Затребуваність українським громадянським суспільством, що починає спинатися на ноги, такого жанру, як журналістське розслідування, — не просто очевидна й гостра, а, висловлюючись мовою медиків,  ургентна. Задекларований на різних рівнях влади, в політикумі, громадських об’єднаннях курс на тотальну боротьбу з корупцією, хабарництвом, тіньовими доходами так і залишається красивим лозунгом і черговим популізмом.

А такий собі заводчанин дядя Вася чи селянка тьотя Клава ніяк не можуть второпати, як суддя, прокурор або чиновник якоїсь адміністрації з офіційним річним доходом 60—120 тисяч гривень чи трохи більшим примудряються купити престижні авто за кілька мільйонів, мешкати (і утримувати попри тарифи) в розкішних особняках, по кілька разів на сезон засмагати на заморських пляжах. Не розуміють вони, чому генеральна прокуратура не може поділити з НАБУ корупціонерів: їх же у нас — хоч греблю гати, і чого саджають здебільшого вчорашніх, а сьогоднішніх — вибірково. Нелогічно це й нераціонально, бо нема вже вчорашніх і не можуть вони вкрасти більше від нинішніх…

Людям хочеться правди і промовистих завершальних крапок у справах щодо хабарників і крадіїв. І найчастіше цю правду, найбільш об’єктивну й резонансну інформацію, вони отримують з газетних шпальт і телевізійних екранів. Не варто навіть перераховувати весь масив журналістських розслідувань, завдяки яким було оприлюднено факти зловживань, корупційних діянь, незаконного збагачення. Під натиском громадськості такі справи не вдавалося поховати ні кумівськими засобами, ні совковими владними заступами. Ризикуючи здоров’ям і життям, статусом і добробутом, журналісти доводили свої розслідування до логічного завершення. Слава цим моїм колегам і низький їм уклін. Тим паче, що всю свою небезпечну роботу вони виконували попри часто шалений тиск, власним ризиком і самотужки накопиченим досвідом. Адже жоден виш не готує відповідних фахівців,  і навіть Інститут журналістики лише знайомить з азами журналістського розслідування. Попри загрози, чимало газетних і телевізійних відчайдухів, відчуваючи суспільний запит, дедалі частіше на власний страх і ризик беруться за розроблення цього жанру. Без необхідної юридичної бази, без знань специфіки розслідування.

Проблема фахової підготовки журналістів-розслідувачів за часи незалежності України не воднораз спливала не лише в колах представників ЗМІ, проте так і не розв’язувалася. Зрушити її з місця взялася Харківська обласна організація Національної спілки журналістів України спільно з Національним університетом внутрішніх справ, між якими вже не один рік триває плідна співпраця. На одному з об’єднаних засідань ректорату й правління ХОО НСЖУ  було накреслено створення концепції, механізмів та інструментів для втілення спільного задуму в практику.

Як зазначав ректор ХНУВС Валерій Сокуренко, ця проблема має ще й іншу, не менш важливу площину: підготовка кваліфікованих працівників прес-служб, центрів зв’язків з громадськістю, відомчих видань МВС та Національної поліції. Думається, що у спеціалістах, котрі поєднують журналістський досвід і юридичні знання, будуть зацікавлені й інші силові структури країни. Адже не секрет, що  у згадані підрозділи часто призначають наказом людей, далеких не лише від нюансів, а й від азів діяльності ЗМІ.

Не треба доводити, що в університеті наявна вся необхідна науково-технічна, матеріальна база для підготовки фахівців такого напряму, згуртовано конгломерат вчених для викладання необхідних дисциплін. До навчального процесу долучаться також заслужені журналісти України від обласної організації НСЖУ.

Нині, за словами засновника ХНУВС президента Кримінологічної асоціації України Олександра Бандурки, до речі, також члена правління ХОО НСЖУ, готують відповідні документи для подання в МВС та МОН, щоб отримати ліцензію на спеціальність. Хочеться вірити, що у цих відомствах зважать і на суспільний запит, і на нагальну потребу озброєння знаннями журналістів-розслідувачів та дослухаються до рекомендацій Консультативної місії Європейського Союзу, яка радить Україні для кваліфікованого і об’єктивного висвітлення правоохоронної тематики, боротьби зі злочинністю, корупцією започаткувати практику підготовки журналістів-юристів.

Доки ж триватимуть роботи з усіляких узгоджень та організації навчального процесу, керівництво ХНУВС запропонувало спілчанам й усім охочим працівникам засобів масової інформації пройти на базі університету спеціальні тренінги, де журналістів і операторів навчать, як убезпечити себе й колег під час масових заходів, нададуть змогу оволодіти навичками самозахисту і рукопашного бою й навіть потренуватися у стрільбі з бойової зброї. Це перший крок до реалізації куди масштабніших планів. А перший крок, як відомо, головний, треба лишень не зупинятися.