті й відомі далеко за межами України. Вони віддали мистецтву хореографії не одне десятиліття, добре знали народні танці, виховали плеяду талановитих артистів, які танцюють у колективах багатьох країн. До слова, більшість із них пройшла школу Михайла Суслікова, танцюючи в колективі «Юність Закарпаття», з яким здобули славу й визнання на різних континентах.
— Тісно контактуєте з колегами за кордоном. Які плоди цієї співпраці?
— Співпрацюємо з хореографами Угорщини вже не перше десятиліття. Вони приїжджають до нас і проводять майстер-класи. Так обмінюємося досвідом. А ще запрошують нас до участі в різних культурно-мистецьких акціях, що проходять в Угорщині й інших європейських країнах. Усе це загалом морально підтримує колектив, стимулює до роботи. Так вдається підтримувати форму, відчувати, що потрібні, бажані для українських і закордонних шанувальників хореографічного мистецтва.
— Очолюваний вами колектив має широке визнання. Що вважаєте важливим нині?
— Найвагоміший здобуток — звання «народний», яке ми отримали ще 1997 року. Високою нагородою стало присудження обласної премії в галузі хореографічного мистецтва імені Клари Балог. 2004-го першим серед закарпатських колективів «Ритм» отримав угорську премію за високий рівень виконавської майстерності. Мене за внесок у розвиток культури закордонних угорців відзначено премією. Але найбільшим досягненням вважаю те, що майже 33 роки «Ритм» на сцені. Весь цей час нам вдається працювати, радувати виступами шанувальників народного танцю вдома й за кордоном. Відчуваємо, що ми потрібні, і це головне для нас.
ДОСЬЄ «УК»
Тиберій САБОВ. Народився 1967 року в селі Соловка Ужгородського району на Закарпатті. Закінчив Ужгородське культурно-освітнє училище (нині Інститут культури і мистецтв), відділення режисури. Трудову біографію розпочав у місцевому колективному господарстві, продовжив на роботі в будинку культури села Есень. Упродовж майже 33 років керує аматорським ансамблем народного танцю «Ритм».
Володимир МИШАНИЧ
для «Урядового кур’єра»
Текстівка:
Ми в Google+