Проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні мають комплексний характер і потребують системних рішень. Оперативне та ефективне розв’язання деяких нагальних питань дасть змогу вже нині послабити соціальне напруження. Крім того важливо розглядати переселенців не як проблему, а як потенціал для розвитку громад. Про це йдеться в інтерв’ю заступниці міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Інни ГОЛОВАНЧУК.
— В Україні майже 1,5 мільйона громадян зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Який відсоток цієї кількості готовий повернутися додому й за яких умов? А скільки людей вже влаштувалися на новому місці й будують там життя?
— З одного боку, шість років — достатній період, щоб люди інтегрувалися в місцеві громади. З іншого, у кожного з переселенців є спогади та відчуття, які пов’язують їх з рідним містом. За нашою статистикою, 36% переселенців не мають наміру повертатися додому. І близько 80% людей проживають на одній території понад три роки. Тому можна говорити про це як про процес інтеграції, що відбувся.
За останніми звітами, понад 50% переселенців визначилися як повністю інтегровані і понад 30% — частково.
— Якщо у 2014—2015 роках ішлося про невідкладну допомогу внутрішньо переміщеним особам, то нині кажуть про тривалі рішення. Таким документом мала стати стратегія інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року. Чи вдалося це реалізувати?
— Одна зі сфер моєї відповідальності в міністерстві, де працюю три місяці, — політика стосовно внутрішньо переміщених осіб. І звичайно, одним із перших документів, із яким ознайомилася, була Стратегія інтеграції до 2020 року, затверджена в урядім. Основна проблема, яку я з колегами із громадських організацій відзначила, — досить розмиті показники реалізації.
Щодо самого документа: він має декларативний характер. Ми спільно з громадськими організаціями — основними стейкхолдерами ухвалили рішення доопрацювати стратегію на наступні три роки.
Найближчим часом винесемо документ на публічне обговорення. Важливо, що співавтори — правозахисники, які безпосередньо комунікують із внутрішньо переміщеними особами, знають усі найвразливіщі моменти, з якими пов’язана державна політика.
— Які організації залучали до написання стратегії?
— «Право на захист», ZMINA, «Донбас СОС», Офіс Ради Європи, Норвезька рада у справах біженців, Stabilization Support Services — загалом 10—15 організацій, авторитет яких у цій сфері безумовний. Це важка артилерія наших партнерів із громадського сектору. Тому і їхня критика обґрунтована, цікава і важлива для нас, бо дає змогу мати об’єктивнішу картину і створити документ із чіткими визначеннями і розумінням наших дій. Ми усвідомлюватимемо, що виконали або не виконали поставлене завдання.
— Коли йдеться про стратегію інтеграції переселенців, які бачите точки зростання? Які конкретні заходи зможуть забезпечити успіх?
— Для мене основний момент — створення передумов відв’язування отримання соціальних сервісів від довідки внутрішньо переміщеної особи. Це було б найбільшою перемогою в реалізації державної політики. Бо у рішенні зав’язані інші органи державної влади, але, на мій погляд, було б чи не найважливішим рішенням, якби ми змогли зробити відв’язування від довідки ВПО всього пакета сервісів: пенсії, соціальної допомоги, реєстрації ФОП тощо.
Важливим було б проведення інвентаризації фонду наявного житла, яке можна використати як соціальне для внутрішньо переміщених осіб. Оскільки в будь-якому разі проблема житла була і залишається для переселенців найнагальнішою в контексті втрачених майнових прав через агресію Російської Федерації, то ми, звичайно, обстоюватимемо інтереси внутрішньо переміщених осіб. Вони мали це право і його втратили. Звичайно, держава має докласти максимум зусиль, щоб його поновити. А тому доцільно провести інвентаризацію житлового фонду.
— Житлова проблема справді одна з найбільших для переселенців.
— Питання житлового фонду — не лише безпосереднє надання бюджетних коштів. Нині неможливо обіцяти, що розпочнеться надання житла у приватну власність, ідеться про доступне житло, іпотечно-кредитне фінансування під 3% річних. Це те, до чого, сподіваюся, повернемося наступного року, оскільки цього року триває адаптація всієї нормативної бази з використання коштів із забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом.
Цього року ми намагаємося збільшити бюджет невикористаних коштів міністерства для субвенції, якою забезпечуємо місцеві бюджети для фінансування програми за принципом 70:30. Державний бюджет забезпечує 70%, місцеві — 30% для надання житла внутрішньо переміщеним особам на місцях. Цього року за цією програмою субвенцій отримають житло близько 300 осіб. Хоч загальна кількість переселенців, які отримають житло, до кінця року може бути більшою завдяки виконанню інших бюджетних програм.
А наступного року вже розраховуємо, що зможемо повернутися до іпотечного кредитування під 3%. Це одна з найбільш затребуваних програм серед внутрішньо переміщених осіб, які ми проводимо спільно з Фондом молодіжного будівництва, й істотна підтримка держави внутрішньо переміщеним особам.
— Нині значну частину проблем переселенців мають розв’язувати органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування. На практиці виходить, що люди отримують різний набір послуг та різні можливості. Часто це призводить до конфліктів і непорозуміння. Як подолати ці розбіжності між регіонами?
— На рівні державної допомоги всі внутрішньо переміщені особи однакові, й має існувати однаковий підхід до всіх. Знаю, що справді між регіонами є різне сприйняття проблематики ВПО місцевими громадами і формування політики. Гадаю, прикладом може бути досвід Києва, де запроваджено «картку киянина», яку можуть отримати всі переселенці й за якою є пільги та знижки.
Будьмо відвертими: наскільки самоорганізовані внутрішньо переміщені особи, настільки ж обстоюють їхні інтереси місцеві громади. І нині, коли місцева влада усвідомить масштаби і важливість кожного з переселенців, гадаю, підхід зміниться суттєво. Тому що одне: коли внутрішньо переміщених осіб сприймають як додаткове навантаження на бюджет. Інше — коли місцеві громади сприймають цю ситуацію позитивно.
— А як щодо виконання нової норми закону про безплатне харчування дітей переселенців у навчальних закладах?
— Є доручення Прем’єр-міністра і віцепрем’єра, на виконання яких підготовлено постанову про забезпечення безплатного харчування дітей внутрішньо переміщених осіб у школах. Найближчими днями мають вирішувати питання щодо виплати грошової компенсації за зруйновані будинки та квартири внаслідок збройної агресії РФ. Сподіваюся, вперше за шість років зможемо запровадити виплати громадянам України на підконтрольній території. Для нас буде суттєве досягнення, коли почнуться такі виплати.
— А чи передбачається додаткове фінансування місцевих громад, де збільшено навантаження на інфраструктуру через приїзд переселенців?
— Одне з недавніх рішень уряду — спрямування понад мільярда гривень субвенції з держбюджету місцевим бюджетам на відновлення інфрастуктури областей, де зареєстровано найбільше внутрішньо переміщених осіб: Донецької, Луганської, Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Херсонської, Полтавської. Це кошти, які надають із надзвичайної кредитної програми з відновлення України. Передбачено, що в таких областях буде відновлено об’єкти соціальної інфраструктури: ремонтуватимуть заклади охорони здоров’я, освіти, спортивні споруди. Саме так реалізують комплексний підхід до розв’язання проблеми.
— Як отримуєте інформацію, що відбувається на окупованих територіях?
— Як онука. Адже телефоную бабусі, яка там мешкає дотепер. Я народилася на Донеччині, але переїхала до Києва ще в 2000-х. А ось мої рідні — внутрішньо переміщені особи.
— А як урядовець? Чи звертається міністерство до міжнародних організацій для захисту прав громадян на цих територіях?
— Щодо підтримання зв’язку міністерства з громадянами, які живуть на тимчасово окупованих територіях — у Криму й на Донбасі, в нас немає доступу будь-яких органів державної влади до тих територій. Але ми тісно співпрацюємо з міжнародними партнерами — УВКБ ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Моніторингова місія ООН. Є тісна співпраця з розвідувальним співтовариством, спілкування з нашими громадянами, які проживають на ТОТ, моніторинг інформації з відкритих джерел та співпраця з громадськими організаціями.
— А чи звертаються до вас громадяни напряму? З яких питань найчастіше?
— Велика кількість звернень — від громадян, які, на жаль, не змогли з окупованої потрапити на контрольовану урядом територію. Є питання, що стосуються соціальних послуг, реєстрації актів народження і смерті. Тобто весь набір послуг, для отримання яких жителі непідконтрольних мають виїжджати на підконтрольну уряду територію. Для нас дуже важливе питання комунікації з молоддю з окупованої території, зокрема щодо вступної кампанії. Ми боремося за кожну молоду людину, надаючи широкі можливості доступу до освітніх процесів, бо розуміємо: таке право було втрачене. Цього року розпочалася і триватиме до 22 жовтня вступна кампанія через освітні центри «Донбас-Україна» і «Крим-Україна».
Дуже важливий момент: ми говоримо про реінтеграцію громадян України насамперед. Це створення таких умов, в яких населення окупованих територій, усвідомлюючи переваги проживання на підконтрольній уряду, знає, що реінтеграція може відбутися в певний спосіб. Воно може цей спосіб використати для себе. Прошу не плутати це поняття з де окупацією, яка може відбутися, коли Російська Федерація піде з нашої землі, виведе свої війська.
— Пані Інно, ми говорили про проблеми переселенців та громад, які приймають. А в чому позитивний ефект внутрішнього переміщення?
— Внутрішньо переміщені особи підсилюють потенціал місцевих громад. Це дуже важлива теза, яку ми транслюємо разом із громадськими організаціями, напрацьовуючи стратегію до 2023 року. Адже внутрішньо переміщені особи — це кваліфіковані лікарі, представники бізнесу, вчителі. Насамперед вони розкривають потенціал місцевих громад, які рік у рік отримують дедалі більше самостійності.
.jpeg)
ДОСЬЄ «УК»
Інна ГОЛОВАНЧУК. Народилася 21 вересня 1984 року в м. Харцизьк Донецької області. Закінчила Національний університет ім. Т. Шевченка, Інститут міжнародних відносин за фахом «Міжнародне право». Працювала асистентом на міжнародній конференції ООН, заходах Ради Європи та Представництва ПРООН в Україні, координатором Всеукраїнської програми «Від лікарні до лікарні». Була головою секретаріату громадської ради при МОЗ України, радником міністра охорони здоров’я, начальником відділу міжнародних зв’язків та європейської інтеграції МОЗ.
6 травня 2020 року її призначено на посаду заступника міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Ліна КУЩ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+