Ще ніколи за всі роки правління Володимира Путіна його країна не була в такому складному економічному становищі, як нині. Надходження до бюджету від продажу газу й нафти катастрофічно впали. І не лише від обвалу світових цін та у зв’язку із санкціями. Росія, що вважалася головним експортером вуглеводнів до Європи, стрімко втрачає там ринки збуту. Туреччина остаточно відмовилася і від блакитного палива, і від чорного золота росіян. Трубопроводи «Турецький потік» і «Блакитний потік», у які вкладено колосальні кошти, задіяні останніми місяцями фактично на 10%. Добудова «Північного потоку-2» під великим питанням. За суттю, вже провалено і стратегічний проєкт Росії «Сила Сибіру», який передбачав постачати до Китаю щорічно 38 мільярдів кубометрів газу. Його задекларовані запаси на Чаяндинському родовищі виявилися надто завищеними. Газпром ризикує втратити 1,5 трильйона рублів.

Ринок природного газу європейських країн, де Росія десятиліттями диктувала свої правила гри, впевнено завойовують Норвегія й Азербайджан. Та найбільшого удару по бюджету й іміджу Росії завдає США. І не тільки санкціями. Останніми роками Сполучені Штати стають головним суперником Катару з постачання в Європу скрапленого газу. Тутешній споживач дедалі більше надає перевагу йому.

Та як показує перебіг подій, економічні втрати Росії від катастрофічного падіння надходжень до бюджету від свого колись потужного паливно-енергетичного комплексу для Кремля не найголовніше. Держава-окупант втрачає свій найдієвіший інструмент внутрішньої й зовнішньої політики. В енергетичній стратегії Росії до 2035 року, як підкреслено в аналітичному документі «Гібридні загрози України і суспільна безпека. Досвід ЄС і «Східного партнерства», не приховано додаткового виміру зовнішньої енергетичної політики Кремля.

«Росія як відповідальна держава розуміє зовнішню енергетичну політику не з вузької точки зору експортера, який максимізує короткостроковий дохід, а як засіб розв’язання не тільки національних, а й світових проблем».

Тож Росія, завершують висновок фахівці авторитетного дослідження, «документально зафіксувала використання свого енергетичного потенціалу для впливу на Україну та інші європейські держави. Україна була і залишається у «червоній зоні» енергетичної залежності від Росії, яка робить ставку на використання енергетичного компонента війни».

З газової голки вдалося злізти, але…

З великими втратами. Насамперед відмовою Віктора Януковича від євроатлантичного курсу України та черговою пролонгацією у 2010-му перебування Чорноморського флоту до 2042 року. Заради відстрочення сумнівних боргів Газпрому і зниження тарифів на газ.

П’ять років тому завдячуючи налагодженню реверсного постачання газу через Словаччину, Польщу та Угорщину нам вдалося нарешті подолати доленосну газову залежність від РФ. Із ухваленням закону про анбандлінг Нафтогазу — створення на вимогу ЄС незалежної компанії «Оператор ГТС України», у відносинах із Газпромом запрацював принцип «качай або плати». Це дало змогу вітчизняному операторові отримати від росіян з початку дії нового контракту за таким принципом понад 25 мільярдів гривень. До бюджету за пів року перераховано 4,3 мільярда. Згідно з новим договором, завдяки принципу «качай або плати» Україна, за словами директора цієї компанії Сергія Макогона, отримає до 2025 року близько 7 мільярдів доларів незалежно від обсягів фізичного транспортування блакитного палива Газпрому.

Саме ця цифра, певне, і спричинила активне обурення… проросійського лобі у Верховній Раді. До КСУ у червні надійшло подання від 47 нардепів ОПЗЖ та «Батьківщини» щодо неконституційності закону про анбандлінг Нафтогазу. Пан Макогон назвав це черговою спробою розірвати контракт із Газпромом. В інтерв’ю виданню Oilрoint із цього приводу він заявив: «Україна не повинна дати жодного шансу розірвати цей контракт, у чому можуть бути зацікавлені сили і поза Україною, і всередині неї».

Про шалений тиск і «наростаючий саботаж з боку корумпованих сил», посилення протидії процесам реформування ринку газу та трансформації Нафтогазу в незалежну ефективну компанію заявив днями американський бізнесмен Амос Хохштайн. Він з 2017-го був незалежним директором у наглядовій раді компанії «Нафтогаз України». Про це повідомляє пресслужба НАК. Американець прийняв рішення припинити свої повноваження, покинути правління, бо компанія «була змушена витрачати нескінченну кількість часу на боротьбу з політичним тиском і спробами олігархів збагатитися за рахунок сумнівних угод». Не без опосередкованого впливу РФ на наші кланово-олігархічні структури, тісно пов’язані з проросійськими силами в парламенті.

Згадане подання за підписом майже 50 нардепів до Конституційного Суду щодо «неконституційності» створення незалежного Оператора ГТС — яскравий приклад. І це стосується не тільки шаленого протистояння на українському ринку газу. За дискусіями про пріоритетність відновлюваних джерел енергії, монополізм приватної теплової генерації та стрімке накопичення гострих проблем навколо державних АЕС ми не б’ємо на сполох про загрозливе наближення реальної руйнівної для економіки держави кризи. Ідеться про своєрідний паливно-мастильний блекаут як наслідок штучно створеної кризи ззовні. Вона може статися будь-якої миті. Адже український ринок нафти і нафтопродуктів майже повністю монополізувала одна держава — васал Кремля.

«Велике будівництво» може загальмувати білоруський бітум

В аналітичному документі «Гібридні загрози Україні і суспільна безпека», підготовленому ще два роки тому Центром глобалістики «Стратегія ХХІ» за підтримки Євросоюзу та Міжнародного фонду «Відродження» в межах проєкту «Громадська синергія», аналізу причин нинішньої критичної залежності України від імпорту нафтопродуктів відведено значне місце.

«Політична короткозорість української влади і системна робота РФ, — йдеться в розділі «Україна на російській енергетичній голці», — не тільки позбавили Україну доходів від транспортування нафти, а й фактично зруйнували нафтопереробку, її модернізацію, використання альтернативних джерел постачання нафти і сталу систему забезпечення потреб промисловості й населення. Через пряме блокування чи опосередкований вплив на Білорусь РФ мала змогу створювати дефіцит нафтопродуктів на українському ринку, особливо в умовах зволікань зі створенням державного стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів, що й досі актуально».

Торік відбулося фактичне захоплення українського ринку білоруською продукцією. Вона витіснила російську, як наслідок — введення РФ заборони на експорт бітуму в Україну. На Білорусь припало 88% імпортних поставок.

Раніше бітум масово виробляли в Україні. Нині вітчизняний бітум відвантажує переважно Кременчуцький НПЗ групи «Приват». У першому півріччі 2020-го, за даними сайту «Наші гроші», українські митники розмитнили бітуму 70/100 на 48 мільйонів доларів. Частка Білорусі в цій сумі становить 43,1 мільйона доларів.

Додамо ще кілька цифр для роздумів. «У 2017—2019 роках, — пише Oilpoint, — завдяки збільшенню державного дорожнього фінансування Україна показує рекордне споживання бітумів — до 700 тисяч тонн за рік. 2020-го потреба в бітумах зросте до 900 тисяч тонн. — Далі видання робить невтішний висновок: — За кілька років вітчизняний ринок повністю монополізували білоруські компанії. Перебіг недавніх подій залишає багато питань із приводу ресурсного наповнення і реалізації президентської програми «Велике будівництво».

Не зайве нагадати ще один нюанс для розуміння гостроти проблеми, яку росіяни можуть використати як шантаж, серйозний важіль для опосередкованого нав’язування Кремлем імпорту електроенергії з БелАЕС. Станцію із двома енергоблоками споруджують завдяки російському кредиту в 10 мільярдів доларів за проєктом Росатому, вона працюватиме на його реакторах і його паливі. Але від електроенергії цієї АЕС уже відмовилися країни Балтії й Польща (про це «УК» докладно писав). Пуск першого блока цієї станції, як заявив недавно Олександр Лукашенко, відбудеться 7 листопада. Тож загроза опосередкованих спроб енергетичного реваншу Кремля з акцентом на блокування поставок Україні білоруських нафтопродуктів реальна. Мінськ недавно вкотре підвищив експортні мита на цей стратегічний для Києва товар. Монополіст жорстко диктує правила гри навіть за умов, що його бітум ще навесні на українському ринку був найдорожчим у Європі.

Головний напрям реваншу РФ — наш атомно-промисловий комплекс

Чи наважиться Путін використати білоруську козирну карту з написом «нафтопродукти» в політичному протистоянні з Україною, покаже час. Перебіг останніх подій навколо вітчизняного атомно-промислового комплексу, де в наших окремих владних осіб і далі стирчать російські вуха, переконує в намаганні країни-агресора посилити свій вплив на цю стратегічну галузь України. Де всемогутню корупцію та патологічну жадобу наших можновладців та їхніх спільників збагачення за державний рахунок давно й ефективно використовує Кремль для реалізації своїх планів.

Приклади? Їх достатньо. Ось зовсім свіженький. На початку лютого цього року «Урядовий кур’єр» повідомляв про введення в експлуатацію в зоні ЧАЕС об’єктів, що мають зменшити витрати на утримання і цієї станції, і тих, відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) яких стало для країни золотим. Крім Запорізької, решта наших атомних станцій повністю залежать від Росатому, на чиї підприємства це паливо десятиліттями відправляють на тимчасове зберігання. Щорічно за це ми перераховуємо державі-окупанту майже 200 мільйонів доларів. Лише з 2005-го по 2017-й Україна сплатила Росії за вивезення ВЯП 2 мільярди. Покінчити з цим мало спорудження і введення в експлуатацію Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) з дев’яти реакторів Рівненської, Южно-Української та Хмельницької АЕС.

У матеріалі «Довгобуди здали. Чи виправдаються очікування?» («УК», 6 лютого 2020 року) саме про це йшлося. У ті дні керівництво НАЕК «Енергоатом» заявляло про готовність ЦСВЯП до експлуатації «майже на 100%». Демонстрували обладнання американської компанії Holtec, яке вже пройшло випробування на наших АЕС, для перевантажувальних операцій та перевезення ВЯП на сховище. (Історія зі спорудженням цього дуже важливого для енергонезалежності країни об’єкта триває, нагадаю, вже понад 20 років).

І ось знову, по суті, ми отримали прогнозоване. Обіцяного ще взимку завершення будівництва і пуску сховища ні у травні, ні у вересні не відбулося. Днями т.в.о. президента Енергоатому Петро Котін сказав журналістам, за інформацією Інтерфакс-Україна, що перша партія ВЯП з РАЕС має, відповідно до графіка, надійти до сховища у… квітні 2021 року.

Не перелічуватимемо причин, які називав пан Котін, чергового затягування введення в експлуатацію ЦСВЯП. Факт залишається фактом: неймовірна корупція, відверті фінансові злочини різних посадових осіб та залаштункова робота проросійських сил на всіх гілках влади, що роками відбувається навколо цього об’єкта, продовжують свою антиукраїнську справу. Ще в серпні цього року СБУ заявила, що викрила керівництво корпорації «Укрбуд» на мільйонних зловживаннях під час будівництва об’єктів зберігання радіоактивних відходів на території зони відчуження ЧАЕС. Вартість ЦСВЯП уже зросла з мільярда до 1,36 мільярда гривень. І як довго брак сховища залишатиметься потужним важелем політичного й економічного тиску на Україну?

Росатом (читай Кремль), як переконують події, не втрачає надій реанімувати з допомогою свого лобі в українській владі й проєкт із добудови (будівництва) двох ядерних блоків на Хмельницькій АЕС. Цій грандіозній афері, в яку Україну втягували ще років із п’ятнадцять тому і яка могла б коштувати нам майже 10 мільярдів доларів кредитних коштів РФ, «УК» присвятив кілька матеріалів. Дійові особи, що тоді й пізніше дуже настирливо проштовхували цей проросійський проєкт, блокуючи привабливіші пропозиції інших країн, і нині мають потужний вплив на долю нашого ядерно-енергетичного комплексу.

Це підтверджує захід, про який повідомив 15 жовтня сайт НАЕК «Енергоатом» у матеріалі (за оригіналом) «Специалисты Skoda JS, КИЭП и Энергоатома провели рабочее совещание по подготовке к строительству 3-го и 4-го энергоблоков ХАЭС». Його, як заявлено, планують завершити 2026 року за кредит Чеського експортного банку. І вже йдеться не про добудову блоків, а про нове будівництво — за 70 мільярдів гривень.

Чимало питань викликає не стільки чергова спроба реалізувати саме на проммайданчику ХАЕС такий проєкт, як учасник наради з чеського боку. За інформацією сайту Atominfo.ru з посиланням на газету Hospodarske noviny, компанія Skoda-JS, на яку в США накладено санкції, — дочірня структура російського холдингу «Об’єднані машинобудівні заводи» (ОМЗ), що підпорядковується Газпромбанку. Його, до речі, в Україні внесено в санкційний список. Більш того, як повідомляла газета «Пражский телеграф» ще у березні цього року, Skoda-JS «переживає складні часи. Її підозрюють у шахрайстві й корупції відразу в кількох країнах». А росіяни з цих чи інших причин уже давно ведуть переговори про продаж своєї чеської компанії одній з південнокорейських корпорацій. Невже цього не знають керівники НАЕК «Енергоатом»?

Поки що ми навели лише кілька фактів, що підтверджують точність прогнозу, який торік давав академік НАН України Володимир Павлович Горбулін: «РФ спробує вирішити свої стратегічні завдання малою кров’ю і привести до влади на різних рівнях людей, які «здатні домовлятися», і політиків, які є відвертими російськими агентами».