У приймальному відділенні лікарні Національного наукового центру радіаційної медицини всі пацієнти проходять дозиметричний контроль. Спеціалісти звернули увагу на те, що кількість людей, які отримали внутрішнє опромінення, зростає. Причина проста: пацієнти вживають забруднені радіонуклідами продукти. Здається, таких має бути найбільше з районів Чорнобильської зони. Аж ні –– першість утримують жителі… столиці.

Чому? Саме сюди (бо тут реально продати) звозять із забруднених територій усе те, що продається на стихійних (і не лише там) ринках. Це привід порушувати тему неналежного контролю за якістю і безпечністю продукції. Однозначно. Але лише такий підхід –– однобокий. Наслідок завжди має причину. А ті бабці й молодики, які торгують «з асфальту», теж –– наслідок, а не причина. Її слід шукати не в лісі серед тих, хто збирає ягоди, не у хліві, де доять корову, що збирала молоко на забруднених радіонуклідами луках. А у високих, дуже високих кабінетах і залах, де голоси поважних їх господарів звучать як сурмонька, але ж думоньки виношують інші.

Чому в ужитку до цього часу забруднені радіонуклідами продукти? Від нашої бідності. Люди, яких залишили без роботи і надії на майбутнє, прагнуть будь-якою ціною заробити хоча б дещицю. Їм не до моралі, вони не звертаються до власної совісті, коли пропонують «брудний» товар. Одні це роблять свідомо, інші поняття не мають, що стали на шлях самознищення і зіштовхують на нього інших.

Заступити дорогу злу має держава. Адже за кількістю втраченого і хворого населення Україна –– лідер континенту. Однак погляньмо на історію останнього двадцятиліття. Яка правляча сила, що брала владу на хвилі обіцянок ощасливити народ, зробила щось вагоме, аби народ не йшов шляхом самознищення? Навпаки. Політики, які тримали віжки управління, завдяки оббиранню держави і її громадян, облаштовували власне благополуччя, звужуючи можливості держави, вони розширювали шлях самознищення нації, про любов до якої голосно кричать із трибун. Двадцятиліття української історії підтвердило одвічну істину, що партії і політики створювали в нас лише для обслуговування їх вождів і використання влади для задоволення їхніх і їхніх прислужників амбіцій.

За останні 20 років жодна партія не продемонструвала вміння і бажання служити народу. Депутати, яких прийнято вважати слугами народу, на службу собі поставили державу. А лихий чоловік у громаді, як відомо, що вовк у отарі. Ось і скубуть народ. А він, сердешний, від безвиході й кидається на шлях самознищення.

Двадцять років –– ті, що мають очистити землю від радіонуклідів, дбати про піднесення моральності суспільства, роблять усе навпаки. У них своє, а в народу своє життя. Депутати й високопосадовці вищих рангів обзавелися маєтками, заводами, персональними коровами, поросятами й курми. Дітей вони вчать за кордоном і мають там запасні аеродроми для себе. Україна для них –– територія, на якій усе можна привласнювати. Час показав, що збереження населення їм непотрібне. Менше людей –– менше проблем. Чи не тому створено умови для виходу всіх, хто не потрапив до самозваної еліти, на шлях самознищення. Чи не тому порятунок потопельників – у їхніх же руках: лікуватися може лише той, у кого є гроші.

У народі кажуть: «Сердите не буває сите». А подивіться на обличчя більшості промовців у Верховній Раді. Вони аж палахкотять гнівом. Кому стало тепліше від того вогню? Промовцям.

Тим часом настав період збирання дарів природи. Орди киян уже кинулися спустошувати ліси й луки. Зустрічним потоком везуть у столицю всячину ті, для кого можливість продати радіоактивну ягоду –– єдиний заробіток.

Виходить, дозиметру в лікарні роботи додасться. Але він лише зафіксує загострення біди. Долати її мають люди. Тож, мабуть, доречно нагадати депутатам і посадовцям народну мудрість: «Куме Андрею, не будьте свинею, коли вас люди величають». Тобто займіться державними справами, а не задоволенням власних амбіцій.